Валентин Кудрицкий - Квітка кохання

Бо набридли вже мені пости.
Хочу буть я вільним, незалежним,
А тому у ЗАГС і не піду,
Бо у ЗАГС заводите кохану,
А назад виводите біду.
2.5.1978 р.

БОЖИЙ ПОДАРУНОК
Нам Бог дав і ми даєм,
Так що, милий мій, підем..
14.4.2003 р.

ЩОБ НЕ БУТИ РОГАТИМ
Якщо не хочеш буть рогатим,
То краще будь ти нежонатим!
12.8.2010 р.

ПОСТРІЛ ПОЧУТТЯ
Мов рожева квіточка, молода дівчина
Сутінками неба глянула з-під брів,
І від того серце так замуркотіло,
Що аж вогник ніжності по душі побрів.
Ось вона та сила, що бадьорить душу,
Та, яка запалює іскорки життя,
Варто лише дівчині ледь відкрити «груші»
Й оголити повністю спинку і пупка.
І хтозна, чи небо на таке спроможне,
І що в порівнянні з нею неба край?
Все ж, якщо кохана вам не посміхнеться,
То в житті ніколи вам не бачить рай.
9.3.1978 р.

КОЛИ ГРАЄ ЦВІРКУН
Поміняй, мила, впертість на вдачу
І тобі гарантую свій цвіт,
Свою пристрасть безмежно-юначу,
Що виношую стільки вже літ.
Як цвіркун на гармошці заграє
Ті пісні, що нам збуджують кров,
То, упевнений, в нас запалає
Ніжним цвітом небесна любов.
Поміняй, мила, впертість жіночу
І забудь ти про страх і про гріх!
Як хотів би любить твої очі
Й чути вічно веселий твій сміх.
6.6.1978 р.

ПИРІЙ
Напоїв мене коханням милий мій,
Напоїв мене коханням милий мій,
І сидить – очей не зводить,
Ніби змій...
Я також очей не звожу з його вій,
Я також очей не звожу з його вій,
І не знаю, чи давати,
Чи залишити пирій?
Всі від нього повтікали хто куди,
Всі від нього повтікали хто куди,
Ну а я його гукаю:
– Йди сюди!
Я дивлюсь на нього, люди, і сміюсь.
Я дивлюсь на нього, люди, і сміюсь,
Бо його я ані трішки
Не боюсь.
Посадив мене мій милий на… пирій,
Посадив мене мій милий на… пирій
І сказав: – Посидь зі мною
І хоч трішечки помрій.
Він цілує мої руки і мовчить,
Він цілує мої руки і мовчить,
І вже бачу, що не може
Вже ні встать, ні відпустить.
А душа горить – згорає, дива жде,
А душа горить – згорає, дива жде,
Ну а він цілує руки
І, як ґедзь, весь час гуде.
Притулилась я до нього і тремчу,
Притулилась я до нього і тремчу,
Що ж скажу своїй матусі,
Як додому я примчу?...
15.11.1978 р.

ЩОБ ТИ ПРИЙШЛА
З якою б жадністю в жасмині
Я б до твоїх припавсь грудей,
Щоб ти прийшла до мене в міні,
Аби погратися в хокей.
10. 6.1978 р.

КОЛИ ТЕБЕ НЕМА
І день – не день, і ніч – не ніч,
І літо, як зима.
І я – не я, і піч – не піч,
Коли тебе нема.
І цвіт – не цвіт, і сміх, як крик,
На серці, мов війна,
І Місяць в небі, як індик,
Коли тебе нема.
І все байдуже, все пусте,
Мов навкруги – чума.
І все не те, і все не те,
Коли тебе нема.
Мовчить робота й цілі дні
Кричить дощем весна,
І не співаються пісні,
Коли тебе нема.
12.5.1978 р.

НЕВТОМНИЙ СОЛОВЕЙ
– Мене отой бентежить факт,
Що солов’ї не мають такт,
І що, як ми лягаєм спать,
Ті починають нам співать.
Й якби ж ото заради втіхи,
А то всю ніч – для солов’їхи.
Ну а мені, світилу дня,
Хоч би якесь там – «тра-ля-ля»!
Скажіть, нащо така душа
В якій немає співчуття?
Я подивився на Грицька
І посміхнувсь йому злегка:
– Та не чіпай ти солов'я,
У нього там своя сім'я.
28.5.1986 р.

НЕ ЙДІТЬ ТУДИ...
Не йдіть туди, куди не просять,
Не йдіть туди, де вас не ждуть,
Не йдіть туди, де збиті роси,
Й туди, де бджоли не гудуть.
8.5.1978 р.

ЯКЩО ХОЧЕШ ВИПИТЬ
Якщо хочеш з нами випить,
Ми – люди гостинні,
Якщо пляшечку візьмеш,
Вгостим неодмінно.
19.101988 р.

ПІТЕКАНТРОП
Ходжу по житі і в волошках
Шукаю слід твоїх очей,
Які ти в житі розгубила
При сяйві Місячних ночей.
Кирпатим вітром завихріла,
Аж заскрипіли ясени,
Сама ж у вирій полетіла,
Віднявши всі від мене сни.
Куди ж, куди ти полетіла,
В яких краях тебе шукать?
А вітер гладить моє тіло,
Неначе хоче щось сказать.
Не треба, вітре, не кажи
Мені нічого. Сам все знаю.
Чому всю ніч, немов чорти,
Дощі над нами завивають?
Чому, коли тебе нема,
Моя кохана, моя мила,
То Місяць ніби наставля
Свої на мене гострі вила?
Чому тоді – немов потоп,
Неначе хтось мене тиранить,
І Місяць, мов Пітекантроп,
Мене, як звіра, в серце ранить?
10.3.1978 р.

ДІТИ У КОЖНОГО СВОЇ
Діти у кожного свої
Й нажаль, у всіх свої є вади,
Але одним ми раді всі,
А іншим – і свої не раді.
9.6.1978 р.

ТАМ, ДЕ ПАХНЕ М’ЯТА...
Дозволь хоча б разочок глянуть
На ту скарбничку, де любов,
На ту, з якої пахне м’ята,
Яка мою бентежить кров.
На той магніт, що притягає
Сильніше неба і світил,
Який і мертвих оживляє,
І добавляє всім нам сил.
25.9.1978 р.

ЖИТТЯ – ЦЕ МИТЬ
Життя людське не просто мить,
Цю мить ще треба вміть прожить,
І щоб колись вам не тужить,
Його потрібно заслужить.
А то як сядеш на очко,
Мов прив’язав тебе там хто,
То забуваєш все на світі,
Що в тебе є дружина, діти.
Бо ти вважаєш, що прожить –
Це «гарну купу наложить».
О ні, мій хлопчику маленький,
Не все в роботі тій, дурненький.
Як хочеш гідно вік прожить,
Старайся Бога не гнівить.
Бо хто в житті шанує Бога,
В того завжди пряма дорога,
Той не образить батька й матір,
Для нього що сестра, що братик,
Той у кабак не побіжить
Щоб все, що зцапав – все пропить.
Бо щоб людське життя прожить,
Потрібно дім, садок зростить,
Діток поставить на крило,
А потім вже і дудль, дермо.
2.11.2001 р.

ЯКЩО ЛЮБОВ ЯСНА, ЯК ДЕНЬ
Якщо любов, як день ясна,
Значить, до нас прийшла весна.
12.5.1994 р.

ЯКЩО ТИ ПОСТАРІВ
Ото найкращі дні на світі,
Коли немає ще сім’ї,
Як розквітають едельвейси
І скрізь, де підеш, всі – твої.
Коли дівчата, як троянди,
Тебе заманюють в свій сад,
І ти у них за коменданта,
І ще далеко листопад.
А як відчув, що вже старієш,
І вже, як вишня, побілів,
От тоді заводь корівку,
Щоб рвав хтось зілля для кролів.
14.9.1978 р.

ПЛАКУЧА ВЕРБА
Над моєю любов’ю співають вітри,
Циганські романси виводять,
Я знаю, життя – це постійна журба,
Яка вічно ніжності просить.
Прохожий! Прохожа! Агов, зупинись,
Скажи хоч однісіньке слово!
Й до мене, до неї, до всіх посміхнись,
Ну що ти ідеш, як корова?
І знову по серцю лозою верба,
Неначе смичком своїм, водить,
І знову на серці журба і журба,
Що місця собі не знаходить.
Над моєю любов’ю плакуча верба
Циганські романси виводить,
Кому ж із прохожих потрібна журба,
Як кожний з нас ніжності просить?
9.3.1978 р.

ТИ ГУКНИ МЕНЕ…
Ти гукни мене, красуне, у зелений гай,
І тобі я подарую королівський коровай.
Ти гукни мене, кохана, ти гукни,
Моє серце, мою душу розбуди.
7.5.1978 р.

КИРПАТА
Ну й кирпаті, так кирпаті!
Що вже тут і говорить:
Варто тільки вийти з хати,
Як на кожній все горить.
Та не нам про це судити,
Видно, вік до цього звик.
Всі не проти підгульнути,
Тільки, щоб не знав мужик.

ПОДИВИСЬ НА МЕНЕ
– Ти приглянься, ось, до мене:
Є що дать і показать...
Тож скажи мені, Семене,
Чом від мене всі біжать?
– Як тобі, щоб не образить,
Делікатно це сказать?
Бо ж коханцю, окрім «танцю»,
Треба ще і їсти дать.
2.5.1978 р.

ЯКЩО ПРИЙШЛА
Якщо залишила надію,
То ти її не віднімай,
І будь хоч тричі ти повія,
А як прийшла – штанці знімай.
23.5.1978 р.

ЗВЕРТАЮСЬ ДО ТЕБЕ, МІЙ БОЖЕ!
Створив Ти Адама і зорі, й весну.
Навіщо ж творити було сатану?
Невже, щоб боролись ми з ним все життя
Й за це щоб просили в богів каяття?
Багато в цім світі не ясно мені,
Чому Ти півсвіту віддав сатані?
Невже із-за того, як світло горить,
І сам ти не можеш як слід відпочить?
22.3.1992 р.

ЩО Я ДУМАЮ
– Що я думаю? Я знаю,
Таємницю бережу,
Бо всю ніч я вас чекаю.
А навіщо? Не скажу.
8.6.1978 р.

І ЗНОВУ ДОЩ
І знову дощ пішов над полем
Нудний, дошкульний, як латунь,
А я дивлюсь з великим болем,
Як він накинувсь на красунь.
А ті, мов вівці від вівчарки,
Від нього кинулись втікать,
А дощ за ними навперейми
По полю кинувсь доганять.
А я дивлюсь на їхні ніжки,
Як ті по полю дріботять,
І так хотілось їх гукнути,
Щоб парасольку кожній дать.
10.5.1984 р.

ХТО СТАРШИЙ
– Хто тут з нас старший: ти, чи я? –
Питає в діда голова.
– Це як сказать? – старий в отвіт,–
Той, хто мудріший, – мовив дід.
– Пусті твої, мудрець, слова,
Правий завжди – в кого права!
11.5.1994 р.

ЩО НАЙВАЖЧЕ В СВІТІ?
– Що дістає всіх до печінки?
– Дурний язик любої жінки.
Хто його витримає, Коля,
Варт присудить тому Героя.
12.5.1994 р.

КРАСА І РОСА
Хоч ніхто красою не напився
І борщу з краси не наварив,
Але той, хто нею захопився,
Тільки той по-справжньому і жив.
Та для мене цього щастя досить,
Інший хай отраву ту доп’є,
Бо кому оті потрібні роси,
На які хто хоче, той плює?
На красу я руки більш не милю,
Бо краса – то камінь, що висить,
За котрою біг колись я, милі,
Тільки б в ній свій кінчик… умочить.
24.5.1978 р.

МИ ЗНАЙДЕМО ІНШИХ
Не прийшла вночі ти,
Не прийшла і вдень...
Ну, і Бог з тобою,
Ми других знайдем.
Чи, можливо, думаєш
Інші без… «біди»?
Та таких гарнюсіньких –
Скрізь, де не піди.
Бо як тільки Сонце
Десь вкладеться спать,
То у мініюбочках
Скрізь вони стоять.
Ноги пооголюють
Ледь не до пупка,
Бо у них робота,
Бачите, така.
Міні попідтягують
Аж по саме… ось,
Що на котру глянеш –
Мов стається щось.
5.2.2003 р.

МІЛІАРДЕР І ЛЮДОЖЕР
Що більше в нас міліардерів,
Тим більше в нас і людожерів.
21.3.2009 р.

ЯК ШУМИТЬ БЕРЕЗА...
Як шумить береза, зачекай
І про що шепоче запитай.
Сам із нею хвильку пошепчи
І відчуєш, як добрієш ти.
Як сніжок летить над полем ниць
До дівочих рук і до зіниць,
Ти, мій друже, також зупинись,
І на ту красуню подивись.
Як цвіте калина, не тушуйсь,
А постій, поніжся, полюбуйсь,
І, клянусь я пам’яттю дідів,
Ти відчуєш, як помолодів.
Сам відчуєш, як в твоїй душі
Загудуть і бджоли, і хрущі.
І тоді, я знаю, ти збагнеш,
Де ти силу ніжності береш.
Як над полем падають дощі
І гудуть над вербами хрущі,
Стань, постій і трохи порадій,
І на щастя часу не жалій.
Все одно, повір і не спіши,
Більшої не знайдеш ти краси.
Не гони галопом повз життя,
Бо воно не має вороття,
А без квітів, праці та жінок
Не буває радощів, синок.
І не знайдеш щастя у житті,
Як не стрінеш квіточку собі.
Та тоді оце ти все збагнеш,
Як життя із краю в край пройдеш.
Щоб, коли останній ступиш крок,
Не казали всі на тебе – вовк.
Тож, коли проходиш ти проз гай,
Хоч рукою феям помахай!
5.5.1991 р.

СКІЛЬКИ МОЖНА ПИТЬ?
Що ж ви, хлопці, робите,
Скільки ж можна пить?
Що ж ви, як все вип’єте,
Будете робить?
4.2.2003 р.

ТИ НЕ СОРОМСЯ
Ти не соромся, що кохаєш,
І дякуй Богові завжди
За те, що «квіточку» ту маєш,
Яку не можна обійти.
28.2.2003 р.

НЕ ЗНАЮЧИ ВІДНОСИН
Не знаю ваших я відносин,
Тому й не стану вас судить,
У кожного своє є горе,
Та неоднаково болить.
19.1.1992 р.

Я УЯВЛЯЮ…
Я уявляю, люди добрі,
Яким би світ чарівним став,
Щоб не творили люди бомби
І кожний з нас щоб розум мав.
18.1.1984 р.

КОЛИ ДУША ГОРИТЬ...
Про сором я не хочу говорить,
Мабуть його давно вже не існує,
Бо, як душа від ніжності горить,
Тоді нікого і ніхто не чує.
11.10.1992 р.

НАЙКРАЩІ ПОДАРУНКИ
Що б жіночки всі виробляли,
Якби ми їх не цілували?
Бо всі найкращі подарунки
Для всіх жінок – це поцілунки.
Бо що ті варті подарунки,
Якщо вони без поцілунків?
20.3.1992 р.

ЩО РОБИТЬ?
Що казать, дівчина кожна
Вміє попою крутить,
А мені й така ще треба,
Щоб уміла й борщ зварить.
Щоб могла зустріть з роботи
Й запитати, як діла?
А не так: тут ледве в хату
І на себе потягла...
Що із того, що у жінки
Вся душа вогнем горить,
Якщо хочеться порою
З кимось і поговорить.
Я не проти й сам погратись,
Бо роботу цю люблю!
Але ж хочеться порою
Й відпочити десь в гаю.
29.10.2000 р.

ЩОБ НЕ ЛЮБОВ
Гриць блукав би в цьому світі
І не знав би, що робить,
Щоб не вчили батько й мати
Цілувати і любить.
21.3.1992 р.

ЧАЄЧКИ ЛЕТЯТЬ
Із вирію вже чаєчки летять
І журавлі курличуть над полями,
І що ж то воно буде, так сказать,
Коли вже всі ми станемо панами?
Хто ж тоді стане сіять і орать,
Вирощувать картоплю і пшеницю
І соплі всім ледачим витирать,
А паничам вимокувать гузиці?
22.3.1992 р.

СМІЙТЕСЯ І КОХАЙТЕСЯ…
Смійтесь і кохайтесь всюди,
Та не забувайте, що ви – люди.
15.11.2010 р.

СОРОМЛИВА МОЛОДІСТЬ
Як по весні з’являвсь лелека –
Так ти приходила в мій дім,
Й мов у садку струнка смерека,
Ти посміхалася нам всім.
Тоді не відав про кохання,
Ну що ми знали про любов?
Як в нас були одні зітхання
І ще боялись ми обнов.
І поцілунків, як сьогодні,
Всю ніч із губ ще не зривав
І ними душу я не тішив,
Бо ще про них я і не знав.
Та ми тоді, у юні роки,
Дівчат соромились завжди,
І хоч дівки тягли під боки...
Та ми дивились не туди...
17.6.2005 р.

НЕКТАР І МЕД
Жінка, як квітка польова,
В ній є нектар й пусті слова.
Вона створіння не таке,
Що цілий рік сидить і жде.
Не будеш ти – знайде другого,
Що буде вік за посильного…
А як комусь віддасть той рай,
То що залишить вам? Вгадай!
Отож, живи і не дрімай!
17.6.2005. р.

ЩОБ МИЛІ ПОСМІХАЛИСЬ
Скільки нам залишилось, не знаю,
На землі цій грішній сновигать,
То ж давайте, я усіх прохаю,
І себе, і інших шанувать.
Й так робить, щоб милі посміхались,
Дарувать їм квіти і любов,
Щоб вони всі ночі розважались,
Як вітри у сутінках дібров.
20.2.1992 р.

НІЧ, РОЗБУДЖЕНА ГРОМАМИ
Розцвітало над ланами,
Грав цвіркун свої октави,
Ніч, розбуджена громами,
Пахла свіжістю отави.
Через хвильку, ніби тіні,
Розступились чорні хмари,
Сонце бризнуло промінням,
Мов сріблястими дощами.
Скрізь в полях озерця-цятки,
У яких пташки купались
І веселим щебетанням
Землю рідну вихваляли.
7.6.1978 р.

ВЕСЕЛИМ ГАЄМ НІЧ БУЯ
Веселим гаєм ніч буя,
Все поле вкрите квітами,
Немов хустиночка твоя,
Зоря горить між вітами.
Хустина тихо попливла
Вишневим пелюсточком,
Побіг за ним я край села
До річки за гайочком.
А він палає у воді,
Дивлюсь: на дні купається,
Хотів спіймать хустину ту,
Вона ж втікти старається.
8.6.1978 р.

СІРИЙ
Якщо будеш пить без міри,
То завжди ти будеш сірий.
8.8.1978 р.

ВУНДЕРКІНД
Я передав себе на осуд,
Як перебив весь в хаті посуд.
11.4.2003 р.

ЦІЛУЙ МЕНЕ!
Поцілуй мене, кохана,
Бо без щастя серце в’яне,
А де кров грубіє, люба,
Там душа – твердіша дуба.
21.3.1992 р.

ЯК ХОЧЕТЬСЯ КОХАТЬ
Над рікою-озером дівки білолиці
Стегнами як блиснуть, аж горять зіниці.
Я іду й любуюся Божою красою,
От би десь поніжитись ними під сосною!
Видно, хтось у лісі надто нагрішив,
Що до нього вітер цілу ніч спішив,
І пригнав до лісу грізні блискавиці,
Щоб знайшли ті скарби, що в дівчат в спідниці.
О, як ще хочеться кохать
Й радіть, що ще живеш на світі,
І цілувать, і цілувать
Ті чарівні дівочі квіти.
16.7.1991 р

ЯКЩО ХОЧЕШ БУТИ ЗДОРОВИМ
До жінок ти загравай,
Та одне – запам’ятай:
Хочеш ти не чухать… «гриву»,
То одну май чорнобриву.
21.2.1992 р.

МАРИНІ
За той папір, що ти дістала,
Тобі я вдячний від душі,
Якби ти, мила, тільки знала
Які на нім створив вірші;
Які поеми і сонети –
Про небо, квіти голубі.
Таких не знали ще поети,
І всі вони – одній тобі.
16.10.1991 р.

ЩОБ НЕ ГОНИЛИ З ДВОРУ
Сірко наш чути перестав,
Не стало нюху, зору,
То ж він сильніше гавкать став,
Щоб не гонили з двору.
8.8.1978 р.

ПОБОРОЛА ОКОВИТА
Всіх боров в селі Микита,
А сьогодні плечі дужі
Поборола оковита
Й разом з ним лежить в калюжі.
9.8.1978 р.

НАВІЩО НЕБО?
Нащо мені потрібне небо,
Якщо воно завжди є в тебе?
11.10.2003 р.

ЖІНОЧЕ ДИВО
Підем, моя миленька, погуляєм в полі,
Де шумлять-пишаються цілий день тополі,
Й там в траві шовковій знайдемо озерце,
Від якого в кожного калатає серце.
Потім пошукаємо чарівні сунички,
У яких, я певен, ключик від спіднички.
А отой, хто знайде те жіноче диво,
Стане, як ніколи, – вічним і щасливим.
15.4.1990 р.

ЩОБ ПРОДАТЬ РЕКЛАМУ
Щоб продать гидкі ті морди,
Що затінили мости,
Можна, вибачте, зарплату
Всім піднять до висоти.
6.8.2004 р.

СТАЛО СЕРЦЕ ОСТИГАТИ
Став губить контроль я над собою,
Скільки ллють, то стільки вже і п’ю,
І не хочу мучитись з тобою,
Хоч тебе ще поки і люблю.
Стало чомусь серце остигати,
І тривожно надто на душі,
Як в людини, що спалили хату,
І писать немає де вірші.
Бо мене ніколи ти не чула,
Поки тебе якось… не назвеш,
І тебе не справить вже й могила
Навіть і тоді, коли помреш.
8.8.2004 р.

БАШТАН І САРАФАН
От забратися б під вечір
В твій, дівчинонько, баштан,
В перезрілі кавунцята,
Що ховаєш в сарафан.
Хай би «теща» і гриміла,
Навіть нявкали коти,
Головне, щоб кавунцята
Міг в тій пазусі знайти.
От якби я міг забратись
В твій, дівчинонько, баштан,
То я б став Героєм Праці –
Й не спинив би сарафан.
31.10.1988 р.

ОТ УЖЕ І ВЕРЕСЕНЬ НАДВОРІ
От уже і вересень надворі,
Посіріли, задощились дні,
І стоять берізки напівголі
У своєму світлому вбранні.
Осінь завітала у діброви,
Плаче пограбований народ,
Від якого відняли підкови,
Бо боїться свій відкрити рот.
9.9.1993 р.

ЯКЕ ЦЕ ЩАСТЯ БУТЬ ТВОЇМ!
Тополі, верби і хатинки,
Куди ти, брате, не піди,
На Україні, мов картинки,
У сяйві Місячнім завжди.
А десь в ліску блаженна тиша
Сховалась в сутінках дібров,
Сидить в листочках і не дише,
Затамувавши в жилах кров.
Краса земна!. Вкраїно-Ненько,
Яке це щастя – буть твоїм!!!
Й з очей твоїх, як з рук небесних,
Черпать всі пахощі земні.
Яке це щастя бути в полі
Там, де бринить дівочий сміх,
Де села бережуть тополі
І нам приносять стільки втіх.
31.10.1988 р.

ФІЛОСОФІЯ ПОЧУТТІВ
– Є такі жінки на світі,
Що не вміють ні фіга,
Та зате, як прийде вечір,
Мужики всі без ума.
– Може в тім твоя і правда, –
Гриць до Йванка посміхнувсь, –
Тільки, що б робив з такою,
Щоб голодним ти проснувсь?
– А що б ти робив? – У Гриця
Став Іванко вже питать, –
Щоб дружина все уміла,
Та не вміла чарувать?
16.6.2002 р.

ЗБУДЖЕНІ ГРУЗИНИ
Їдуть збуджені грузини
Й труться в жінки біля спини...
Щоб заглянуть із-за спини,
Що у пазусі в дружини?
10. 6. 2005 р.

СУПЕР ЖІНКА
В інших сім’ях супер діти,
А в мене дружина,
Як закрутить, бува, задом,
Вмить росте... пружина.
В інших сім’ях – вареники,
П’ють медок, малинку,
А моя кричить ще з двору:
– Розстібай… ширінку!
17.11.2000 р.

ЯКЩО КВІТКА ДОЗРІВАЄ
Якщо любов ще не дозріла,
То не допустить вас до тіла.
Не поспішайте, в тім вся сила,
Щоб квітка та сама розкрилась.
Бо там, де квітка жде Джмеля,
То мед йому віддасть сповна.
1.1.1992 р.

ЯКЩО У ДОМІ Є ГОСПОДАР
Якщо в мою зайшов господу,
Хто тобі право дав повчать?
Адже ти в домі не господар
Й мені, що діять, краще знать.
Може ще ти мені покажеш,
Як тре’ще й і жінку цілувать?
Чи не пішов би ти, мій любий,
Сам зрозумієш? Чи сказать?
11.11.1988 р.

КОЛИ БУРЧИТЬ ДРУЖИНА
Про яку поезію можна говорить,
Як дружина вічно цілий день бурчить?
Що готовий тут же взяти за горлянку
Й за одним замовить по душі слов’янку.
11.9.1988 р.

ТАМ, ДЕ ЗОРІ
Вже догорав спекотний серпень
І укладалось Сонце спать,
Як з лісу викотився Місяць
І став берізок обнімать.
Ті з лісу стали вибігати,
Немов налякані зайці,
І почали всю ніч стрибати,
Неначе в полі цвіркунці.
9.10.1988 р.

СВОЇМ КОХАНИМ
Подякуйте мені, кирпаті,
За те, що все життя трудивсь,
І вас, в якій не стрів би хаті,
Кохать ніколи не лінивсь.
Подякуйте за всі ті ночі,
Які я вам подарував,
Що заглядав у ваші очі
Й від злих очей оберігав.
Я вдячний вам за те натхнення,
Яке від вас я вічно брав,
Й чим більше ви мене кохали,
Тим більше я і вам давав.
Я вдячний вам. Та що казати?
Від вас я кращого не знав,
Бо міг всю ніч вас так кохати,
Що навіть гай і той не спав.
16.12.1988 р.

КУДИ ІДЕШ?
– Хто така? Куди ідеш,
Що у пазусі несеш?
Може ти мені покажеш
Те, що в шортиках ховаєш?
– Не для показу той рай,
А як хочеш – наливай!
Бо та скрипочка,– до Гриця,–
Не для того, щоб… дивиться.
11.11.1988 р.

МОЯ ДЕЗДЕМОНА
Як я прийшов до Дездемони,
Як тут же злив свої гормони,
Ще раз її поцілував,
І їй при всіх «гуд бай» сказав.
Вона злегенька посміхнулась
І помахала: – Будь здоров.
Отак ми з нею і живемо
Серед гаїв й серед дібров.
19.6.2011 р.

ЩЕДРА ДОПОМОГА
– Ну де ж тут будуть діти? –
Питаю шефа знов, –
Як люди за роботою
Забули про любов.
Яке вже тут весілля,
Про що тут говорить,
Коли прийдеш з роботи,
І все підряд болить.
А ті сопуть-сміються,
Тут нічого язвить,
Бо як робочі трудяться,
Ми знаєм, що робить.
Колись якут, між нами,
Сказав, як всівсь на пліт:
– Ми не спимо з жінками,
А дітки – кожен рік.
– І де ж вони беруться,
Як з ними не спите?
– Начальство помагає,
Спасибі їм за те…
14.12.1988 р.

ЩО КРАЩЕ ТРОЯНД?
Чи є що краще, ти скажи,
Як цвіт троянд серед зими?
8.8.2004 р.

НІЧ І ДОЩ
За вікном шумить дощ. Монотонно, гіпнозом
Заворожує слух. Я вслухаюся в ніч.
Хтось проїхав в пітьмі попід вікнами возом
І залишив, немов за вікном, темну річ.
Я вдивляюся в ніч. Де дівалися зорі?
Може їх розхватали дівчата оті,
Що від погляду їх в серці, ніби на морі,
І бунтує душа, як прибої морські.
Цілу ніч іде дощ, цілу ніч не змовкає,
Мов, шукає когось і не може знайти.
То немов барабанщик в вікно барабанить,
То, схилившись на вишню, причаївся й мовчить.
Цілу ніч іде дощ. Цілу ніч – блискавиці,
Ніби стріли, то тут, а то в іншім краю
Нагадали мені про сільські вечірниці,
Про дівочу красу і про юність мою.
Цілу ніч іде дощ. Я вслухаюся в простір.
Все шумить і шумить. Може хоче сказать,
Що прийшов він до нас так, як ходять у гості,
І, втомившись, на луки вкладається спать.
Тож, як поле шумить, я сміюсь і радію.
Всякий шум – то життя, то ознака життя.
І, здається мені, я ніколи не зміг би
Жить без шуму дощів ані ночі, ні дня.
3.7.1970 р.-6.7.1970 р.

НОВА ВЛАДА
Як було дві гривні сало,
Всім до одного хватало,
А як стало тридцять п’ять,
То ніде ще й не дістать.
От тобі Верховна Рада,
От тобі і нова влада!
От у хлопців апетит,
Хай живе прем’єр-бандит!
Скільки ж будуть ці жиди
З нас мітлою все гребти?
12.1.2011 р.

НАКАЗ ПРЕДКІВ
Із сивих круч Дніпра-Славути,
Із золотавих куполів
Ще й досі голос предків чути,
Який шепоче, мов з віків.
Летять над кручами століття,
Мені ж здається, що вони
Десь з Лаври линуть, як суцвіття
Людської величі й весни.
То предок так потурбувався,
Залишивши взірець краси,
А сам у куполах сховався,
Відливши в дзвони голоси.
І так як дзвін з соборів чути,
То предок всім дає наказ:
– Живіть без воєн, в мирі, люди!
Живіть і пам’ятайте нас!
11.8.1977 р.

НЕ ДАВАЙТЕ ВБИВЦЯМ ХЛІБА!
ПРИСВЯЧУЮ БАТЬКОВІ
ОЛЕКСАНДРУ ІВАНОВИЧУ
Рідна земле, як тебе орали
Танками, фугасами, вогнем!
Скільки лиха ти в житті зазнала
І однак частуєш всіх хлібцем.
Пам’ятаю, батько мій старенький
Говорив, ще як була війна:
– Рідну землю бережіть, як Неньку,
Бо вона – наш рятівник вона.
Як хотів я, як ревли гармати
І носилась смерть, як сарана,
В ямку десь упасти й полежати,
А земля стогнала, як жива.
Люди-люди! Не давайте хліба
Тим, у кого руки у крові,
Бо хоч і давненько вже мовчать гармати,
А от смерть чатує й нині по землі.
26.5.1976 р.

КОЛИ ДО НЕЇ ДОТОРКНУВСЯ
Коли до неї доторкнувся,
То я відчув її тепло,
Відчув, як кров заворушилась,
Але не знав, що то було?
19.12.2009 р.

ЩО РОБИТЬ?
Ти прикидалась так мистецьки,
Що дай Бог іншим так любить,
Отож, сьогодні й сам не знаю,
Чи буть з тобою, чи гонить?

ЩО МАЛО ЖИВ
Що мало жив – жаліть не буду,
Бо в себе не впускав Іуду.
4.4.1986 р.

ЙДЕ ПО ВУЛИЦІ ЮНАЧКА
Гладять крилами лелеки
Небо наді мною.
Йде по вулиці дівчина
З русою косою.
Я дивлюсь на ту красуню
І гукаю в поле:
– Підем, миленька, до мене
Квіточки... прополем.

ЩОБ БУЛА МОЄЮ
Я тебе засиплю цвітом,
Ніби зоряним дощем,
Аби тільки ціле літо
Ти була моєю, мем.

КОЛИ ГУДУТЬ ХРУШІ
Як же хочеться, щоб в світі
Солов’ї співали,
А дівчата кожний вечір
Всіх нас чарували.
Як над лісом хрущі гудуть,
А дрозди співають,
Отоді якраз дівчата
Хлопців вибирають.

ЗАГОРІЛИСЬ ВОГНИКИ
Світлим ранком на листочках
Загорілись вогоньочки,
І гірляндами-зірками
Скрізь вони горять над нами.
18.1.1984 р.

ГАЮ – ГАЙ
Коли був в Росії цар –
Був і примус, й самовар,
А як стали комуністи –
Ніде сісти, ніщо їсти.
А прийшли регіонали
Що лишилось й те украли.
От тобі і гаю-гай,
Кого хочеш – вибирай.
12.1.2011 р.

СТОЮ, ЧЕРВОНІЮ
Від роду мені вже давно за півста,
А й досі, як стріну тебе – мов дитя,
А ще як у міні повз мене пройдеш –
Душа молодіє і розум мій теж.
Стою, виглядаю, не знаю, де стать,
Щоб погляд твій любий очима спіймать.
А от як спіймаю, бубнявіє... кров,
Невже це і є те, що кажуть – любов?
13.7.1989 р.

МОЛОДІСТЬ ПРОСКОЧИЛА
Які красунечки у нас!
На котру глянеш – хочеться!
Я б і сьогодні всіх би вас,
Та молодість проскочила.
7.7.1989 р.

ДЕМОНИ
Є у нас такі робочі,
Що, як демони, регочуть,
І, немов душа без тіла,
Зміну швендяють без діла.
А як гроші платить Сало,
То кричать:
– Чому так мало?
14.9.1989 р.

МОЇ КОХАНІ
Мої кохані! Замість квітів
Я ладен вам себе віддать.
Беріть мене хоч цілим світом,
Тільки не смійте сумувать!
16.11.1966 р.

«КВІТОЧКА»
Як на неї подивитись,
То очей не відірвать,
Так і хочеться ту «квітку»,
Як говорять в нас, «зірвать».
А якщо її зірвеш ти
Та поставиш в «вазу»,
То від неї бігти будеш,
Ніби пес від сказу.
Бо як та наставить роги
Та відкриє рота,
То від неї бігти будеш,
Як кіт від єнота.
2.12.1976 р.

«ГРІМ»
Зникла жінка й ніби камінь
Із душі звалився,
Небо враз поголубіло,
Апетит з’явився.
Навіть грім став милим-милим,
Блискавка – сестрою,
Бо від них я більше маю
У житті спокою.
17.5.1976 р.

БУКЕТ СПОКУСИ
Дивлюсь на кожну з вас, жінки,
І кожна з вас, як діва Єва:
Такі стегенця, грудоньки,
Ну, чом не кожна королева?
Треба ж було колисьТворцю
Створить такий букет спокуси,
Що і на крок не відійдеш,
Поки ти тортик той не «вкусиш».
І хай та Божа благодать
За сімома замками буде,
Одначе хтось її вкраде,
Якщо свої оголить груди.
І хай би що у вечір той
Вона б тобі не говорила,
Але якщо сидить і жде,
Тоді не будь же ти... Гаврилом.
17.10.1989 р.

ЛІКИ ВІД УСІХ НЕДУГ
Ми під вербичкою стояли
Там, де срібливсь веселий Буг,
Й словами, ніби квіточками,
Вона «люблю» сказала вслух.
І з того часу, як буваю
Я в тім краю, іду на Буг
І там ті квіти я збираю,
Які від всіх моїх недуг.
17.3.1978 р.

ВЕСЕЛІ ШАПОЧКИ
Вже давно із трав повизирали
Зіроньки-кульбаби на лугах
І попід горою повсідались
У своїх веселих шапочках.
А навколо жито зеленіє,
Де не глянеш – небо голубе.
Боже ж мій, якби ти лише знала,
Як же я шукав завжди тебе!
Жаль одне, що ти мене не чула,
Й не хотіла знать моїх пісень.
Тих, які для тебе написав я,
Ще тоді як в лісі цвів женьшень..
17.3.1978 р.

ЯК ПІСЛЯ ХМЕЛЮ
Ходжу весь день, як після хмелю,
Коли свою стрічаю Нелю.
13.7.1989 р.

ЛЮБОВ ДОВІРЛИВА
Любов довірлива, як цвіт,
Який з’являється на світ.
Й хоч з нею близько до біди,
Але ми всі мчимось туди...
Любов не скаже слова «ні»,
Те слово їй не знане,
І хоч в коханні всі смішні,
Але завжди бажанні.
2.10.1975 р.

ОДЕСА-МАМА
Я запитав у доці Зями:
– За що так нень не любить мами?
І доця вмить відповіла:
– Бо чогось татку не дала...
19.9.1973 р.

ЩОБ СВІТ НЕ НУДИВСЬ
Що писать про карі очі
І про цівки чорних брів?
Знаю я, що всі їх хочуть,
Хто ще сам не перезрів.
Не один дививсь в їх душу,
Ніби в казку чарівну,
І складав їм серенади,
І не мав з-за них він сну.
Так воно було і буде,
То б давно занудивсь світ,
Й слава Богу, що ще люди
Люблять той... шовковий цвіт.
5.9.1973 р.

ЩОБ МИ ЗНАЛИ?
Так воно було і буде,
Бо таке воно життя,
Що жінки не можуть жити,
Як і ми всі, без кінця.
А тому і не дивуйтесь,
Та й чи варт про це казать,
Що дівчина козакові
Вже не може щоб… не дать.
Бо творці, як нас творили,
Якщо можна так сказать,
То таке нам причепили,
Щоб жінки, якби й хотіли,
Не могли нам відказать.
5.9.1973 р.

МЕТЕОРИТ
Мабуть ти думаєш, що в мене
Серце, немов проїзжий двір,
І вічно вулиця зелена?
О, помиляєшся, повір!
Але для тебе днем і ніччю
Вічно відкритий світлофор,
Отож, лети і не затримуйсь,
Та не згори, як метеор!
4.4.1978 р.

ВТОМЛЕНА КРАСА
Якби тепло твоїх очей
Торкнулось струн мого кохання,
Повір, я б став, як Прометей,
І освітив би Світ, як Данко.
О, моя вічна ти краса!
О, матінко моєї Ліри!
О, як я жду тебе щодня
І в те, що прийдеш, хочу вірить.
14.9.1978 р.

ХТО ХОЧЕ КОХАННЯ
Хто хоче «справжнього» кохання
І хоче душу здовольнить,
Спішіть мерщій до баби Гані…
Та будь-кого омолодить...
18.9.1978 р.

ЛІСОВІ КРАСУНІ
Скоро білі мухи закружляють
І берізок стануть обнімать,
В білі льолі їх поодягають
І почнуть їм пісеньки співать.
А під ранок, як почне світати,
Ті натягнуть білі жупани,
Щоб було їм весело стояти
Й вартувати зиму до весни.
13.10.1976 р.

ЛЮБОВ ВІЧНА
Нехай говорять: честь не в моді
І не існує, мов, любов,
Та скільки в світі, вибачайте,
В нас бунтуватиметься кров!
То скільки б ми не існували
То стільки й будемо любить,
Бо як не станемо любити,
То що ж ми будемо робить?
1.4.1978 р.

ЧОМУ МІСЯЦЬ З РОГАЧЕМ?
Місяць перехожим
Зазирає в очі
Й, ніби розбишака,
Виглядає з ночі.
Рогачем націливсь
Він на ту дівчину,
Що втекла від нього
Ввечері в калину.
А тому по небу
З рогачем гасає,
То свою так милу
Він всю ніч шукає.
А тому до ранку,
Як хмарок немає,
Він всім перехожим
В очі зазирає.
12.5.1968 р.

ХВИЛЯСТЕ ЩАСТЯ
О, ти скажи, куди ти йдеш,
Кому спокусу ти несеш
Оту, що хвильками гуляє
І мов магнітом притягає?
Що не пройдеш, якщо не глянеш,
Навіть якщо й біда нагряне.
О, зупинись, чарівна мить,
Дай душу щастям обновить!
3.9.1989 р.

КОЛИ ПОБАЧУ Я ТЕБЕ
Давно мені уже за південь,
А серце й досі молоде,
А, особливо, як побачу
У білій блузочці тебе.
О, як мені завжди хотілось
Тебе за білі руки взять,
І десь в гаю, мов шоколадку
Усю до крихітки злизать.
15.2.1989 р.

НА СТУДІЇ
У нас на студії сиділи кандидати,
Були і вчені, й доктори наук,
Сиділи безпартійні і партійні,
А от поет один був – Назарчук.
16.2.1989 р.

У НЕЇ ОЧІ СИНІ-СИНІ
У спідничині сніжнобілій
Моя спокусниця іде,
У неї щічки з білих лілій,
Тюльпан на губоньках цвіте.
А очі сині, ніби небо,
Й звідки не глянеш – аж горять!
Ну, як таку не наздогнати,
Ну, як таку… не обійнять?
28.1.1989 р.

О, ЯСНИЙ МІСЯЦЮ!
Тремтить осика білолика,
На вітер сердячись, шумить.
О,земле ти моя велика,
О, ясний Місяцю, гаї,
Скажіть, де мила моя бродить,
В яких краях шукать її?
9.10.1968 р.

ЗАКОНСЕРВОВАНА КРАСА
Як я радію і сумую
/А свідок – небо голубе/,
Що так негадано-нежданно
На схилі літ зустрів тебе.
Я хочу всі твої рум’яни,
Що мов вогонь палахкотять,
Усі до крапельки, як ляжеш,
В горінні ніжності злизать.
2.10.1989 р.

ЩАСЛИВИЙ ТОЙ
Щасливий той, хто любить працю
І без роботи не сидить,
Хто ходить в поле і в діброви,
І без людей не може жить.
Щасливий той, хто любить працю
І спокій свій знаходить в ній,
Той, хто сміється, а не плаче,
Навіть тоді, як йде у бій.
Щасливий той, хто має міру,
Знає ціну собі й людям,
Той, хто завжди уміє мріять,
Навіть тоді, як п’є бальзам.
19.9.1989 р.

ДАЙ МЕНІ
Ні срібла, ні золота не хочу,
Не прошу ікри, ні ковбаси,
Дай мені ти ніжності досхочу
Й стільки само щастя принеси.
Дай мені з очей своїх наснаги,
А тепла з суничок-джерелець,
Дай мені хоч трішечки відваги,
Щоб я міг добратись до кілець.
Дай мені в твої заглянуть очі,
Що горять, як зорі неземні,
Дай мені ти того, чого зроду
Не давала людям і мені!
25.7.1989 р.

НЕ ВІРТЕ НІКОЛИ
Не вірте нікому,
Що жінка не любить.
Якби не любила,
То б в гай не пішла.
Бо жінки такої,
Яка б не хотіла,
Ще в світ не родилась
Така ні одна.
3.10.1989 р.

ФАБРИЧНА ГОРДІСТЬ
Хай мене простить дружина,
Як скажу в недобрий час:
– Де ще є такі красуні,
Як на фабриці у нас?
А тому, хто одинокий
І потрібна вам мадам,
Приїзджайте на тютюну,
То знайдем найкращу вам!
І хоч є між ними вредні
Й вередливі, хоч втікай,
Але ж всі вони радянські
/Був колись такий в нас край!/
А дівчата войовничі,
Пальця в рот ти їм не сунь,
Бо гляди, чого ще візьмуть
І відкусять аж до чунь.
25.9.1989 р.

СУНИЧКИ
Послухай, як шепочуть трави,
Як поле з гаєм гомонить,
О, дай до тебе доторкнутись
І душу дай насолодить.
Бо не сховаєш вже суничок,
Як знов до тебе притулюсь,
Бо як вже знову їх спіймаю,
То вже за себе не ручусь.
О, дай мені свої сунички,
О, дай до них я пригублюсь.
О, дай поправлю... я спідничку,
Тільки до неї... доторкнусь.
13.7.1989 р.

ПРО ДНІПРО
– Який Дніпро могутній на землі,
Якщо пливуть по ньому кораблі!
4.4.1986 р.

ЛЮБЛЮ НЕПОКІРНИХ
Люблю непокірну,
Хоч та, як вовчиця,
Вона не дається
Відразу, як ти.
І так тею грою
Вона вас розпалить,
Що будеш всю ніч
Від бажань аж ревти.
Бо в грі тій жіночій
Своя є принада,
Бо в грі тій жіночій
Є свій магнетизм,
Бо трудно вгадати,
Чого жінка хоче,
Аж поки сама
Не почне свій стриптиз.
А потім, коли вже
Душа очманіє,
А мозок десь зникне,
Вам шлючи уклін,
То скаже вам: – Чао,
Сіньор дорогенький!
Поправте спідничку
Ледь вище колін.
3.10 1989 р.

В ДІБРОВІ
– Поки серце, поки розум
Ніжним полум’ям горять,
Як би я хотів з тобою
Десь по лісі поблукать!
І під Місяцем злегенька
Там, де ясен гомонить,
Обійнять тебе тихенько
І всю ніч кохання пить.
І дівчина посміхнулась,
Здогадалась, в чому річ.
– Я не проти одружитись,
Тільки хай наступить ніч!
30.11.1989 р.

ЯНГОЛЯТКО
Може жінка то і свято,
Може жінка й Янголок,
А пусти її ти в хату –
Станеш сам тоді, як вовк.
І не можу зрозуміти
Ні свою, ані чужу,
Скільки б їм не дав – все мало,
Хоч дай кожній з них баржу.
Бо чужа, якщо зустрінеш,
Та – як справжній Янголок,
Що готовий все для неї:
Й бриліанти, і свисток.
А своя – то гірша пекла:
То їй вічно щось болить,
То рука... у неї терпне,
То вона кудись спішить.
Стільки всього наговорить,
Що хоч стій, а хоч реви!
А сусід зайде до хати –
Хоч до рани приклади.
Не берусь жінок судити,
То вже справа не моя,
Але хто б чужу кохав би,
Щоб була та, як своя?
28.8.2000 р.

ДУШНО
Вечір над полями. А над полем зорі.
Й так уже над нами міліони літ.
І від того в серці шторм, немов на морі,
Що готовий тут же обійнять весь світ.
Душно, ой, як душно! От би всю цю зливу
Почуттів духмяних тій, якій я люб,
Щоб оті цілунки – ніжні і щасливі
Впали їй тюльпанами на краєчки губ.
Душно, ой, як душно і нестерпна злива,
Боже! Як же хочеться цілувать її,
Щоб була чарівною і завжди щасливою,
І для всіх співали вічно солов’ї.
17.3.1978 р.

БІЛЯ СТАНУ
Стану біля стану
І на тебе гляну,
На свою, як кобру,
Чарівну Оксану.
Що своїм дошкульним
Ідіотським криком
Та могла б, як молотом,
Всім розквасить пику.
26.7.1989 р.

МІЛЬЙОН
Скільки днів я жив й не відав,
Що живе десь ураган,
Поки ти мені не стрілась
І пішли ми на курган.
Злились ми у поцілунок,
Кров кипіла, як піон...
Бо поклав на твій рахунок
Поцілунків я мільйон.
19.3.1978 р.

ІТИ – НЕ ЙТИ?
Іти, не йти – боюсь і хочу
В його кохані глянуть очі,
А що, якщо застане жінка,
Чи видержить моя печінка?
І я сказав дівчині Ані:
– Відкинь ти всі думки погані,
А страх лишай в своїй господі,
Як пастись йдеш в чужі городи.
Але одне запам’ятай:
Там де любов твоя – там рай!
А хто в чуже залазить жито,
То так і знай, що буде битий.
Бо хто в чуже залазить щастя –
Той матиме одні нещастя.
14.12.1978 р.

ПОГЛЯД
Ніби небо посміхнулось
І кудись поділась лінь,
Як очима притулився
До твоїх в гаю колін.
А коли наблизивсь, люба,
Я до вогненних очей,
То здалось, що в листі дуба
Десь затьохкав соловей.
Боже мій! Яке це щастя
Буть з коханою в гаю,
Як співає соловейко,
Й шепче миленька:
– ЛЮБЛЮ!
23.2.1978 р.

ЛЮБОВ НЕ ОБІЙДЕШ
Я в житті не зраджував дружині
І не відав іншу благодать,
Поки іншу не зустрів в калині,
Як ходив я ягоди збирать.
Загорілась полум’ям калина
Так же само, як у мене кров,
Що забувсь про дім я і дружину,
І про шум берізок і дібров.
Бо як глянув на красу в нейлоні –
У гаю притихли солов’ї,
Навіть губи – терпкі і солоні –
Видалися солодом мені.
А як в жінки блузочка відкрилась,
Ніби з них злетіли голубки,
Й тут же засіяли, як світила,
Аж заворушилися... світи!
Плавали на небі ясні зорі
І ховались в сивій далені.
І не знаю, що скажу я Дорі,
А сьогодні – хороше мені!
І собі в той час чомусь подумав,
Глянувши в далекі ті світи:
«Все ми, хлопці, в цьому світі можем,
Та не можем жінку обійти».
19.5.1978 р.

РОСИНКА
Подивлюсь на непідступну
Й ту, яка гуляє,
Так вона ж, ота дівчина,
Вогниками грає.
А ота, що непідступна,
Так повісить носа...
Таке враження, що жінка
Милостині просить.
Бо ота, що непідступна,
Ходить, мов з бідою,
Бо не знає, що робити
З тею... «бородою».
Бо доступну не потрібно
Цілий день вмовляти,
З нею тут же познайомивсь...
І веди до хати.
Бо у неї так робила
І бабуся, й мати,
Ну то як же таку дівку,
Хлопцям не кохати?
13.3.1978 р.

ХВИЛЯСТЕ ЩАСТЯ
О, ти скажи, куди ти йдеш,
Кому спокусу ти несеш,
Оту, що хвильками гуляє,
І, мов магнітом, притягає?
Що не пройдеш, якщо не глянеш,
Навіть, як козликом ти станеш.
О, зупинись,чарівна мить,
Дай душу щастям обновить!
3.9.1989 р.

ЇЇ БАГАТСТВО
Думав я, що буде сила,
Як до мене прийде мила,
Ну а він, як «Бобік з будки»
Не вилазить... «треті сутки».
5.12.1989 р.

ТВОЇ ОЧІ
У твої очі шугонув би,
Ніби в море голубе,
Щоб забуть про всяке горе
І голубити тебе.
Як набридли ті б…рехухи,
Що говорять: – Я – твоя!
А як тільки відвернешся,
То не взнаєш, де чия.
26.6.1983 р.

ОБУХ
Вже й весна прийшла у місто,
Зачепилась за поля,
Вже і в хаті стало тісно,
Хоч під снігом ще земля.
Ось вже знову сніг лапатий
Налетів, як хмара мух,
А як ти пішла від хати,
Мов в душі застряг обух.
19.3.1978 р.

ДИВНІ ЛЮДИ
Усі жінки – то дивні люди,
Бо всі вони з одних іксів,
І все-таки котрусь полюбиш
І доберешся… до сосків...
Усі жінки – то дивні люди,
І всі вони з одних прикрас,
І кожну жінку хтось полюбить
Та не в один і той же час.
25.5.1978 р.

ВОЛОДАР СВІТУ
Любов безмежна, як і Всесвіт,
Де ні початку, ні кінця,
І тільки той ВОЛОДАР СВІТУ,
Хто має справного КІНЦЯ!
10.4.1978 р.

Я ЗНАВ І ВІРИВ
Переді мною, як картинка,
Сидить дівчина молода,
Дивлюсь на неї я невпинно:
– Де ж ти була в мої літа?
Де ж ти була, моя кицюню,
Коли я полум’ям палав,
Коли я жить не міг без дива,
Й тільки тебе одну чекав?!
О, де була ти, дорогенька,
Як я носивсь, як в небі грім,
І скрізь шукав тебе, біленьку
На чашку чаю у свій дім?
А зараз я, як вітер в полі:
Перегоріло все в душі
І залишився біль утоми,
І недописані вірші.
Тому, ото, і бурлакую,
Й ходжу, як бусел по стерні,
Бо вже не вірю я нікому,
І в те, що стрінешся мені.
19.9.1989 р.

АПЕТИТНА!
Ти настільки апетитна
І приваблива така,
Що від погляду одного
Шаленіє голова.
Уявляю, щоб зі мною
Ти пішла на лісоплав,
Я б тебе, як півень курку,
По сім раз за ніч топтав.
А якби пішли ми в жито,
Де волошки голубі,
То таке б творив з тобою,
Що й не снилося тобі.
І тоді б сама у себе
Ти питала б кожен час:
– Ну чому іти у жито
Відмовлялась кожен раз?
29.9.1989 р.

ЯКЩО ТИ ЛЮДИНА
Фальшивить з друзями не смій!
Підвести друга – гірше зради.
І той, хто друга підведе,
Колись життю не буде радий.
Бо на Русі так повелось:
Якщо товариша хто зрадив,
Того хапали за кадик
І не питали згоди Ради.
А хто сьогодні ще живе,
Допоможи усім їм, Боже,
А як хто друга підведе,
То хай і з ним те буде тоже.
1.9.1989 р.

ЛОБУРЯКА
Аж любо глянуть, як в трамваї
Місцем поступиться старий,
А поруч юний лобуряка
Сидить, як в гречці домовий.
З-під брів на старця поглядає,
І тут же голову в пісок,
Неначе страус, він ховає
І далі «спить», немов сурок.
Чи то родився він без батька,
Чи то його невдалий трюк?
Та так – упевнений – вчинити
Не смів би навіть і байстрюк.
20.11.1989 р.

ЩОБ НЕ СЕРДИВСЯ
Як би я припавсь до тебе,
До твоїх тих джерелець,
Від яких я вічно п’яний
Й неспокійний мій кінець.
Як хотів би підібратись
До отих твоїх кілець,
Щоб ти більше не брикалась
І не сердився кінець.
26.6.1989 р.-8.8.1989 р.

ВІЧНІ СУТІНКИ
Скільки себе я пам’ятаю,
Коли б до тебе не зайшов,
Ти ніби полум’ям палала,
Що шаленіла вічно кров.
Коли ж дружиною ти стала,
Мов хтось дорогу перейшов…
Чи може у житті своєму
Не ту я жіночку знайшов?
4.4.2003 р.

ЧУДОВА МИТЬ
Ну й колінки! Це не жарт.
Глянеш – хочеться на старт!
Як же ту красу дівочу
Заманить десь в поле хочу
І на свіжому покосі
Притулитися до Фросі!
Й під веселою вербою
Тею ніжитись красою.
Й там, де зорі сіно косять,
Те робить, що очі просять.
13.4.2000 р.

ХТО КОХАТИ БУДЕ?
– Цілий місяць буду в полі,-
Петя мовив жінці Олі.
Та хапа його за груди:
– Хто ж мене кохати буде?
12.4.1976 р.

МОЯ БОГИНЯ
Ти більше злила, ніж любила,
І все ж від тебе в мене – крила,
Бо все, що я досяг в журбі,
Дякувать Богу і Тобі.
7.2.1997 р.

Є ТИП ЛЮДЕЙ
Є тип людей, яким ціни немає
І без яких закон – це не закон,
Яким усе на світі дозволяєш,
Бо їм нема ніяких заборон.
Не будь яких – повисихали б ріки
І згасло б Сонце в небі над селом,
І не літали б ластівки над світом,
Й ніхто б ніколи не боровсь зі злом.
Є тип людей, яким нема відмови,
І навіть груші родять на вербі,
Коли при зустрічі в нас віднімає мову,
Що й сам не знаєш, що сказать тоді.
Є тип людей, що в дощ і непогоду,
Де б ти не був – завжди б до них ти біг,
І чарівну її дівочу вроду
Ти б цілував із голови до ніг.
І їм відкрив би все: і розум, й душу, й тіло,
Тільки бери, любуйся і радій,
Бо в їх букетах стільки зрілих квітів,
Скільки в житті у кожного надій.
29.9.1989 р.

ФОНТАН ЖИТТЯ
Коли ти йшла, навіть вербички
І ті принишкли над ставком,
І задивлялись на косички,
Як ті світилися сріблом.
На щічки впав із Сонця промінь,
Аж задивилася сосна,
Що навіть стали дибки коні,
Як посміхнулася вона.
О, як мені тоді хотілось
Тебе за плечі обійнять
І цілу ніч шукать те тіло,
Що вголос соромно сказать.
І може буть, мені ти скажеш,
Що, мов, тебе не вартий я,
Та що б робили всі ви, любі,
Якби не наш Фонтан Життя?
12.12.1989 р.

СТАНІСЛАВУ ЖУКОВСЬКОМУ
Весь час ганявсь я за тобою
Ще з тих часів, як в Ірпіні
Там, під плакучою вербою,
Зустрілись ми в травневі дні.
Тоді були ми зовсім юні
І наша дружба, я вважав, –
То наше зоряне майбутнє,
Як карасю – великий став.
Минали дні, минали роки
І час нас люто розлучав,
Ти десь зникав, немов сороки,
А я по-новому шукав.
І от, нарешті, знов зустрілись,
Ти витягнувся і змужнів,
І знову разом ми з тобою
Серед беріз і ясенів.
Дививсь на тебе – сльози лились,
Невже це й справді, друже, ти?
Й мабуть для того вже зустрілись,
Щоб вже навіки розійтись.
8.10.1989 р.

ПРОЙШОВ ТВІЙ ЧАС
У що себе не одягай –
Та не повернеш ти свій май,
І хоч ти як не гонорись,
А вже не буде як колись!
Коли до тебе так, між нами,
Гасали хлопці табунами,
Бо в ті часи на все село
Кращої тебе не було.
Й за те тебе ще поважаю,
Що носа ти не задирала,
І варт було лиш поманить,
Як виручала тут же вмить.
Я від душі пишавсь тобою,
Коли була ти піді мною...
Ну а тепер гризи свій пальчик,
І хай тебе тепер – твій... зайчик.
3.10.1989 р.

ОСИРОТІЛИЙ ПЛЯЖ
Пляж давно осиротілий,
Тільки мерзлі грудочки.
Всю красу свою чудову
Поховали жіночки.
Сум навколо, завірюха,
Розгулявся сніговій,
Тільки вогники палають
З-під жіночих довгих вій.
І якби не ті жаринки,
І не посмішки з-під брів,
То, напевно, навіть влітку
Хтось зубами б цокотів.
31.1.2000 р.

ЧЕКАЙ І НАДІЙСЯ
Нехай простять мене Боги,
Нехай простить мене і небо,
Що поздоровити не зміг
Тебе в цей день я так, як треба.
Але надіюсь, що колись
Наступить і така хвилина,
Як подарую я тобі
І донечку, і сина.
12.12.1989 р.

ЖИТТЯ ПРОЙШЛО
Мені завжди здавалось, я – тупий
І що мені чогось не вистачає:
Чи розуму, чи тупості вождів,
Від чого і душа моя страждає.
Життя пройшло і хочеться кричать.
Та хоч кричи! Ніхто вас не почує.
Тому мені так хочеться кохать
Вже й навіть ту, яка весь час лютує.
Життя пройшло і хочеться кричать,
Ну що, скажіть, за працею я бачив?
Я навіть жінку так, як треба, не пізнав,
Бо все життя на владу пробатрачив.
12.10.2001 р.

ТРАВА ШОВКОВА
Перший раз своїм бажанням
До «берізки» доторкнувсь,
І у полум’ї кохання
Я в той час про все забувсь.
Скрізь, куди сягали очі,
Пропливали хмарочки,
А коли я з хмар спустився,
Поле вкрили квіточки.
О, природо загадкова,
Дивовижний ти мій край,
Щоб не та... «трава шовкова»,
Хто б із нас в той біг би рай?
16.10.1989 р.

РОЗДУМИ ПІД ЗОРЯМИ
Хто з нас, скажіть, не знав краси,
Її чаруючої сили,
Хто не любив із нас роси
Або тумани в лузі сиві?
І хто ночами напроліт
Не рахував зірки до ранку,
І хто до милої не біг,
Як кіт шкідливий до сметанки?!
5.9.1989 р.

З НІГ ДО ГОЛОВИ
Обцілую з ніг до голови,
Тільки ти прийди, прийди, прийди,
Краєм губок лише посміхнись,
Як мені циганочка колись.
Щоб багатством повнилась земля,
Щоб піснями ніжилась душа,
Смійся ти, ріднесенька моя,
Й веселись, як вітер в комишах.
Бо за тую посмішку твою
З кожним днем все більше тебе люблю
І тебе я б вічно цілував,
Якби тільки їсти хто давав.
25.9.1989 р.

В ТВОЇ ОЧІ ДИВЛЮСЬ
В твої очі дивлюсь, ніби в поле,
Де волошки цвітуть голубі,
І так хочеться ніжності вволю
Й покачатись хоч ніч на тобі.
А над полем гуляє вже осінь
Жовтим вогнищем лип і беріз,
І від того ще більше журливо,
Що вже нам не шумітиме ліс.
28.9.1989 р.

НЕ ПИТАЙ
Природа пустощів не терпить,
Ну а тим більше – пустоти,
Отож, якщо вже нічим вперти,
То жінку іншим відпусти.
І в цьому неспокійнім світі
Ти винуватих не шукай,
І як вже виробив ресурс свій,
То іншим жить не заважай.
Природа щедра і лукава,
І це давно не таїна,
Тож, як дружина вам відмовить,
Це… зробить залюбки кума.
Тому, утям це й не брикайся,
І хоч не хочеш – пам’ятай:
Якщо вже ти й лежать... не можеш,
То й чоловіка теж не лай.
Тож, не соромтесь й не кривляйтесь,
Природу не перехитрить!
А краще з тими ви братайтесь,
Хто може ще і… повторить.
1.9.1989 р.

ЖИВИ І РАДІЙ!
Живи, кохайся і радій!
А щоб збувались мрії,
Ти поцілунків не жалій
Ні Лялі, ні Марії!
12.12.1989 р

НЕДОСКОНАЛИЙ СВІТ
Недосконалий ще цей світ.
Видно, наш Бог був гумористом,
Коли творив свій Божий плід
Під небом зоряним і чистим.
І хоч красивий наший світ,
Але одне незрозуміло:
– Чому жінки вже стільки літ
Завжди своє ховають тіло?
І хоч чарівний наший світ,
Та хочу в Бога запитати:
– Навіщо той ховати цвіт,
Яким потрібно чарувати?
І Бог, що з неба прилетів,
Так мужикам всім відповів:
– Щоб голими жінки ходили,
Ви б на роботу не ходили...
І днями, мов до водопою,
За ними бігли б чередою.
1.9.1989 р.

ХВИЛЯ МОРСЬКА
Порив за поривом,
Любов за любов’ю,
Як хвиля морська
Все біжить і біжить,
Варто прохожій
Пройтись по асфальті
І дріб каблучками
Злегенька пробить.
21.3.1995 р.

ДВА СОСОЧКИ
Два сосочки, як росточки,
Пруться з-під її сорочки,
Щоб поглянути на світ,
Бо вже їм сімнадцять літ.
17.10.1989 р.

ЩОБ ШТОРМИЛО
На твої шовкові брови
Задивилися діброви.
Грудоньки, як в морі хвилі,
Ніби чайки білокрилі.
Так і хочеться схопить –
Хай в душі завжди штормить!
3.9.1989 р.

КЛАВА-ПАВА
Хоч на вигляд Клава – пава,
Та дурна про неї слава,
Все ж не варт дівча судить,
Що їй хочеться любить..
26.11.1989 р.

ДОЩИК
Вітер голосно гуде
І мете метелиця,
Як не доїться корівка,
Так і знай – отелиться.
13.6.2007 р.

ЧИМ ЧАРІВНІШІ
Чим чарівніші, тим дурніші,
Але ми їм складаєм вірші,
Такі вони і ми на ділі,
Тому ото ми і радієм.
17.9.1989 р.

ХОЧ Я Й СТАРИЙ...
З такою феєю, як ти,
У ліс іти б я не рішився,
Бо хоч старий, але, прости,
За себе б там не поручився.
4.7.2008 р.

ДОРІЖКА ДО ЩАСТЯ
Очі твої ясніші неба,
Вони, мов зорі голубі,
Тому й не вірю, що не зможу
Знайти ту стежечку в тобі,
Якою б зміг в твій храм пробратись,
Де ще ніхто не побував,
І ощасливить ту Принцесу,
Яку так довго Принц мій ждав.
17.9.1989 р.

КОЛИ ДІВЧИНА ДОЗРІВАЄ
Коли дівчина дозріває,
Стає, як квітка, на виду,
Й тут же заманює до себе
Усіх «метеликів» в саду.
Бо в світі кращого бажання
Нема нічого від кохання.
І не вважайте це за сміх:
Кохання вистачить на всіх!
А хлопців всіх, які нас чують,
Ви не жалійте – хай працюють!!!
11.9.1989 р.

ЯКБИ НЕ ЗНАВ ТЕБЕ
Чи знав би я у світі щастя,
Чи знав би небо голубе,
Чи знав би я моря і гори,
Якби не відав я тебе?
Чи я б колись дививсь на зорі
Й на маків лан, як той цвіте,
Чи міг би я радіть просторам,
Якби не відав я тебе?
4.11.1989 р.

ЩОБ НЕ БУЛО ГРІХА
Щоб не було гріха і жінка не любила,
Звідки б любов була і чоловіча сила?
26.7.2008 р.

АБИ ФАЙНО ЦІЛУВАЛИ
Кажуть всі, що я, як фея –
Брехунці.
Як проснусь, не знаю де я,
Де штанці.
Знаю, що всі хлопці брешуть,
Язичок об мене чешуть,
А мені-то вшистко-єдно,
Хоч і брешуть, а приємно.
– І хай брешуть! – каже Настя, –
Все ж мені дарують щастя,
Хай би все життя брехали,
Аби файно цілували.
23.10.1984 р.

БОРОЗЕНКА
Жінки – то ніби квіти в полі,
З яких Джмелі беруть нектар,
Вони, немов в степу тополі,
Всім пропонують свій товар.
Краса її то – борозенка,
Яка заманює в свій слід,
І варто вам в той слід попасти,
Як ви забудете й про світ.
17.12.1983 р.

ПІД БЕРІЗКОЮ
Як сиділи ми з тобою під берізкою,
Вітер бив обох весь вечір, ніби різкою.
Жовте листя нам під ноги осінь сипала,
Та осика, як дитина, в лісі хникала.
Тихо хникала вона, листям сипала,
А під річкою на лузі вівця дибала
І не знала, бідна вівця, і не відала,
Що, як тільки підросте та, буде з’їдена.
Так і ми у цьому світі доти дибаєм,
Поки й нас, неначе вівцю, хтось не здибає.
11.9.1989 р.

В ЦЕХУ
Якось цехом йшла майстриня,
Напівгола в неї спина,
Став стою біля верстата
І любуюсь її станом.
Ну а старший криє матом:
– Прийдеш ти ось по зарплату!
Я ж довожу турку тому:
– На свою кричи йди Тому…
Щоб на цю не глянуть Мурку,
То потрібно буть придурком.
2.10.1989 р.

ЛЮБОВ УХОДИТЬ
Я відчуваю, що любов
Кудись уходить помаленьку,
Немов малесеньке дитя,
Яке повзе на четвереньках.
Куди повзе? Саме не знає,
Але повзе і поглядає.
Я відчуваю, час пройшов,
Весна в дібровах відшуміла,
А я ще й досі не знайшов
Оту, що мною б володіла.
6.12.1989 р.

НАЙБІЛЬША НАСОЛОДА
От би це не на роботу –
Вмить до тебе я б прибіг,
Щоб де клени і дубочки –
Між твоїх забратись ніг.
І на тому оксамиті,
Де гуляє нетерпець,
Пити вічну насолоду
З чарівних твоїх кілець.
А як Місяць з неба зорі
Зажене відпочивать,
Щастя те всю ніч ловити
І до ранку цілувать.
11.10.1989 р.

КАЖУТЬ ВСІ
Кажуть всі: вона – повія!..
Ну і що?
Кажуть, з неї вітер віє...
Ну і що?
На здоров’я, хай гуляє,
Хай охочих розважає!
Я також у тому вітрі:
Не женюсь, то хоч провітрюсь!
10.10.1983 р.

А РОКИ ЙДУТЬ
День кінчається над нами,
За плечима дише ніч,
Мчиться чорними полями
Десь за мною чорна січ.
Скроні вже занесло снігом,
А душа кричить: вай-вай,
Зачекай ти, чорна сучко,
А мені цицькасту дай!
Дай дихну красою тею,
Що пішла у чобітках,
Дай хоча б на нічку фею,
Що ховає в блузці кайф.
Хлопці з вікон поглядають,
Як розгулює весна.
Де ж ви, коні мої, коні,
Де ж ти, молодість моя!?
27.11.1989 р.

КОЛИ ТЕБЕ ПОБАЧИВ
Коли тебе побачив – ахнув,
Аж грім у небі загримів,
Ну хто б тебе таку не трахнув,
Навіть якби і не хотів?
Місяць упав на біле личко
І гай відразу зашумів,
Ну хто б тебе таку не трахнув,
Якби одну в гаю зустрів?
13.10.2008 р.

ПРИКОЛ
Я бачив все уже в житті,
Знав жарти і приколи,
Але таких чудових слів
І в сні не чув ніколи.
І я, звичайно, розгубивсь,
І сам не відав, що казати,
Як ти дозволила мені
Тобою ніч розкошувати.
23.7.2007 р.

ХРАМ БАЖАНЬ
Грудоньки твої /між нами/ –
Це, як небо вище гір,
Як же я хотів роками
Цих хотілочок, повір.
Все життя я тільки й мріяв
/Якщо можна так сказать/,
Десь під Місяцем в покосах
Всю тебе за ніч злизать.
А коли настане ранок
І пройде пора вмовлянь,
Як би я хотів, кохана,
Увійти в твій ХРАМ БАЖАНЬ.
12.10.1989 р.

ЗВІДКИ ПОВІЇ?
Всі в нас чесні і порядні,
Ну справжнісінькі святі.
Звідки ж в нас беруться феї
І шикарні крутії?
21.2.1992 р.

СИДЖУ Й МОЛЮСЬ
Я цілі дні сиджу й молюсь,
Й тебе гукаю, як весну:
– Дай, хоч до тебе Читать дальше