Люба Клименко - Вибрані хіти

Марк Антоній вже не ховався, його було впізнано, і він присів за стіл з одним молодим подружжям, наливши собі холодного айс-вайну.

За рояль сіла Оленка, на рояль обперлася Марія Фернандес.

«Цікаво, що вони придумали?» — заінтриговано чекав Марк Антоній, автоматично нахилившись до вазочки і вдихнувши в себе аромат акації.

І Марія Фернандес почала своїм потустороннім голосом:

Знайома мелодія відомого російського романсу «Белой акации гроздья душистые…» українською мовою звучала просто магічно. Це був якийсь містичний ефект.

Здається, у Марка Антонія і справді запаморочилося в голові.

Марк Антоній озирнувся до слухачів. Здається, всіх проймали дрижаки. Спів Марії Фернандес створював дивний ефект еротичного масажу.

Принаймні молода пара за його столом після другого куплету обнялася. За сусіднім столом череватий дядько взяв за руку свою поважну дружину. А ще далі молода дівиця залізла рукою під піджак своєму «таточкові».

Марк Антоній закохано подивився на Марію Фернандес. Вона сама тонула у своєму співі. Оленка акомпанувала практично з заплющеними очима.

На третьому куплеті зненацька сталося те саме, що й на цвинтарі: згасли всі свічки одночасно.

Марія Фернандес і Оленка продовжували пісню, а по подвір'ю заметушився Орест. Подивившись на нього в цей момент, не можна було сказати, що він все це підстроїв. Інакше у нього були б сірники напоготові. А він їх не мав. І знову блискавично з'явилися офіціанти з сірниками і запалили кожну свічку, кожен ліхтарик.

Тим часом пісня скінчилася.

Компанія просто шаліла від задоволення.

Концерт продовжувався. Оленка дуже вдало підібрала репертуар для саме цієї публіки. Це були типові представники українського чиновницького класу. Видно, що у всіх них було багато грошей, а отже, вони мали додатковий, окрім роботи, «заробок». Очевидно, у багатьох з них був свій бізнес, який вони успішно підтримували, завдяки своїм контактам по державній службі. Вік у них уже був такий, що починали вони колись із комсомолу. Тому Оленка й підібрала ностальгійні пісні, які ті любили слухати в своїх компаніях, звичайно, оминувши суто комсомольські. Оскільки всі чиновники вже служили іншій державі, аніж колись комсомольці, то мова цих пісень мала бути українською. Що Оленка і зробила, підготувавши україномовний репертуар.

Ефект був вражаючий. Подобалося не тільки череватим дядькам та їхнім дружинам, яких вони взяли з того самого, комсомольського середовища, а й молодим коханкам, народженим значно пізніше.

Проспівавши кілька російських романсів, Оленка і Марія Фернандес перейшли на українські.

На столах постійно підливали алкоголь. Хтось замовляв собі чаю, кави. Сільські незворушні хлопці були просто ідеальними офіціантами.

Несподівано Марія Фернандес встала рівно, змінивши свою звичну позу опиратися на фортепіано, і заспівала романс на слова Франка:

Іменинник, а разом з ним і вся компанія, підтримала пісню своїми п'яними голосами…

Марк Антоній аж зіщулився від такого удару по його музикальному слухові.

Марія Фернандес перестала співати, однак Оленка продовжувала блискучий акомпанемент. До дядьків приєдналися тітки і навіть молоді коханки.

Зненацька почувся дуже голосний плач, дуже подібний на дитячий. Спершу його було ледь чутно, однак потім він озивався то над одним, то над іншим столиком, задмухуючи свічки.

П'яні голоси почали один за одним вщухати. Оленка продовжувала грати, проте вже без особливого ентузіазму.

Плач перетворився на ридання. Причому ці звуки долинали звідусіль, неначе над подвір'ям літав якийсь дух і бився у конвульсіях плачу.

Публіка завмерла. Їй було обіцяно зустріч з привидом, вони були готові порозважатися з ним, однак привид поводився вкрай нечемно. Від цих ридань пробігали мурашки по шкірі і було не зовсім затишно.

Нарешті Оленка зупинила гру на фортепіано і спитала голосно:

— Пане Домбровський, це ви?

Привид нічого не відповів, лише тепер його плач перетворився на завивання зимового вітру. І, здається, і справді стало холодно, як узимку.