Франка Паріанен - Гормони. Як тестостерон, ендорфіни і Ко впливають на наше життя

З плином часу все стає ще цікавішим. Коли щось виявляється куркою, яка несе золоті дофамінові яйця, то наш мозок, звісно ж, не шукатиме якоїсь альтернативи. Він невпинно позбуватиметься рецепторів D2. 58 Коли ж різко підніметься рівень дофаміну, мозок контактуватиме насамперед з рецепторами D1, а ті відповідно призводитимуть до капризувато-негативних емоцій.

Отже, бурчання в животі не досить, щоб мозок поводився як наркоман, у якого відібрали наркотик. Розумійте це буквально, адже їжа, так само як і нікотин чи наркотичні речовини, належить до речей, заради яких наш мозок готовий пожертвувати кількома рецепторами D2. 59,60,61Особливо коли йдеться про наші вподобання: солодке і жирне. Або солоне. Так ми утрамбовуємо наші звички у їжі й уже згодом навіть не намагаємося пізнати таджицьку кухню, адже голод щоразу активує у нашому мозку рецептори D1, а ті повідомляють, що, якщо зараз не з’їсти чогось солодкого, жирного чи солоного, можна вмерти. Очевидно, що це відбувається навіть тоді, коли наші харчові уподобання не осідають на стегнах, бо ми поєднуємо їх з інтенсивною фітнес-програмою… але в такому разі нам не варто покидати спорт. Той самий механізм, тобто скорочення D2, відіграє важливу роль. Так стається, коли ми впадаємо в залежність від речей, які офіційно так і не зареєстровані в нашому мозку. Наприклад, інтернет чи комп’ютерні ігри 62,63, а подеколи й секс чи кохання.

Ситуація загрожує залежністю тоді, коли боязнь нестачі нової дози дофаміну, а відповідно й погані відчуття, перевищують радість, яку приносить об’єкт бажань. 64 Під час розвиненої наркотичної залежності на сканері видно лише пекучу потребу в дозі. Але на сам по собі предмет ми реагуємо не більше, ніж на плацебо. Тож уся рушійна сила складається лише з потреби й страху відмови. А все задоволення давно розчинилося у звичці.

Сьогодні зусилля дослідників скеровані на пошук способів створення рецепторів D2, адже вони, окрім іншого, могли б розв’язати проблеми з мотивацією при СПАУ. Зараз побутує багатообіцяльне припущення, що, можливо, тіло створюватиме їх через поєднання спорту, лікування та розвивального середовища. 66,67,68,69 Нестача сну – це радше погано, кофеїн, натомість, – добре. І це знову демонструє, як сильно ми здатні руйнувати нашу гормональну систему й як недосконало знову її зцілювати.

Постає питання: а як взагалі вийшло докотитися до того, щоб палко бажати те, від чого нема насолоди. Щоб відповісти, нам знадобиться ще один факт: дофамін – не гормон щастя, як ми довго вважали.

Він просто любить зависати з гормонами щастя. Але сам пробуджує внутрішню трирічну дитину: «Хочу-хочу-хочу-хочу-хочу». Але, як і в трирічних, бажання не завжди означає насолоду. Який смачний кіндер-сюрприз – цього дофамін не знає, але ми все одно готові заради нього падати на підлогу й репетувати.

Таке трапляється, якщо дозволити своїй дівчині самій вибрати місце для відпустки! Лео і Джульєтте пробираються лісовою стежкою через ліс у пошуках омріяної блакитної води. При цьому вони залишають далеко позаду галасливу групу молоді з пивом «Singha» у руках і в шортах-плавках з написом «Я на відпочинку» та футболках з принтами «одухотворених слонів» і «ловців снів». Джульєтте нервово відвертає погляд. Не тільки зараз, а щоразу, коли вони з Лео натрапляють на інших туристів.

– Я досі не можу зрозуміти, як люди вирушають у Таїланд, щоб відшукати самих себе, – бурмоче Джульєтте. – Чому вони думають, що їхнє Я загубилося саме тут?

Лео сприймає все спокійніше. Він узагалі сюди не хотів.

Раптом до пари долинає шум моря десь за деревами. Лео і Джульєтте пришвидшують кроки. І ось перед ними вода. Вона неймовірно блакитна. Лео ступає кілька кроків по піску з черепашника, аж поки його в’єтнамки не омиває хвиля тепленької водички, а хребет – приємна злива ендорфінів. Він скидає в’єтнамки й провалюється по кісточки у пісок. Лео гукає через плече:

– Ну що ж. Я так і не відшукав свого Я, але добрий настрій точно зловив.

У пошуках щастя не варто гнатися за дофаміном. Значно більші шанси нам обіцяють ендорфіни, назва яких дослівно походить від слів «власний» і «морфін». Це такий собі приват-опіум. «Зроби-своїми-руками»-опіум, якщо хочете. Своєю назвою ендорфіни завдячують знайомству людини з дурманливими речовинами маку. Якщо щось робить вас щасливими, то знайте: це ендорфін возз’єднується з опіоїдним рецептором.