Валентин Кудрицкий - Квітка кохання

Якщо й мене не берегла,
Й завжди, немов нечиста сила,
Там, де могла, там і пекла.
Навіщо це було потрібно,
Ніяк не міг я зрозуміть?
Чи думаєш, як дужче крикнеш,
То буду більш тебе хотіть?
Душа вже відчаєм повніє
Й тебе не можу зрозуміть:
Чи ти зовсім вже очамріла,
Чи почала уже старіть?
Я знаю, що бувають зриви
В того, хто душу перегрів,
Та чи той зможе буть щасливим,
В кого в душі постійно гнів?
15.1.1999 р.

ЯКЩО ТИ ЛЮБИШ СПАТЬ
Яку пораду може дать
Той чоловік, що любить спать?
12.6.1999 р.

ЛЕЖУ І ДУМАЮ
Лежу і думаю про тебе:
Чи ти прийдеш уже, чи ні?
Чи ніжного живого тіла
Ти принесеш іще мені?
О, як мені в цім світі тісно,
І хоч ще поки я стою,
Та жаль, що ти співаєш пісню
Уже, як бачиш, не мою.
І хоч пісні людей зближають,
Та відспівали ми свої,
Бо вже тіла старіти стали
А разом з тілом і пісні.
8.2.1999 р.

ГУЛЯЄ ЗИМА
Над Києвом в фаті прозорій
Гуля зима.
Тих почуттів, що душу рвали,
Уже нема.
Лишились спогади, як диво
Отих зітхань,
Коли в житті не мав нічого,
Окрім бажань.
31.5.1999 р.

ЗАВЖДИ З ТОБОЮ!
Серце без серця – душа не на місці,
Звідки чекати тебе або вісті?
Ти на одному кінці, я на другому,
Хоч молимось Богу ще й досі одному.
Поглядом, мила, тебе я цілую,
Навіть тепло твоє з відстані чую.
Хочеться ближче до тебе підсісти,
Взять, обійнять і, як кажуть – «всю з’їсти»...
І грудоньки твої ніжні дівочі
Ніжним теплом поливати щоночі.
2.12.2000 р.

КЛУБ ДЗЮДО
Клуб дзюдо. В театрі драми
Тренер каже милій дамі:
– Скільки можна повторяться,
Що в дзюдо тре’ захищаться
І як падаєш, мов з неба,
Не тягни суддю на себе.
26.1.2003 р.

ЩО КРАЩЕ?
Краще жінці вибить зуба,
Ніж сказать, що впала з дуба.
Можеш жінку хоч убить,
А скажеш «дура» – не простить.
А скажи, що та, як жаба,
Буде з вас, що з Карабаха.
7.6.2003 р.

БІЖУ ДО ТЕБЕ
Жінку я шукаю без лукавства,
Щоб вона як бджілочка була,
А тому терпіть не можу хамства
І у тому не моя вина,
Що біжу, неначе на принаду,
Щоб напитись сили і тепла,
Хочу нею ніжитись до ранку,
Навіть, як розгнівана вона.
Навіть, як душа вся калатає
І від злості душу аж шкребе,
Бо її єдину я бажаю
Так, як птахи небо голубе.
14.4.2000 р.

НАПІЙ
Напій ваш видався на славу,
Я вдячний вам за мед і каву.
9.9.1998 р.

МИНУЛЕ І МАЙБУТНЄ
Сучасне мені нагадує річку, яка пливе,
Де по одну сторону річки – Минуле,
А по другу – Майбутнє іде.
А сучасне обох їх за руки веде.
21.6.1999 р.

ЯКЩО ЗАКОХАЄШСЯ
Любов – то ніби центрифуга,
Вона, як в річці джерело,
І так вона тебе закрутить,
Що ти забудеш й про село.
3.7.1999 р.

ПОХОДИТЬ БИ...
Насолодиться б тобою
Десь над річкою в гаю
І наніжитися вволю,
Поки ще тебе люблю.
29.3.1999 р.

ВЖЕ ТОГО НЕ БУДЕ
Скоро й сад вже побіліє
Й світлим стане все земне,
Але там вже тих не буде,
Хто любив тебе й мене.
29.3.1999 р.

ВІТАМІНКИ
Є у жінки вітамінки,
Це підтвердить будь вам хто.
Варт їй виставить колінки –
Й піднімається... пальто.
17.3.1999 р.

ТВОЯ ФОРТЕЦЯ
– Ого, яка ти ненажера!
Будь-ласка, так і далі грай,
Але про свого «Людожера»
Ніколи ти не забувай.
Бо чоловік, а не коханець,
Твоя фортеця, пам’ятай,
Отож, коли ти навіть з іншим,
Й тоді про це не забувай.
Бо тільки він, а не коханець
Зможе терпіти твій язик,
А хочеш в цім переконатись,
Тоді із іншим ти зійдись.
5.10.1998 р.

ЯК З’ЇВ ОСТАННЮ АРНАУТКУ
Як з’їв останню арнаутку
Й побудував я свій котедж –
Не стало ревнощів, ні смутку,
Любові теж.
5.10.1998 р.

ЖИВА ЛОТЕРЕЙКА
Ні теплоти, ані терпіння
До мужа в тебе не було,
І лиш одна із рота піна,
Що дивувалось все село.
За що така, скажи, невдячність,
Кому ти душу віддала,
Що тіло, ніби лотерейку
Ти розіграла між трьома?
Ну що до цього спонукає
Іти по лезвію коси?
Чи бережеш свого надалі,
Як порося для ковбаси?
Чи може він не вдався зростом,
Чи загубив свій гаманець,
Чи може в твого чоловіка,
Вже не такий, як був – кінець?
5.10.1998 р.

ЖІНОЧКИ, ЯК В НЕБІ ЗОРІ
Жіночки – звучить красиво,
На яку ти не поглянь,
Кожна з них – то справжнє диво,
А придивися, так дрянь.
Бо спішать усі ті кралі,
Аби всі ми їм… як далі.
2.10.1998 р.

ЯКЩО СТАЛО ТЕПЛІШЕ
Всі ті пісні, що чула ти,
І всі вірші, що ти читала,
Рука поета, так і знай,
Читать дальше