Филипп Зимбардо - Ефект Люцифера. Чому хороші люди чинять зло

З тим як інтереси представників різних груп влади сходяться, вони можуть визначати реальність, у якій ми живемо, як і передбачив Джордж Орвелл у книжці «1984». Комплекс збройних сил, корпорацій і релігії — мегасистема, якій сьогодні підконтрольні основні ресурси країни і якість життя більшості американців.

Саме тоді, коли влада поєднана з постійним страхом, вона стає грізною.

Ерік Гоффер, «Бунтівний стан розуму»

ВЛАДА СТВОРИТИ «ВОРОГА»

Сильні світу цього зазвичай не коять чорні справи власноруч — так само, як очільники мафії доручають «мокру роботу» своїм «пішакам». Системи створюють ієрархії, де вплив і зв’язки спрямовані зверху вниз і дуже рідко знизу вгору. Якщо правляча еліта хоче знищити ворожу державу, вона звертається до експертів з пропаганди, які розробляють програму ненависті. Що ж може змусити громадян однієї країни настільки зненавидіти мешканців іншої країни, щоб вони почали їх принижувати, катувати чи навіть убивати? Для цього потрібен «пошук ворога» — психологічна конструкція, глибоко закорінена в умах пропагандою. Образ ворога — найсильніший мотив для військового, що заряджає свою рушницю набоями ненависті й страху. Образ страшного супостата, який загрожує особистому добробутові громадян і національній безпеці країни, змушує батьків відправляти синів на війну і дає змогу урядові розставляти пріоритети по-новому, перековуючи рала на мечі руйнації.

Усе це робиться за допомогою слів та образів. Як у старому трохи зміненому прислів’ї: «Кий і камінь ломить кості, а слово — дух». Усе починається зі створення стереотипних уявлень та з дегуманізованого образу Іншого як нікчемного або як усемогутнього демонічного абстрактного монстра, який несе тотальну загрозу нашим найдорожчим цінностям і переконанням. Пронизані всепоглинаючим страхом, коли ворожа загроза здається неминучою, розсудливі люди починають поводитися абсурдно, незалежні — підкоряються беззмістовним наказам, мирні громадяни поводяться як воїни. Красномовні й виразні образи ворога на плакатах, у телебаченні, на обкладинках журналів, у кіно та в інтернеті закарбовуються в глибинах лімбічної системи, у примітивних ділянках мозку, і цей процес супроводжується сильним відчуттям страху й ненависті.

Соціальний філософ Сем Кін блискуче описує, як пропаганда практично кожної нації, яка готується до війни, вдається до «пошуку ворога», і демонструє, як ці «образи ворога» перетворюють (змінюють) людську психіку [17] Sam Keen, Faces of the Enemy: Reflections on the Hostile Imagination (доповнене видання: NewYork: Harper & Row, 1986/2004). Також варто переглянути потужний фільм за цією працею, знятий режисером Білом Джерсі та Семом Кіном. Докладніше див.: www.samkeen.com . . Виправдання потребою знешкодити загрозу є насправді вторинними, штучними поясненнями. Вони призначені лише для офіційних документів, а не для критичної оцінки теперішніх і майбутніх жертв і збитків.

Найрадикальнішим випадком хворобливого пошуку ворога є, звісно, геноцид — сплановане знищення певним народом усіх тих, хто сприймається як супротивник. Ми знаємо, як пропагандистська машина Гітлера перетворила євреїв — сусідів, працівників чи навіть друзів — на нікчемних ворогів держави, що заслуговували «остаточного вирішення». Цей процес розпочинався з підручників початкової школи, де всіх євреїв було зображено мерзенними, не гідними бодай найменшого співчуття. Зараз я хотів би коротко розглянути недавній приклад геноциду, що супроводжувався зґвалтуваннями, як зброї проти людяності. А потім я покажу, як один аспект цього складного психологічного процесу — аспект дегуманізації — можна дослідити в умовах контрольованого експерименту, виокремлюючи важливі елементи для послідовного аналізу.

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЛЮДСТВА: ГЕНОЦИД, ЗҐВАЛТУВАННЯ І ТЕРОР

Література вчить нас щонайменше три тисячі років, що немає ані людини, ані держави, нездатної творити зло. У Гомеровій розповіді про Троянську війну Агамемнон, командувач грецького війська, промовляє до своїх людей перед нападом на ворогів: «Хай ніхто з них [троянців] від рук наших гибелі злої не урятується! Хай навіть ті немовлята загинуть, що матері їх в утробі ще носять! Нехай в Іліоні без похорону безслідно усі пропадуть вони разом!» [18] Гомер, Іліада. Пісня шоста, рядок 58-60 (переклад Бориса Тена). Ці ниці слова промовив громадянин однієї з найбільш цивілізованих політичних націй того часу, батьківщини філософії, юриспруденції та класичної драми.