Валентин Кудрицкий - Квітка кохання

І що у пристрастнім пориві
Могла кому завгодно дать.
Люблю Шевченка і Крилова,
І Симоненка Василя,
В яких що думка – то і слово,
І мудрість в кожного своя.
Бо світ без них, як гай без квітів,
І це все стверджую всім я!
І я горжусь, що в цім букеті
Колись засяє і моя.
9.5.1988 р.

ПІДХОДИТЬ ЧАС
Підходить час. І помаленьку
Боятись смерті перестав,
Бо сам вже став таким страшенним,
Що й смерть би в землю закопав.
14.5.1988 р.

ВОНА ПРИЙШЛА
Вона прийшла, немов веснянка,
У білім платті з блиском рос,
І привітавшись: – З добрим ранком! –
Мене гукнула в царство роз.
15.5.1988 р.

НОВІ КАРМЕЛЮКИ
Не журіться, любі друзі,
Не журіться, люди,
Прийдуть нові Кармелюки,
Нові Робін Гуди.
30.11.2002 р.

ДЕПУТАТ НА СПОВІДІ
Мені байдуже, де жити,
Хто якого роду,
А боюсь я не бандитів,
А свого народу.
30.11.2002 р.

ЩОБ ЛЕГШЕ ЖИТЬ
Ті, хто хочуть славу мати,
Постарайтесь менше спати,
А жінкам, щоб легше жити,
Тре’ спідничку вкоротити.
27.5.1978 р.

СЛОВО ПОВИННЕ ПРАЦЮВАТИ
Слову, аби те працювало,
Йому не треба хліба, сала,
Його не треба заставлять,
Його потрібно написать.
11.4.2003 р.

РЕАКЦІЯ НАСТУПАЄ
Присвячую Дмитру Павличку
І знов реакція витає,
Не спить вона і не дрімає
І кожен день те тільки й робить
Що з чесних душ очей не зводить.
І тільки думає про те,
Кому б іще нам’яти боки,
Або розквасити лице.
Тож і ярлик спішать вчепить,
Що вас давно пора вже вбить.
Кого – в дурдом, кому – дать морфій,
Кому – дорожну катастрофу.
Отож, над тим свій розум сушить,
Щоб кожного із нас огудить,
Бо той не так, як треба, дише,
А той не те, що треба, пише,
А той відкрито заявляє,
Що владу він не поважає.
То де ж ще є така держава,
Щоб все життя людей лякала,
Творила явний геноцид,
Та ще й наказувала: «Цить?!»
А тих, що страху в нас не мали,
Тих – за Урал, щоб не мішали.
Тому оті то бегемоти
Весь час й вигадують підлоти,
Нові катівні і притони,
Аби тремтіли міліони.
Така вона – КПРС!
Ну, чим різниться від СС?
26.12.1990 р.

НАД РІКОЮ
Пливуть хмарки над рікою
По вершках плакучих верб,
І несуть вони з собою
Жовто-синій наший герб.
8.6.1978 р.

БАРАБАН
Наводнили вірш водою,
Що не треба й водопою,
Думку стисли, як кота,
І волають: – О, краса!
Скільки ж можна цею грою
Хизуватись над собою,
І давать таку «нагрузку»,
Щоб аж ноги в попу грузли?
Перше, ніж кричать «Ура!»,
Йдіть скупніться до Дніпра,
Охолоньте ви злегенька
Й почитайте Симоненка.
Дайте серцю відпочить.
Скільки ж можна ЇМ служить?
І розслабте, люди, вуші,
Пожалійте свої душі!
Дайте розуму спочить,
Щоб він міг ще вам служить,
Й пам’ятайте про свій рід!
Чи приматом бути слід?
Чи пригоже так людині
Плазувать і гнути спину?
Бо, дивись, якогось дня,
З тебе зроблять ще й коня,
І щоб зовсім ти не спав
Запряжуть, щоб плуг тягав.
А коли помреш, «болван»,
З шкіри зроблять барабан.
2.8.1986 р.

ЙДЕ ДІВЧА
Йде дівча, бува, навпроти,
Що очей не відірвать,
Хочеш його привітати,
Щось в ту мить йому сказать,
А язик, мов задубіє,
Що не можеш рот рознять,
Й знову підтюпцем за нею
Мчишся, щоб її догнать.
5.12.2002 р.

ЯКЩО ТИ СЛОН
Я дивлюсь на Президентів,
Тільки всядуться на трон,
Як весь люд їм всім до попи –
Будь то Гриць чи Соломон.
Бо тоді, як слон по джунглях,
Де захоче, там бреде,
Бо себе вважає сильним,
Ну, а сильним можна все!
От чому вони всі б’ються
За корито, мов слони,
Бо коли свого доб’ються,
То на все життя – пани!
3.11.2010 р.

ЧОМУ ДО ТЕБЕ Я СПІШУ
Тобі нічого не скажу
І не питай, чого не треба,
Чому до тебе я спішу
Коли так мчиться Місяць в небо?
А може ти так, як і він,
Над світом ніжності регочеш,
І може грому й блискавиць
Ти, як і він, від інших хочеш?
23.1971 р.

ЛЕДІ І ПОДУШЕЧКИ
З цигарками аж по вуха,
Мов живі подушечки,
Сидять леді, оголивши
Всі свої «ігрушечки».
6.10.2003 р.

ЗАГЛЯНЬ МЕНІ В ДУШУ
Залізь в мою душу глибоко-глибоко
І красенем ніжним побалуйся там,
І я за ту ніжність тобі, їй-же Богу,
Усе що накажеш, мій царю, віддам.
26.5.1971 р.

КРИЧІТЬ І ВИ
– За свою горду, чесну вдачу,
Скільки живу, то стільки й плачу.
А хитрим, що кричать «ура!» –
Квартири, премії, моря.
– А вам кричать хто не дає?
Кричіть і ви, як голос є...
Читать дальше