Франка Паріанен - Гормони. Як тестостерон, ендорфіни і Ко впливають на наше життя

Але ж постривайте! Це ж бо не єдине, що для вас робить система стресу! Вона ще й змушує пітніти ваші долоні, якщо процес працевлаштування вимагає стрибати з гілки на гілку. Правильна доза вологи забезпечує чудову хватку – саме з тієї причини можна побачити, як хтось плює собі в долоні.

Щоб потовиділення відбувалося ще краще і щоб ви водночас виглядали дещо більшими, додатково скорочуються м’язи довкола кореня волосин – тож волосяний покрив здіймається горою. Коротко підстрижене волосся здіймається над вашою головою на добрих два сантиметри. Це теж може допомогти під час співбесіди з працевлаштування: високі люди отримають більшу зарплатню. 81 На жаль, від усього того наповнення кров’ю у вас тепер ще й червоне обличчя. А від швидкого дихання пересохло в роті. (Сподіваюся, ви ввічливо погодилися, коли вам запропонували чогось випити.) З ковтанням узагалі може бути складно, адже м’язи горла в стресових ситуаціях теж покинуті напризволяще, тож клубок там гарантовано. Якщо пощастить, то нервозність обходить стороною сфінктери. Але у справді екстремальних ситуаціях розслаблюються і вони, щоб викинути з тіла весь непотрібний баласт.

Система тривоги має свої пріоритети. Бо ж кому потрібна слина, якщо йдеться про збереження життя? Цікаво, що саме цю обставину використовували колись у Китаї, щоб перевірити підозрюваних: хто не міг проковтнути під час допиту сухих рисинок, той, вочевидь, нервував. Проблема такої логіки мало чим відрізняється від проблеми будь-якого іншого детектора брехні: нервозність – це не те саме, що провина. Щоб серце пришвидшено билося, необов’язково брехати. У деяких людей уже сам вигляд в’язниці викликає неспокій.

Та й взагалі – страх і паніка – це справи мозку.

Під час стресу наше мислення зазнає фундаментальних змін. Та чи стає воно виваженішим, обережнішим? Звісно ні. Вам уже доводилося втікати від тигра? Ну що ж, мені також ні, але тільки уявіть собі це!

Усе, що відбувається під час стресу в нашому мозку, – це результат розрахунків з обмеженими ресурсами. Адже кожна крупинка енергії, яку забирає мозок, дефакто викрадена в тіла. А йому вона конче потрібна для втечі.

Саме тому мозок може дозволити собі лише малесеньку дозу пального. Основна частина піде на те, щоб з’ясувати, що допоможе йому уникнути небезпеки – байдуже, чи йдеться про боротьбу з тигром чи про буденні проблеми (кортизол вважає, що між цими двома ситуаціями майже немає різниці, адже так чи інакше мозок реагує на них однаково драматично). Заради цього гормони стресу натискають у нашому мозку одночасно кілька важелів. Або ще краще: один вимикач і чотири повзунки:

1. Фокус зосередженості: пересунути

2. З «позитивний» до «негативний»

3. З «гнучкий» до «стабільний»

4. З «внутрішній» до «зовнішній»

5. З «нагорода» до «небезпека»

Тож як ми думаємо у стресових ситуаціях?

Подразники небезпеки – це магніти уважності, адже вони одразу ж забирають і всі наші ресурси, і більшу частину нездатності до переробки. За 100 мілісекунд наш погляд помічає на картинці ніж. А ми потрапляємо у превентивний стан паніки. Насамперед це означає, що ви викидаєте все, в чому зараз нема фундаментальної потреби. Починайте з вашої префронтальної кори.

Попередня оцінка небезпеки гострого ножа здійснюється швидко й автоматично. А головне – незалежно від того, чим займалася чи планувала займатися робоча пам’ять. Побачивши ніж, вона все випускає з рук, немов переляканий офіціант китайську порцеляну. Вона так робить, бо гормони стресу якраз зв’язують префронтальні ділянки. Цим фони запускають образний диспетчер завдань і закривають усі програми, які не мають важливого значення. Надалі більш збудливі частини вашого мозку не будуть відвертатися на недоречні думки нашої кори. («Можливо, ніж – це метафора до мого внутрішнього конфлікту?») А от чим під час стресу не варто займатися, то це багатозадачністю, плановою поведінкою та будь-якими раціональними рішеннями.82 Вам треба реагувати, і то негайно. Тож зовсім не дивує, що підлітки у фільмах жахів роблять стільки божевільно-логічних вчинків. («Мерщій до темного підвалу!»)

Ресурси, що вивільняються через вимикання кори, умить скеровують кортизол і норадреналін до мигдалин. Це ділянка, яка справді вміє заводити. 82 Вона знає, як не зводити очей із зовнішнього світу. Ціла салієнтна система активна до найменшого свого розгалуження і слугує добрим індикатором того, яке неприємне відчуття стресу. 82 З усіх сил вона намагається сформулювати інстинктивні відповіді на все те, що на вас звалюється. Кортизол сприяє підвищенню рівня дофаміну, а той активує його рецептори D1, які, зі свого боку, пробуджують наші найнадійніші стежки поведінки. Не тільки під час гострого відчуття голоду, але й при гострому стресі ніхто зайвий раз не експериментує, особливо з таджицькою кухнею. («Тікай! – Ой, зачекай, он там ніби непоганий ресторанчик!»)