Валентин Кудрицкий - Квітка кохання
Здесь есть возможность читать онлайн «Валентин Кудрицкий - Квітка кохання» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2011, ISBN: 2011, Издательство: Профі, Жанр: Поэзия, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.
- Название:Квітка кохання
- Автор:
- Издательство:Профі
- Жанр:
- Год:2011
- Город:Київ
- ISBN:978-966-2398-10-6
- Рейтинг книги:4 / 5. Голосов: 2
-
Избранное:Добавить в избранное
- Отзывы:
-
Ваша оценка:
Квітка кохання: краткое содержание, описание и аннотация
Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Квітка кохання»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.
ПЕРЕДНЄ СЛОВО
"Поки серце б'ється" - так відверто перед читачами зізнається автор нової збірки. І це - не просто слова, це його життєве кредо: творити за принципом "жодного дня без нового рядка."Автор дуже плодовитий, бо за досить короткий строк вже видав "на - гора" чотири збірки поезій. В них він уміло представив все розмаїття поетичних жанрів - лірику, гумор, сатиру. Окремо вийшли книжечки для дітей.
До нової збірки "Квітка кохання" автор включив вірші написані українською і російською мовами в різні роки, які яскраво передають душевний стан поета. Автора дуже хвилюють негативні процеси, які відбуваються у нашому житті. Він засуджує підлість, зраду, лицемірство, блюдолизів у багатьох своїх віршах. Та головними темами для нього залишаються високі, благородні людські почуття.
"Душа тремтить як струни скрипки" - зізнається він в одному із віршів. Охоплений сильними почуттями вигукує: "Як хочеться в небо злетіти", але при цьому сильно відчуває "Тяжіння землі.
Відчуваючи "в душі приливи і відливи" до прекрасної статі - ЖІНКИ, "коли приходить любов," він захоплено вигукує: "Розіпну я серце на семи вітрах." Більшість поезій пронизані цими сильними почуттями. "Я п’ю любов з криниць кохання," бо його постійно охоплює сильна "Спрага кохання."
В одному з російських віршів автор відверто зізнається:
Це своє сильне почуття до ЖІНКИ він ще висловлює віршем "Я вдячний вам":
Так відчувати може тільки тонка натура - людина глибока із щирим серцем. Але його "Душа кричить" від несправедливості, усіх негативних явищ, які, як паразити, ще живуть серед нас.
Автор тривалий час працював на будовах Крайньої Півночі, а у вільний від роботи час писав поезії, оспівуючи красу природи цього краю. Багато творів він присвятив товаришам по роботі - будівельникам. Тому частина поезій збірки написані російською мовою.
Нова збірка "Квітка кохання" - багата цікавими знахідками, епітетами і синонінами, яскравими образами. Впевнений, що вона дасть читачеві позитивний заряд, викличе море емоцій і переживань, багатьох заставить задуматься над нашим буттям, сьогоденням.
Тож приємних вам вражень від нової зустрічі з автором.
МИКОЛА МАЛІЧЕНКО, заслужений діяч мистецтв України.
Я счастлив тем, что я любил, В любви моє призванье, В любви все радости мои, И в ней - мои страданья.
Я вдячний вам, мої кохані, За ваші посмішки ясні, Які, неначе урагани, Живуть загадками в мені. Спасибі вам за пристрасть, ніжність, За все, що ви дали мені, Та перш за все за вашу вірність, За теплі ночі весняні. Спасибі вам, що всі ви різні,
Як у садку, як в лузі цвіт,
Що кожна з вас - то ціла вічність,
А разом всі ви- цілий світ!
До нової збірки "Квітка кохання" автор включив вірші написані українською і російською мовами в різні роки, які яскраво передають душевний стан поета. Автора дуже хвилюють негативні процеси, які відбуваються у нашому житті. Він засуджує підлість, зраду, лицемірство, блюдолизів у багатьох своїх віршах. Та головними темами для нього залишаються високі, благородні людські почуття.
"Душа тремтить як струни скрипки" - зізнається він в одному із віршів. Охоплений сильними почуттями вигукує: "Як хочеться в небо злетіти", але при цьому сильно відчуває "Тяжіння землі.
Відчуваючи "в душі приливи і відливи" до прекрасної статі - ЖІНКИ, "коли приходить любов," він захоплено вигукує: "Розіпну я серце на семи вітрах." Більшість поезій пронизані цими сильними почуттями. "Я п’ю любов з криниць кохання," бо його постійно охоплює сильна "Спрага кохання."
В одному з російських віршів автор відверто зізнається:
Це своє сильне почуття до ЖІНКИ він ще висловлює віршем "Я вдячний вам":
Так відчувати може тільки тонка натура - людина глибока із щирим серцем. Але його "Душа кричить" від несправедливості, усіх негативних явищ, які, як паразити, ще живуть серед нас.
Автор тривалий час працював на будовах Крайньої Півночі, а у вільний від роботи час писав поезії, оспівуючи красу природи цього краю. Багато творів він присвятив товаришам по роботі - будівельникам. Тому частина поезій збірки написані російською мовою.
Нова збірка "Квітка кохання" - багата цікавими знахідками, епітетами і синонінами, яскравими образами. Впевнений, що вона дасть читачеві позитивний заряд, викличе море емоцій і переживань, багатьох заставить задуматься над нашим буттям, сьогоденням.
Тож приємних вам вражень від нової зустрічі з автором.
МИКОЛА МАЛІЧЕНКО, заслужений діяч мистецтв України.
Я счастлив тем, что я любил, В любви моє призванье, В любви все радости мои, И в ней - мои страданья.
Я вдячний вам, мої кохані, За ваші посмішки ясні, Які, неначе урагани, Живуть загадками в мені. Спасибі вам за пристрасть, ніжність, За все, що ви дали мені, Та перш за все за вашу вірність, За теплі ночі весняні. Спасибі вам, що всі ви різні,
Як у садку, як в лузі цвіт,
Що кожна з вас - то ціла вічність,
А разом всі ви- цілий світ!
Квітка кохання — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком
Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Квітка кохання», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.
Тёмная тема
↓
↑
Сбросить
Интервал:
↓
↑
Закладка:
Сделать
27.5.1871 р.
ПРО ПОЕТА
Якщо ти вмієш прикидатись
І буть, немов хамелеон,
То ти відомим вже не станеш,
Будь хоч і тричі ти Платон.
В поета, як воно не дивно,
Все, що на серці, на виду,
Тому, можливо, дуже часто
Він терпить радість і біду.
Поет – це ніби індикатор,
Де вірш як кінчик відчуттів,
Поет – мембрана і локатор,
Де серце з квітів і з дубців.
Поет – немов стенограф віку,
Йому на ранги наплювать,
І якщо він родивсь поетом,
Брехню не стане прославлять.
Поет – то справжнє в світі диво,
Душа у нього, ніби сталь,
За що його і люблять люди,
Що в нього слово, як кришталь.
Він вміє плакать і сміятись,
І по-дитячому радіть,
З ким будь не стане він куматись,
Або весь день в корчмі сидіть.
Поет дарма язик не чеше,
І хоч він, часом, як дитя,
Але ніколи він не бреше,
І в цьому зміст його життя.
4.11.1982 р.
ЦИВІЛІЗОВАНА ТВАРИНА
Невже брехня – то є вершина
Цивілізованих істот,
І носієм тим є людина,
В яку я вірив – ідіот?
Тоді навіщо нам мораль та,
Якою кормлять нас щодня,
Якою нас вже так напхали,
Що кожний схожий на коня.
Кому така мораль потрібна,
В якій обман і грабежі,
Де правди, як води на Сонці,
Й немає сорому межі?
Навіщо нам така держава,
Що плодить виродків і німф,
Де всім обіцянки без сала,
Варто забратись на Олімп.
13.8.1978 р.
ХОЧУ БУТИ ВІЛЬНОЮ!
Замахали транспаранти
Про щасливу долю,
Що стоять, як окупанти,
Й стережуть неволю.
Бо сама я хочу думать,
Що мені садити
І кого мені кохати,
І кого любити.
І хоч ще не вмію, люди,
Так, як треба, жити,
Та тебе не хочу, любий,
Я ні з ким ділити.
Хочу бути вільною,
Родом із вітрів,
Щоб мене щовечора
Ти завжди хотів.
15.1.1989 р.
СЛУГИ «НАРОДНІ»
Всі кричать: – Давай, давай!
То ж нащо такий нам рай?
Хто працює, той мовчить,
Ну а неук вчених вчить.
От якби той сучий син
В черзі сам взяв апельсин,
Та постояв день за м’яслом
В тиждень, десь, хоч два-три рази;
Та трамвайчиком з роботи
Той добравсь додому, котик,
Та ще й ребра так здушили,
Щоб аж витріщились жили, –
Може б трохи мислить став,
І словами б не жбурляв.
А то каркає із трона
Геть на всіх, немов ворона.
І хоч сам, немов дубина,
А говорить: Він – людина!
Десь купив собі диплом
І уже він – агроном!
І йому не смій перечить,
Бо він має дужі плечі.
Скажеш правду – жде Сибір,
Тож чинам не дуже вір!
В нас девіз: «Все для людини!»
І у цьому вся причина,
Бо на що ти не поглянь,
Там – дермо, там – просто дрянь.
Бо щоб шеф робив для себе,
То б усе робив, як треба.
4.11.1987 р.
ЗАРУЧНИК
Усі в цьому світі, немов помішались:
Жінки й молодиці – на міні спідницях,
А муж на тій щілинці, що між ногами,
Яка прикривається вічно трусами.
Бо жінці, щоб муж її вічно любив,
Узяв їй і щілину Бог просвердлив.
І смішно й не смішно й сміятись незручно,
Отож, з того часу з нас кожний – заручник.
1.6.2003 р.
СОЛОМОНОВІ СИНИ
Український наш закон
Пишуть Гершко й Соломон,
А тому закони наші,
Всі, немов лайно в параші.
А тому, як гроші маєш, –
Обійдеш любий закон,
І тебе судить не будуть,
Як ти будеш Соломон.
Тож, кричи хоч ати-бати –
Жид не буде винуватий,
Бо у них євреї судді,
Ну а ті своїх не судять.
Ще й сміються з нас вони,
Мов, хохли всі – барани!
Тож грабуй і владарюй,
Щоб не був хохол холуй!
І вони праві, Іване,
Бо не тягнеш ти на пана,
Бо для бідних їх закони
То справжнісінькі пітони.
Тож, як хочеш жить по-людськи,
Вкороти ти жиду ручки!
Досить всім їм дозволяти,
Щоб могли нас грабувати.
Бо де є така ще раса,
Щоб дозволила їм красти?
А тепер до вас звертаюсь,
Соломонові сини,
Якщо ви такі розумні,
Й нам би теж допомогли!
Бо як ти людина Божа,
То не будь же ти дермом,
Досить пічкать свою рожу
А хохлів кормить гівном.
Тож, як хочеш мирно жить,
Можеш з нами подружить.
Научи дурних Іванів,
Які вік живуть у ямі,
Щоб могли по-людськи жить.
І зруйнуй капкан, удав,
Той, в який хохла загнав.
Бо як будеш й ще нагліть –
Будеш ти в огні горіть,
Бо тоді вже, Соломоне,
Не поможуть вам мільйони.
Й пригадай той епізод,
Як казав кіт Леопольд:
– То ж, давайте мирно жити,
Якщо хочете дружити.
Бо хохол хоч не людина,
Але все ж і не тварина .
То ж міняй свою палітру –
Бо трішатиме макітра,
Бо як в нас терпець урветься,
Масниця і вам минеться..
Народ прощає всім помилки,
Але не вибрики кобилки.
26.1.2008 р. – 19.8.2010 р.
Читать дальше
ПРО ПОЕТА
Якщо ти вмієш прикидатись
І буть, немов хамелеон,
То ти відомим вже не станеш,
Будь хоч і тричі ти Платон.
В поета, як воно не дивно,
Все, що на серці, на виду,
Тому, можливо, дуже часто
Він терпить радість і біду.
Поет – це ніби індикатор,
Де вірш як кінчик відчуттів,
Поет – мембрана і локатор,
Де серце з квітів і з дубців.
Поет – немов стенограф віку,
Йому на ранги наплювать,
І якщо він родивсь поетом,
Брехню не стане прославлять.
Поет – то справжнє в світі диво,
Душа у нього, ніби сталь,
За що його і люблять люди,
Що в нього слово, як кришталь.
Він вміє плакать і сміятись,
І по-дитячому радіть,
З ким будь не стане він куматись,
Або весь день в корчмі сидіть.
Поет дарма язик не чеше,
І хоч він, часом, як дитя,
Але ніколи він не бреше,
І в цьому зміст його життя.
4.11.1982 р.
ЦИВІЛІЗОВАНА ТВАРИНА
Невже брехня – то є вершина
Цивілізованих істот,
І носієм тим є людина,
В яку я вірив – ідіот?
Тоді навіщо нам мораль та,
Якою кормлять нас щодня,
Якою нас вже так напхали,
Що кожний схожий на коня.
Кому така мораль потрібна,
В якій обман і грабежі,
Де правди, як води на Сонці,
Й немає сорому межі?
Навіщо нам така держава,
Що плодить виродків і німф,
Де всім обіцянки без сала,
Варто забратись на Олімп.
13.8.1978 р.
ХОЧУ БУТИ ВІЛЬНОЮ!
Замахали транспаранти
Про щасливу долю,
Що стоять, як окупанти,
Й стережуть неволю.
Бо сама я хочу думать,
Що мені садити
І кого мені кохати,
І кого любити.
І хоч ще не вмію, люди,
Так, як треба, жити,
Та тебе не хочу, любий,
Я ні з ким ділити.
Хочу бути вільною,
Родом із вітрів,
Щоб мене щовечора
Ти завжди хотів.
15.1.1989 р.
СЛУГИ «НАРОДНІ»
Всі кричать: – Давай, давай!
То ж нащо такий нам рай?
Хто працює, той мовчить,
Ну а неук вчених вчить.
От якби той сучий син
В черзі сам взяв апельсин,
Та постояв день за м’яслом
В тиждень, десь, хоч два-три рази;
Та трамвайчиком з роботи
Той добравсь додому, котик,
Та ще й ребра так здушили,
Щоб аж витріщились жили, –
Може б трохи мислить став,
І словами б не жбурляв.
А то каркає із трона
Геть на всіх, немов ворона.
І хоч сам, немов дубина,
А говорить: Він – людина!
Десь купив собі диплом
І уже він – агроном!
І йому не смій перечить,
Бо він має дужі плечі.
Скажеш правду – жде Сибір,
Тож чинам не дуже вір!
В нас девіз: «Все для людини!»
І у цьому вся причина,
Бо на що ти не поглянь,
Там – дермо, там – просто дрянь.
Бо щоб шеф робив для себе,
То б усе робив, як треба.
4.11.1987 р.
ЗАРУЧНИК
Усі в цьому світі, немов помішались:
Жінки й молодиці – на міні спідницях,
А муж на тій щілинці, що між ногами,
Яка прикривається вічно трусами.
Бо жінці, щоб муж її вічно любив,
Узяв їй і щілину Бог просвердлив.
І смішно й не смішно й сміятись незручно,
Отож, з того часу з нас кожний – заручник.
1.6.2003 р.
СОЛОМОНОВІ СИНИ
Український наш закон
Пишуть Гершко й Соломон,
А тому закони наші,
Всі, немов лайно в параші.
А тому, як гроші маєш, –
Обійдеш любий закон,
І тебе судить не будуть,
Як ти будеш Соломон.
Тож, кричи хоч ати-бати –
Жид не буде винуватий,
Бо у них євреї судді,
Ну а ті своїх не судять.
Ще й сміються з нас вони,
Мов, хохли всі – барани!
Тож грабуй і владарюй,
Щоб не був хохол холуй!
І вони праві, Іване,
Бо не тягнеш ти на пана,
Бо для бідних їх закони
То справжнісінькі пітони.
Тож, як хочеш жить по-людськи,
Вкороти ти жиду ручки!
Досить всім їм дозволяти,
Щоб могли нас грабувати.
Бо де є така ще раса,
Щоб дозволила їм красти?
А тепер до вас звертаюсь,
Соломонові сини,
Якщо ви такі розумні,
Й нам би теж допомогли!
Бо як ти людина Божа,
То не будь же ти дермом,
Досить пічкать свою рожу
А хохлів кормить гівном.
Тож, як хочеш мирно жить,
Можеш з нами подружить.
Научи дурних Іванів,
Які вік живуть у ямі,
Щоб могли по-людськи жить.
І зруйнуй капкан, удав,
Той, в який хохла загнав.
Бо як будеш й ще нагліть –
Будеш ти в огні горіть,
Бо тоді вже, Соломоне,
Не поможуть вам мільйони.
Й пригадай той епізод,
Як казав кіт Леопольд:
– То ж, давайте мирно жити,
Якщо хочете дружити.
Бо хохол хоч не людина,
Але все ж і не тварина .
То ж міняй свою палітру –
Бо трішатиме макітра,
Бо як в нас терпець урветься,
Масниця і вам минеться..
Народ прощає всім помилки,
Але не вибрики кобилки.
26.1.2008 р. – 19.8.2010 р.
Читать дальше
Тёмная тема
↓
↑
Сбросить
Интервал:
↓
↑
Закладка:
Сделать
Похожие книги на «Квітка кохання»
Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Квітка кохання» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.
Валентин Кудрицкий
Валентин Кудрицкий
Валентин Кудрицкий
Валентин Кудрицкий
Валентин Кудрицкий
Валентин Кудрицкий
Люба Клименко
Кемерон Доукі
Олександр Гаврош
Галина Горицька
Галина Горицька
Валентин Чемерис
Отзывы о книге «Квітка кохання»
Обсуждение, отзывы о книге «Квітка кохання» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.