Роберт Саттон - Мудакам тут не місце

Дослідження мало на меті з’ясувати, що водій робитиме з листівкою. Пройде до сміттєвого баку чи кине її на землю? Виявилося, що водії більше схильні смітити, коли на місці паркування вже був безлад. Але тут був прихований цікавий трюк: половина водіїв зустрічала дослідника, який грав роль співучасника (саме на виході з ліфта); у них на очах він спочатку читав листівку, а потім викидав її на землю. Результат споглядання цього одного «негідника», що порушує норму не смітити, був вражаюче показовий. Водії, які бачили порушення норми, були менш схильні викидати свої листівки на чистій автостоянці (6 % проти 14 %), але більш схильні жбурляти їх додолу на засміченому паркінгу (54 % проти 32 %).

Мораль цього цікавого експерименту очевидна. Коли ми бачимо, як хтось один порушує всім відоме правило «Не смітити!», а решта дотримуються його, такий поодинокий «девіантний вчинок» стає дуже помітним, що, своєю чергою, робить правило чіткішим у наших головах і відповідно дієвішим. Та коли бачимо, що певна людина порушує правило, і решта людей, схоже, чинять так само, ми також схиляємося до нехтування ним, адже факти свідчать, що нам це зійде з рук чи від нас навіть очікують недотримання цього правила. Інші дослідження Роберта Чалдіні виявили, що хоча загалом люди менш схильні смітити у чистих місцях, аніж у занедбаних, вони також менш схильні смітити, якщо є поодинокі залишки сміття на землі, ніж коли його зовсім немає . З іншого боку, той-таки принцип демонструє, що коли одна чи, можливо, дві людини порушують відоме правило, ми, як не дивно, з більшою ймовірністю сумлінно його дотримуватимемося, ніж тоді, коли ніхто не порушує його, бо разючий контраст між поганою поведінкою одного «порушника» робить у нашій свідомості «хорошу поведінку» будь-кого іншого більш виразною.

Висновки Роберта Чалдіні підтверджуються результатами дослідження девіацій і соціальних норм, які показують, що коли поблизу напохваті є один або два «негідники», якими, можливо, нехтують, яких карають і уникають, решта ставиться до дотримання писаних чи неписаних правил сумлінно. Значення цих висновків для побудови цивілізованого робочого місця полягає в тому, що коли один-два негідники чи хами працюють у колективі і не отримують винагороду за свої вчинки, інші члени організації будуть більш старанно дотримуватися правила «мудакам тут не місце». «Показовий мудак» нагадує всім, як погано неналежно поводитися і якими будуть неприємні наслідки порушення цього правила.

Мені нічого не відомо про організації, які цілеспрямовано наймали би показових негідників, але я працював у кількох організаціях і співпрацював із кількома з тих, котрі випадково брали на роботу одного-двох людей, які згодом (мимоволі) демонстрували всім, як не треба поводитися. Незалежно від того, наскільки ретельно організації відбирають кандидатів, окремі люди можуть ставати злостивими з особистих причин (це може не мати нічого спільного з роботою), а деякі можуть приховувати свої темні сторони, поки не отримають роботу або навіть поки їх не підвищать до посади штатного професора, партнера чи навіть вашого боса. Як я писав у своєму есе для «Гарварського бізнес-огляду», «таким чином, прагнучи зовсім не наймати мудаків, ви просто можете взяти одного-двох, які вам необхідні». Електронний лист, якого я отримав у відповідь від консультанта великої професійної фірми із надання послуг, додав родзинку до моєї ідеї: «Я згоден, що потрібен один негідник напохваті, але всі мають знати, на що він здатний. [Негідника], безсумнівно, не варто підвищувати». Цей консультант має рацію. Зрештою, якщо ви тримаєте під рукою одного-двох із цих показових мудаків, то маєте зробити цілком зрозумілим для всіх, що їхня поведінка є неправильною .

Попередження: не поспішайте чіпляти ярлики на людей

Кілька років тому я розмовляв з Пітером Макдональдом, одним із інженерів-ветеранів «IДEO». Він говорив про кількох грубіянів у «IДEO», людей, які часом поводяться як негідники. Потім Пітер додав, що насправді «IДEO» дуже ефективна компанія у недопущенні зухвальців до своїх рядів, але новачки іноді помиляються, вважаючи гнобителями і злюками колег, які бувають різкі та прямолінійні й наполягають на застосуванні високих стандартів до роботи, яку виконують вони самі чи хтось іще. Пітер провадив далі: «Я працював з тими, кого вважали мудаками, проте згодом з’ясовувалося, що то були просто погані відгуки, адже всі вони виявлялися хорошими людьми, щойно вдавалося познайомитися ближче».