Роберт Саттон - Мудакам тут не місце

Незважаючи на заяви у деяких книгах, що «леопард не змінює своїх плям» і «хто народився негідником, негідником і помре», величезна кількість психологічних досліджень доводить, що в кращому випадку особистість має лише помірний вплив на те, як люди поводяться в різних ситуаціях.

Я також уникав надмірного акцентування на індивідуальних рисах характеру, тому що порівняно з часом і зусиллями, витраченими на зміну вашої особистості або індивідуальності інших людей, ви отримаєте найбільшу віддачу за найменших затрат, якщо робитимете (або навчатимете інших робити) звичайні речі, як-от вибір хорошого місця роботи, звільнення з організацій із несприятливою атмосферою, уникання злостивих людей, зміна вашого світогляду шляхом структурування (фреймінгу) і «тестування» думки інших людей про вас (і за його результатами внесення коректив у свою поведінку). Такі кроки зовсім не прості й безболісні. Та все ж вони не такі й складні і дають більше шансів на успіх, аніж кардинальне трансформування особистісних рис, із якими ви народилися чи яких ви набули ще в дитинстві.

Це не означає, що особистість взагалі не має значення. Науковці дослідили і класифікували тисячі особистісних характеристик. І сотні таких індивідуальних рис можуть визначати більшу чи меншу схильність людини поводитись як мудак. Серед прикладів таких рис — тривожність, агресивність, домінування, емоційна стабільність, психологічна травма в дитинстві, пасивно-агресивний склад характеру, поведінка типу А, [8] Поведінка типу А — зовнішній прояв внутрішнього зентеження та незадоволення бажань, що характеризується спробами домінування, нестриманістю і духом суперництва, а також постійним відчуттям браку часу. потреба керувати, невротичність, нарцисизм, параноя, терпимість, довіра, душевність тощо. У цій невеличкій книжці неможливо ознайомити вас із «аналізом схильності до поведінки мудака» усіх відомих типів особистості і детальним розглядом підґрунтя кожного з них. Та є одна чудова настанова, яку ви маєте знати, старий психологічний вислів, підкріплений купою доказів: « Кращий провісник майбутньої поведінки — це минула поведінка ». Ця проста істина означає, що чесне визнання перед собою фактів свого темного минулого, як, наприклад, роблять алкоголіки й люди з іншими залежностями в межах курсу їхнього лікування, може бути потужним методом оцінки своєї «схильності до поведінки мудака» і стимулом до змін.

Запитайте себе, чи були ви хуліганом у школі. Існують сотні досліджень про знущання у школах, які були спрямовані на вивчення дітей, що неодноразово утискали і принижували своїх однокласників. Учений Ден Олвеус здійснив тривале ґрунтовне дослідження, що охопило понад 130 000 норвезьких школярів і в рамках якого було передбачено подальше спостереження за хуліганами та їхніми жертвами. Це дослідження виявило, що близько 7 % норвезьких дітей — хулігани, а близько 9 % — жертви знущань. Крім того, це дослідження довело, що можна передбачити, які діти стануть хуліганами. Здебільшого це ті, кого виховували байдужі або агресивні батьки, кому батьки дозволяли бути агресивними і хто мав прояви «активного і запального темпераменту» в дошкільні роки. Не існує будь-яких систематичних досліджень, які би доводили, що шкільні хулігани стають нахабниками на роботі, проте Олвеус робить висновок, що їхня агресія зберігається й у старшому віці. Близько 60 % хлопців, ідентифікованих як хулігани в 6–9 класах, були засуджені щонайменше за один злочин до того, як досягли 24-літнього віку (порівняно з лише 10 % дітей, які не були хуліганами). Ці дані досить переконливо і без додаткових роз’яснень дають змогу припустити: якщо ви проявили себе у школі як хуліган, то будете більш схильні до знущань, глузувань, погроз і навіть заподіяння фізичної шкоди вашим колегам по роботі.

Аналіз фактів із вашої минулої поведінки може допомогти оцінити, чи є «ризик», що ви в майбутньому поводитиметеся як мудак. Також існують цікаві дослідження антропологів, істориків і психологів, котрі доводять, що атмосфера, в якій ви виховувалися, може посилювати такий ризик, особливо якщо ви зростали в агресивній і схильній до насильства країні, регіоні чи місцевості. Це наочно ілюструє дослідження, здійснене Довом Коеном і його колегами, вченими з Мічиґанського університету. Вони наводять приклад, що ви могли виховуватись у «культурі честі», в регіоні або громаді, «де навіть невеликі суперечки стають змаганням за репутацію і соціальний статус». Антропологічні дослідження демонструють, що це культури, де чоловіки здобувають і підтримують статус за допомогою репутації людини, яка «не дозволить себе зневажати» і «не займатиметься ніякою гидотою». Серед американських прикладів, наведених Коеном і його колегами, — старі «ковбойські» західні й південні штати. Це були саме ті невгамовні та нестабільні місцевості, де правоохоронних органів переважно не було й де добробут і суспільне становище будь-якої людини легко могли насильно відібрати. І хоча в більшості регіонів Заходу і Півдня вже все змінилося, «культура честі» зберігається й донині. Люди, виховані в цих місцевостях, є особливо ввічливими і тактовними у взаємодіях почасти тому, що воліють уникати загрози честі інших (і сутичок, які така загроза провокує). Це триває ще досить довго, навіть після переїзду в іншу частину країни. Коли їх публічно ображають, чоловіки, які зростали в цих місцях, часто почуваються зобов’язаними відплатити і захистити те, що належить їм, а особливо своє право на шанобливе ставлення або «честь».