Амелія Наґоскі - Вигоряння. Стратегія боротьби з виснаженням удома та на роботі

Наші вітання!

Однак те, що ви розібралися з причиною стресу, не означає, що ви його подолали. Стрес заполонив увесь ваш організм, який очікує сигналу, що ви в безпеці й можете розслабитися.

І так повторюється день за днем… день за днем.

Розгляньмо, як це впливає лише на одну систему – серцево-судинну. Постійно активована реакція на стрес спричиняє повсякчасний підвищений кров’яний тиск, а це означає, що кров лине по судинах, ніби вода з пожежного шланга, тоді як унаслідок еволюції ці судини були пристосовані лише для спокійного потоку крові. Ваші судини швидко зношуються, а тому збільшується ризик серцевих хвороб. Ось так хронічний стрес спричиняє загрозливі для життя захворювання.

Не забувайте, що подібні процеси відбуваються в кожній системі вашого організму. Травлення. Імунна система. Ендокринна система. Ми не створені жити в такому стані. Якщо ми застрягаємо в ньому, фізіологічна реакція, яка мала б урятувати нас, натомість повільно нас убиває.

Ми живемо у світі, де все перевернуто догори дриґом: здебільшого на сучасному постіндустріальному Заході сам стрес уб’є вас швидше, ніж стресор, якщо ви не зробите щось, аби завершити цикл реакції на стрес. Саме тоді, коли ви долаєте черговий стресор, ваше тіло намагається дати лад тривалому стресу. І для вашого добробуту надзвичайно важливо – так само, як сон та їжа – надати організму всі необхідні ресурси, аби допомогти йому завершити цикл активованої реакції на стрес.

Перш ніж ми поговоримо про те, як це зробити, пояснимо, чому ми досі цього не робимо.

Є безліч причин, через які цикл може не завершуватися. Та найчастіше йдеться про три:

1. Хронічний стресор спричиняє хронічний стрес. Іноді ваш мозок активує реакцію на стрес, ви виконуєте його накази, але це не змінює ситуацію.

– Біжи, – каже він, коли перед вами постає проєкт, що викликає у вас жах (скажімо, виступити перед колегами, чи написати величезну доповідь, чи пройти співбесіду на роботу).

Тож ви «біжите», але в дусі ХХІ століття: повернувшись додому, ставите альбом Бейонсе й протягом пів години танцюєте до упаду.

– Ми втекли від лева! – каже ваш захеканий мозок, посміхаючись. – Дай п’ять!

І в нагороду від мозку ви отримуєте купу речовин, які дозволяють вам почуватися добре.

А потім настає завтра… І виявляється, що той жахливий проєкт нікуди не зник.

– Біжи! – знову наказує мозок.

І цикл поновлюється.

Ми застрягаємо в реакції на стрес, оскільки зав’язнули в ситуації, що активує стрес. Це не завжди погано – та дійсно кепсько, коли стрес випереджає нашу здатність із ним ладнати. Що, на жаль, потребує купи часу, бо…

2. Соціальна прийнятність. Деколи мозок активує реакцію на стрес, а ви не можете виконати те, що він намагається вам сказати.

– Біжи! – говорить він, накачуючи вас адреналіном.

– Я не можу! – відповідаєте ви. – У мене іспити!

Або:

– Дай у пику тому засранцеві! – наказує мозок, викидаючи в кров глюкокортикоїди.

– Я не можу! – кажете ви. – Він мій клієнт!

Тож ви й далі ввічливо сидите, люб’язно усміхаєтеся й поводитеся якнайліпше, тоді як ваше тіло захлинається від стресу і чекає від вас дій.

А іноді ви чуєте від суспільства, що перебувати в стресі неправильно – неправильно з багатьох причин і в багатьох сенсах. Це нелюб’язно. Це свідчить про слабкість. Це неввічливо.

Багато кого з нас навчали бути «добрими дівчатками», «люб’язними». Страх, гнів, інші незручні та неприємні емоції можуть завдати хвилювань нашому оточенню, тож не годиться демонструвати їх перед іншими. Ми усміхаємося та ігноруємо власні почуття, бо вони не такі важливі, як почуття іншої людини.

А ще нас завжди вчили, що такі почуття є виявом слабкості. Ви – розумна, сильна жінка, тож, коли йдете вулицею і якийсь дурень вигукує: «Гарні цицьки!», ви наказуєте собі не звертати на це уваги. Ви переконуєте себе: жодної небезпеки немає, нерозумно сердитися чи боятися, та й узагалі той хлопець цього не вартий, не треба ним перейматися.

Тим часом мозок кричить: «Хамло!» і змушує вас пришвидшити ходу.

– Та чого ти, – хлопець, який того не вартий, кричить вам навздогін, – не розумієш компліментів?

«Просто не звертай уваги, – говорите ви собі, ледве не захлинаючись адреналіном. – Ти надто сильна, щоб піддаватися на провокації».

І річ не в тому, що зовнішня реакція на стрес є виявом вразливості та слабкості; річ у тому, що це (як нас завжди виховували) було б неввічливо. Коли ваш кузен розмістить жінконенависницький пост у Facebook , ви можете ВЛАШТУВАТИ НЕАБИЯКИЙ ЛЕМЕНТ БО ВІН ПОВТОРЮЄ НІСЕНІТНИЦІ ЯКІ НЕ ПРОСТО ПЕРЕКРУЧУЮТЬ ФАКТИ А Й СУПЕРЕЧАТЬ МОРАЛЬНИМ ПРИНЦИПАМ ХАЙ ЇМ ГРЕЦЬ Я ПОВІРИТИ НЕ МОЖУ ЩО МЕНІ ВСЕ ЩЕ ДОВОДИТЬСЯ ЦЕ ПОЯСНЮВАТИ. Після цього він (імовірно, не лише він один) відповість, що ви, напевне, маєте рацію, але він не слухатиме вас, коли ви так верещатимете. Так лютуватимете. Вам варто висловлювати свої погляди ввічливіше, якщо ви хочете, щоб вас сприймали серйозно.