Роберт Саттон - Мудакам тут не місце

Експерименти Дова Коена і його колег, результати яких були опубліковані в «Джорнал оф персоналіті енд соушл псайколоджі», свідчать, що на чоловіків, які зростали на Півдні Сполучених Штатів, «культура честі» продовжує сильно впливати навіть після того, як вони переселилися в північні регіони країни. У цьому дослідженні 1996 року, проведеному в університеті штату Мічиґан, респонденти (половина з яких були з південних штатів і половина — з північних) проходили повз підставну особу, яка «випадково» стикалася з ними і називала мудаком. Реакції респондентів із південних і північних штатів мали суттєві відмінності: 65 % вихідців із північних штатів розвеселили зіткнення та образа, і лише 35 % із них образилися; водночас лише 15 % жителів Півдня розважила ця пригода, а 85 % образилися. Більше того, під час наступного дослідження з’ясувалося, що вихідці з Півдня проявили сильні фізіологічні реакції на зіткнення. Зокрема, було виявлено істотне збільшення кортизолу (гормон, пов’язаний з високими рівнями стресу і тривожності), а також деякі ознаки підвищення рівня тестостерону. Проте вихідці з північних штатів не виявили жодних ознак фізіологічної реакції на зіткнення та образу.

Висновки з цих експериментів, а також із безлічі інших досліджень, такі: якщо ви виховувались як житель Півдня або, можливо, як ковбой, то, ймовірно, у більшості випадків будете значно ввічливішим, аніж ваші колеги, проте, зіткнувшись навіть з незначною образою від мудака, схильні до відплати і ризикуєте стати ще однією ланкою ланцюгової реакції «зараження мудаками».

Висновок: мудаче, пізнай себе

Дейв Сенфорд закінчив Стенфорд 2006 року. Він був одним із моїх улюблених студентів усіх часів почасти тому, що відзначався високою самосвідомістю (він також був видатною і дивовижною особистістю). Коли я розповів Дейву про цю книжку, він сказав мені, що на першому курсі навчання у Стенфорді деякі одногрупники думали, що він грубіян, бо не звикли до його почуття гумору, особливо до схильності мати абсолютно серйозний вигляд, навіть коли жартує. Дейв доклав великих зусиль, щоб зрозуміти, як інші люди сприймають його, і припинив робити речі, що провокували людей, які погано знали його і помилково вважали негідником. Дейв показав мені значок (див. малюнок), який подарував йому брат, щоб допомогти в його стараннях змінити себе. На значку було написано: «Визнання того, що ти мудак, — це перший крок». Напис на значку розкриває більшість того, про що йдеться у цьому розділі. Щоб утримати свого внутрішнього негідника від виходу назовні, ви маєте бути добре поінформованими про місця і людей, які перетворюватимуть вас на мудака. Ви маєте знати, що погляд на життя як на суворе змагання, де переможець отримує все, може зробити з вас справжнього негідника. Також ви маєте усвідомлювати, яким бачать вас інші люди, навіть якщо ці сторонні думки не відображають ваші справжні наміри (як і Дейв, ви можете навчитися змінити помилкове враження про вас як про мерзотника). Звідси випливає наступний висновок: щоб не чинити як мудак та не набути репутації мудака, пізнай себе .

Упродовж довгих років я трохи тренував дитячі спортивні команди. Хотілося б мені мати такі значки, щоб видавати тим настирним батькам, які з бічних ліній ігрового поля викрикували в’їдливі образи, критичні зауваження та непрохані поради, засмучуючи дітей і перетворюючи гру на жахливий досвід для всіх її учасників. Такі владні батьки дітей, що займаються спортом, у найгірших своїх проявах є одними з найбільш нерозумних і божевільних мудаків, з якими я будь-коли стикався. Дві тисячі шостого року я був помічником футбольного тренера команди дев’ятирічних дівчаток. Неприємний випадок стався, коли один із «наших» батьків був настільки розчарований сигналом судді, що вибіг на поле посеред гри і почав лаяти рефері. Коли я попросив цього батька залишити поле, пояснюючи, що він порушує правила ліги, він оскаженів: його вени набухли, очі налилися кров’ю, і він почав гнівно викрикувати образи на мою адресу, тож я навіть подумав, що він збирається мене вдарити.

Згадуючи той інцидент й інші подібні випадки, я думаю, що, можливо, на додачу до існуючих правил футболу про неспортивну поведінку гравців, належить також змінити правила й для дитячого спорту, щоб судді мали право присуджувати «жовту картку», скажімо, для відсторонення злостивих батьків із бічних ліній поля на 10 хвилин і «червону картку» для усунення на час гри наполегливих і вкрай агресивних батьків. Можливо, такий меседж і публічне приниження зможуть допомогти декому з цих батьків набути вкрай необхідної їм самосвідомості й очистити дитячі спортивні ігри від цих жахливих прикладів для наслідування.