Франка Паріанен - Гормони. Як тестостерон, ендорфіни і Ко впливають на наше життя

До того ж не варто думати, що все, що йде з префронтальної кори, мудре, лише через те, що вона знає математику. Навпаки, вона досить успішна у створенні власних помилок: надмірне узагальнення, неправильне трактування або ж відкидання інформації лише через її недоведеність. Дофамінова система собі такого не дозволяє. Першопричина. Дія. Статистика і нічого крім статистики. І так цілий день. І все заради того, щоб ви просто проігнорували ваше внутрішнє чуття? Вашого особистого data scientist [29] Data scientist – людина, що займається «наукою про дані». ?

У центральному гормональному офісі, як завжди, метушня. Атлас стежок лежить посеред столу. Розгорнутий. На стіні висить коркова дошка, що підозріло нагадує колаж. На ній світлини бажань та мрій Лео. Усе, від чого йому добре. Через монітор гормони стежать за тим, що робить Лео. Дофамін раз у раз нервово жбурляє попкорном в екран. Клік. Раптом стає темно. Кілька сліпучих прожекторів освітлюють атлас стежок і вікно назовні. Б’ють дзвони. Норадреналін залітає в двері:

– Мозок виявив ризик!

Норадреналін кидається до панелі керування, зірвавши при цьому колаж зі стіни. Кілька світлин кружляє в повітрі. Якусь мить гормони вагаються, чи варто їх підійняти.

– Нехай лежать, – гнівно бурмоче Норадреналін. Його руки вже натискають на перемикачі. – Зараз вони нам не потрібні.

Жити – це не лише їсти. Це ще й імовірність бути з’їденим. І щойно виникає така загроза, наш мозок і вся гормональна система переходять у зовсім інший стан. Адже з’їсти чи бути з’їденим – не питання для роздумів. Гормони ніколи не шукають легких шляхів. Зрештою, багато з того, чого ми прагнемо, пов’язане з ризиком. Відпустка мрії в країні, де надто багато тварин мають вісім ніг. Хто говорить, той ризикує осоромитися, хто інвестує – може все втратити.

Існує так багато всього, що завдає нам стресу. Очевидно, що нема гормональної теми, яка б нас цікавила більше. Це, звісно, дивно, адже сьогодні на все те, що лякало наших пращурів, ми ходимо подивитися в зоопарк. Хай там що, а наша система стресу відтоді аж ніяк не відшукала спокою. Вона лише розширила фокус, від абсолютних до відносних факторів стресу. Це дві категорії, до яких можна зарахувати фактично кожен тип стресу.

Абсолютні стрес-фактори – це все, що об’єктивно загрожує нашому організму й нашому виживанню. Коли ми втікаємо від лісової пожежі, ніхто не запитує, чи ми, бува, не реагуємо понадміру. Так само, як ніхто не пояснює, що це лише питання ставлення. («У мене така позиція: в житті не треба нервуватися через речі, які неможливо особисто контролювати. Лісові пожежі сюди точно належать!») Це ті всі речі, які ми залюбки перекладаємо у фільмах на плечі мускулястих людей, що носять спідню білизну поверх одягу. («О ні! Землетрус, повінь й атака інопланетян!») Перевага абсолютних стрес-факторів у тому, що вони здебільшого не залишають нам вибору, адже не ми їх прагнули. («А ви не пробували рідше ставати жертвою нападів ведмедя?»)

Значно важче дати раду з умовними стрес-факторами, які фізично нам нічим не загрожують, але наш мозок все одно зараховує їх до категорії небезпечних (як-от клоуни). Найімовірніше, під час контакту з умовними стрес-факторами ми не заливатимемося потом. У мирних частинах світу такі умовні фактори стресу зустрічаємо частіше, ніж нам нав’язує Голлівуд. («Ой! Лист з податкової! Кличте спайдермена!») Але в цьому нема нічого дивного. Зрештою, не так уже й приємно думати, скільки наших стресових реакцій виявилися непотрібними. («Треба сісти на той літак. Тому краще запланувати 23 пересадки і три ночі підряд не спати».) Звісно ж, презентація важлива. Але якщо вона вам не вдасться, ви від цього не помрете. Можливо, вам підійде інша робота. Наприклад – з кіньми.

Ваші гормони розрізняють абсолютні та умовні стрес-фактори лише за певних обставин, тож реагують і на одних, і на других однаково – різкою захисною реакцією.

Для наочності візьмімо шматочок сала й покладімо його поблизу миші. Починаймо гру: поки насолода і небезпека колихатимуться на шальках терезів, миша то відбігатиме, то знову зупинятиметься… витанцьовуватиме туди-сюди. Уперед, назад, не зупиняючись, але й не досягнувши цілі.

Людина мало чим відрізнялася б від миші: наше витанцьовування довкола рішення складається з суцільних нервових дій: обгризання нігтів чи посмикування ногами. Ухвалювати рішення важко, якщо система винагород відповідає за них не сама. Не раз їй доводиться все узгоджувати з відділом «ТРИВОГА!». Вам доведеться зменшити масштаб. Тепер охоплені інші частини салієнтної системи й ціле тіло. Страх нікого не залишає байдужим. Не дивно, адже йдеться про виживання у прямому значенні цього слова.