Роберт Саттон - Мудакам тут не місце

Джо відповів: «У мене є дещо, чого він ніколи не матиме».

Я запитав: «І що ж це таке?».

А Джо відповів: «Переконання, що у мене вдосталь усього».

Чудово! Спочивай з миром!

Курт Воннеґут,

«Нью-Йоркер», 16 травня 2005 р.

Погляньте на себе збоку

Я був досить обережний у визначенні мудаків з точки зору їхнього впливу на інших. Пригадайте перший із двох «тестів на мудака», які я навів на початку книги: чи почувається «об’єкт» пригнобленим, ображеним, морально виснаженим або приниженим опісля розмови з гіпотетичним мудаком? Зокрема, чи почувається він або вона присоромленим, чи знижується самооцінка «об’єкта»? Суть цього тесту полягає в тому, що думка інших людей про вас вагоміша, ніж те, вважаєте ви себе мудаком чи ні. І сотні досліджень з психології підтверджують, що майже всі люди живуть з викривленими і здебільшого хибними уявленнями про те, як вони ставляться до інших, впливають на них і як їх сприймає оточення. Якщо ви віддаєте перевагу правдивості голих фактів про себе, а не спочиванню на лаврах у власних ілюзіях, спробуйте порівняти вашу думку про себе з тим, як вас бачать інші.

Едді Ерландсон і Кейт Лудеман, корпоративні консультанти з топ-менеджменту, пропонують методику перевиховання альфа-самців. Вони підкреслюють, що альфа-самці також мають позитивні риси, зокрема здатність діяти рішуче і досягати визначених результатів, тому було би несправедливо просто ставити на них тавро мудаків. Однак, як ми вже переконалися раніше, існує разюча подібність поведінки альфа-самців зі стилем поведінки мерзотників. Ерландсон і Лудеман дослідили, що за бажання змінити руйнівну поведінку альфа-самця спочатку необхідно зібрати інформацію про те, яка думка про нього склалася в керівників, колег і підлеглих. Для одного з клієнтів вони зібрали п’ятдесят сторінок інформації про його вчинки від тридцяти п’яти різних людей, а потім підсумували її та репрезентували в діаграмі на одну сторінку. Консультанти кажуть, що хоча альфа-самці часто спершу намагаються виправдати свої дії, врешті вони виявляються неспроможними сперечатися з такими переконливими доказами, і це спонукає їх змінитися.

Ерландсон і Лудеман розповіли «Гарвадському бізнес-огляду», що серед їхніх найвідоміших клієнтів були Майкл Делл (засновник і голова комп’ютерного гіганта «Делл») і Кевін Роллінз (теперішній генеральний директор «Делл»)). Підлеглі Майкла Делла вважали його відстороненим, нетерплячим і нездатним цінувати співробітників. Люди, з якими працював Роллінз, сприймали його як надмірно критичного, впертого і обділеного здатністю слухати, бо він дуже швидко й енергійно вискакував із власними пропозиціями й ігнорував їхні ідеї. Ні Делл, ні Роллінз не усвідомлювали, як багато страху і зневіри вони породжували в компанії.

Треба віддати їм належне: обидва добре попрацювали над тим, щоб змінити свою негативну поведінку, і наразі відстежують свій прогрес на основі методу «360-градусна атестація». Делл і Роллінз також регулярно вдавалися до жартів, щоб сприяти угамуванню в собі того, що я назвав би їхніми внутрішніми негідниками. Роллінз, наприклад, купив м’яку іграшку — мавпочку Допитливого Джорджа, для нагадування собі «бути більш уважним до запитів інших людей і відкритим для їхніх ідей». Вони також запровадили системні зміни в стандарти компанії, зокрема й у стратегію роботи з людськими ресурсами, щоб змінити образ ідеального генерального директора «Делл») з огляду на необхідність підвищеної уваги до потреб співробітників і ставлення до них із повагою. Після того, як Делл і Роллінз стали відкрито говорити про свої недоліки, інші керівники отримали «дозвіл» обговорювати свою власну злостивість і нечулість, а колеги — критикувати їхнє погане ставлення до підлеглих. Як висловився один керівник високого рангу, «після того, як хтось оприлюднює, що він періодично кидається гранатами на нарадах, але має намір припинити таку поведінку, ми всі отримуємо моральний дозвіл вимагати цього від нього. І ми так і чинимо».

Озирніться назад на своє минуле

Я зосередив увагу на тому, як люди можуть уникнути зараження і поширення отруєння мудаками незалежно від їхніх індивідуальних внутрішніх демонів.

Я зробив це тому, що існує дуже багато порад про управління негідниками, хамами і керівниками, які ображають підлеглих, а також настановами про приборкання самих себе. І основна увага в цих порадах приділяється особистості. Проте вони недостатньо наголошують на тому, що «зараження мудаками» — інфекція, яку може підхопити майже кожен.