Франка Паріанен - Гормони. Як тестостерон, ендорфіни і Ко впливають на наше життя

Якщо рівень дофаміну зростатиме й надалі, то він може навіть напряму приєднуватися до рецепторів адреналіну. Кажуть, при виборі третього не дано, але не в цьому разі. Проте нам варто б було сподіватися, щоб так не відбувалося, інакше це мало б означати, що наші потреби щойно змінилися: від «притоку крові й швидкої втечі» перейшли до «звуження кровоносних судин» і «не підкажете, що робити, якщо у вас колота рана?». 83

Так чи інакше, перехід від гнучкого мислення до давно заготовлених стабільних шляхів, сподіваюся, принесе нас найкоротшою дорогою до нашої нори, квартири чи телефонної будки, в якій ми зможемо одягнути костюм супергероя. Адже саме так ви уявляєте безпеку.

Якщо хочете докопатися до основи наших відчуттів, то вивчення виразів обличчя – добрий початок. Наприклад, вираз огиди: через поморщений ніс ми принюхуємося ще більше, але решта обличчя краще нехай залишається загородженою від хай-там-що-воно. Бажання – це висолоплений язик, відраза – навпаки, язик, схований чимпоглибше. У кохання великі очі й широкі зіниці, адже ми сприймаємо інших, а подеколи й заплющені очі, бо ми почуваємося в безпеці. А боязнь? Боязнь – це суцільна відкритість. Очі, рот, зіниці – усе широко відкрите. Повна готовність сприймати побачене. Усе. На. Поготові. Поле зору розширене до нескінченності. Рефлекс переляку посилений. Якщо в таку мить звідкись долине звук, ви відреагуєте своїм «Ай-й!».

Мигдалина скеровує увагу спершу на небезпеку, а потім – на підозрілі кущі позаду. Зрештою, фокусування на нападникові мало допоможе, якщо ви не помітите інших трьох позаду нього. («Але ж глянь, першого я таки вирубив!.. Ауч».) Це означає: геть вибірковість. Норадреналін знову перемикається з цілеспрямованих імпульсів до «потоку». Швидко й ефективно сканувати все, що відбувається перед вами. У підсумку маємо активно рухомі зіниці, відомі нам з облич, спотворених переляком. На випадок, якщо під час медитацій вам важко шукати поглядом горизонт, знайте: щойно там з’явиться вбивця із сокирою, то вам запросто все вдасться. Значно важче фокусуватися під час стресових ситуацій на одній речі. 82 Самі знаєте.

Всупереч наявним фільтрам, тривалий феєрверк норадреналіну викидає, звісно ж, цілу купу непотрібних речей. Подеколи більше, ніж ми здатні витримати, тож ви почуваєтеся роздратованими і нервовими за найменшого шуму – це ранній симптом посттравматичного стресу. 82 Насамперед вам зараз бракує нейронного інтервалу спокою, який піклується про те, щоб ви менше хвилювалися, коли лусне друга кулька (порівняно з реакцією, коли луснула перша). Під час стресу ми просто не можемо собі такого дозволити. («Після третього вибуху стає нудно».) Для рівноваги наш мозок швиденько розвиває своєрідну апатію до всієї інформації, яка не стосується ножа. Зокрема до приємних речей, які зустрічаємо в житті. («Між іншим, на вбивці була смішна сорочка з намальованими фламінго».)

Щоб тримати в полі зору «все» і «тільки найважливіше» водночас, мигдалина зосереджує увагу на негативі. Усе, що підпадає під категорію «сумнівне», теж розцінюють як негатив. Знайома ситуація: момент на роботі, коли нові проєкти ми більше не сприймаємо багатообіцяльними й перспективними, а радше як «Ще більше роботи?» і «Ей, та це повний завал!».

На негативі сфокусоване й запам’ятовування: якщо ви пізніше пригадуватиме цю ситуацію, то насамперед думатиме про те, що вам видалося найбільш негативним. Свідки пам’ятають лише зброю, якою їм цілили в обличчя, а не самого злочинця. (Або як кажуть у США: «Я не можу чітко пригадати, чи він був темношкірим».)

До слова, фокус на негативі – це лише частина великої панорамної фотографії, яку ми створюємо: ми переводимо погляд від внутрішнього до зовнішнього. Настільки сильно, що можемо обділити наше внутрішнє.

У стресовій ситуації дозволено все, що може допомогти, адже інакше вас тут-таки зжере тигр. Саме тому гормони стресу забирають запаси енергії, які ми отримали з їжі та сексу. Відпочинок та очікування доведеться викинути за вікно. Розвиток і сон слідом за ними. Блукальний нерв, важливий посередник між мозком й органами, приглушує функцію шлунку, натомість норадреналін стимулює функціонування товстої кишки. Нема часу на перетравлювання, треба негайно всього позбутися.

Навіть наша імунна система переналаштовується: адреналін, норадреналін і ендорфіни забезпечують виділення інтерлейкіну 6, щоб контратакувати потенційні запалення. 84 Можна було подумати, що така гіперактивна імунна система впливає на нас позитивно, але якщо бути точним, то її мало цікавлять усі ті призупинені будівельні майданчики нашого тіла. Адже імунна відповідь переорієнтувалася на захист від зовнішніх шкідників. 26 Інші стають тепер офіційно нашою проблемою.