Роберт Саттон - Мудакам тут не місце

Стережіться однак, щоб усі ці красиві історії та відкориговані результати досліджень не приховали від вас те, якими безладними і складними можуть бути суперечки з іншими людьми про ідеї, коли ви не дієте як мудак. Я борюся з цією проблемою постійно. Джефф Пфеффер — мій співавтор у більшості досліджень (разом ми написали дві книги і безліч статей) і один з моїх найнадійніших друзів. Ми обидва віримо і кажемо: «що більше сперечаємося, то краще пишемо». Утім, коли Джефф критикує одну з моїх ідей (що трапляється кілька сотень разів на рік), здебільшого моєю першою реакцією є: «от мудак», і я мушу перечекати якусь хвилю, заспокоїтися, а вже потім відповідаю на його аргументи і факти.

Наразі я відчуваю подібні протиріччя у команді стартапу, в якому беру участь в Інституті дизайну Гассо Платтнера в Стенфорді. [5] Неформально інститут називають «Д — школа». Це розмаїта група досвідчених дизайнерів, менеджерів, керівників, студентів і традиційних викладачів, таких, як я, котрі намагаються поширювати дизайнерське мислення і розвивати більш творчі й колективні методи викладання навчальних курсів. У нас навіть є терапевт (ми називаємо його «д-психіатр» («d.shrink»)), який приходить на наші зустрічі й допомагає розв’язувати протиріччя та рухатися вперед. Незважаючи на наші спільні цілі, взаємну повагу та допомогу від д-психіатра, у мене було безліч випадків, коли я думав, що був залучений до «конструктивної» конфронтації, а згодом з’ясовувалося, що я зачепив чиїсь почуття. Так, нещодавно був випадок, коли мій колега-викладач зробив чудову пропозицію про те, як поліпшити викладання мого курсу. Замість того, щоб вислухати, в чому я помилявся, я відгукнувся написанням неприязного листа електронною поштою, що містив кілька насмішкуватих особистих коментарів. На щастя, я вирішив не відсилати цього листа, відійшов від столу, заспокоївся (випив келих чудового вина), обміркував це і зрозумів, що колега мав рацію. Я скористався його пропозицією (її суть — приділяти студентам більше часу і моєї особистої уваги під час презентацій їхніх власних проектів), і мої семінари мали великий успіх. Іншого разу я утримався від внесення критичних зауважень, що, на мою думку, допомогли би колективу. Це сталося через побоювання викликати чиєсь незадоволення. Я вважаю, що в нашій подорожі від одного моменту життя до іншого, від одного колективу до другого віднайти золоту середину між конструктивністю і критичністю дуже складно, а оскільки життя — оманлива і безладна річ, усі ми робимо помилки на цьому шляху.

Кілька років тому я проводив семінар із менеджменту для групи з майже двадцяти п’яти керівників вищої ланки корпорації «Інтел».

Я поцікавився їхніми враженнями від впровадження в практику компанії ефективної конструктивної конфронтації. Вони відповіли, що загалом це робить їх більш продуктивною організацією, утім точиться постійна боротьба за те, щоб цей метод працював, оскільки деякі команди «скочуються» до руйнівної конфронтації з особистими нападками та іншими проявами злостивості, які випливають під час нарад, тоді як інші команди «відхиляються від прямого курсу» в протилежному напрямку, перетворюючись на боязких і безконфліктних слабаків. Поради від керівництва «Інтел» були подібні до висновків, зроблених під час впровадження програми організаційних змін у підрозділах Міністерства у справах ветеранів США. Недостатньо розробити стратегію і навчити персонал.

Щоб забезпечити ефективну взаємодію, ви маєте зосередитися на тому, що відбувається під час кожної розмови й на кожній нараді, тонко підкориговувати те, що ви (та інші) робите «саме зараз», і постійно аналізувати найменші порухи, які відбуваються в компанії.

Чи потрібно застосовувати правило «показового мудака»?

Десятиліття досліджень реакції людей на прояви девіантної поведінки підтвердили, що групи, в складі яких є один-два мудаки, можуть працювати продуктивніше, ніж ті, в яких вони відсутні. Серія цікавих досліджень Роберта Чалдіні з Університету Аризони про ставлення до сміття демонструє, як один помітний порушник правил може спонукати інших робити правильні речі. В одному з них наукові асистенти Чалдіні змоделювали ситуацію, виваливши «купу рекламних листівок, обгорток від цукерок, недопалків і папірчанок» на невелику обгороджену автостоянку. В іншій змодельованій ситуації вони вичистили автостоянку так ретельно, що на ній не лишилося ані смітинки, а під склоочисниками автомобілів з боку водія розмістили великі рекламні листівки з текстом: «Зараз триває тиждень безпечного водіння. Будь ласка, кермуйте обережно», які водії були змушені знімати, щоб бачити дорогу крізь лобове скло.