Дэвид Аллен - Як упорядкувати справи. Мистецтво продуктивності без стресу

Якщо ви схожі на більшість людей, у вас, можливо, є вдома якесь приміщення для складування — імовірно, підвал, який ви збиралися (може, навіть десять років тому!) почистити й перебрати. Якщо так — частина вас із великою вірогідністю вважає, що вам треба було б прибирати ваш підвал двадцять чотири години протягом останніх п’яти років! Не дивно, що люди так втомлюються! А чули ви маленький голос у вашому душевному «колективі» щоразу, як ви йдете тими місцями? «Чого це ми йдемо підвалом? А, нам же треба його прибрати?» Оскільки ви терпіти не можете це скигління та бурчання десь усередині вас, ви не заходитимете туди, якщо у вас так вийде. Якщо ж ви хочете змусити замовкнути цей внутрішній голос, у вас є три варіанти, щоб опрацювати угоду з самим собою.

Здається, частина нашої свідомості не бачить різницю між угодою про прибирання у підвалі й угодою про купівлю компанії чи поліпшення ваших приватних фінансових справ. Там, усередині, все це є угодами — виконаними чи розірваними. Коли ви тримаєте щось тільки в голові, воно перетвориться на скасовану угоду, якщо ви одразу не почнете виконувати справу.

Цей метод значно відрізняється від традиційного навчання тайм-менеджменту. Більшість традиційних його моделей створюють враження, що якщо справа, яку ви вирішили виконати, не така вже й важлива, не варто її відстежувати, керувати нею чи взагалі її торкатися. Але, з мого досвіду, це неправильно, принаймні з огляду на те, як діє наша підсвідома частина. Однак саме так працює наша свідома частина, тому кожну угоду треба укладати свідомо. Це означає, що її слід фіксувати, прояснювати і переглядати об’єктивно та регулярно, з ясним розумом, щоб ви могли визначити її належне місце у вашому особистому самоврядуванні. Якщо цього не станеться, вона поглине значно більше вашої внутрішньої енергії, ніж заслуговує на те.

З мого досвіду: все, що утримується лише в голові, приверне або більше, або менше уваги, ніж воно того вартує. Усе треба збирати не тому, що воно однаково важливе, а тому, що не однаково. Незавершені, не зафіксовані справи живуть, створюючи каламутне одноманіття через відчуття напруги й увагу, яку вони приковують.

Вам буде краще, якщо ви зберете все , що ще не зафіксували. Коли ви собі скажете: «А, так, наступного разу треба купити вершкове масло», — і впишете його до переліку покупок, ви відчуєте полегшення. Якщо ви згадаєте: «Я маю зателефонувати моєму фінансовому радникові й поговорити про трастовий фонд», — і запишете це в місці, яке ви точно побачите, коли матимете телефон і час, ви відчуєте полегшення. Але все одно є величезна відмінність між цим і ситуацією, коли у вас записано все.

Коли ви знатимете, скільки справ, які варто зафіксувати, лишилося у вашій голові? Тільки коли нічого не залишиться. Якщо ви хоча б трішки підозрюєте, що не все згадали, ви не можете направду знати, який відсоток матеріалу зібраний. Коли ви знатимете, що нічого не лишилося? Коли ніщо не виявить себе у вашій свідомості як нагадування.

Коли єдине, що у вас на думці, буде єдиним, що є у вас на думці, тоді ви «присутні» у своїй «зоні», не розрізняючи роботу й гру.

Це не означає, що у вашій свідомості виникла порожнеча. Якщо ви притомні, ваш розум завжди буде на чомусь зосереджений. Але якщо зосереджуватися лише на одній справі за раз, не відволікаючись, ви будете у вашій «зоні».

Раджу використовувати ваш розум, щоб обмірковувати речі, замість того, щоб сушити голову над ними. Ви хочете підвищити ефективність, коли думаєте про проекти та ситуації, а не збільшити стрес, просто нагадуючи собі про їх існування і про те, що з ними щось треба чинити. Щоб цілковито реалізувати це продуктивніше місце, треба зафіксувати все. Знадобляться зосередженість і зміна у звичках, щоб ви навчили себе розпізнавати і завантажувати навіть найдрібніші угоди з самим собою, щойно вони виникають у вашій свідомості. Максимально повна фіксація у поєднанні зі звичкою збирати всю нову інформацію, яка виникає, подіють життєдайніше та продуктивніше, ніж ви можете собі уявити.

Що відбувається, коли всім залученим до команди — у шлюбі, у відділі, серед персоналу, в родині, в компанії — можна довіряти і ніщо не вислизає від їхньої уваги? Щиро кажучи, щойно ви цього досягли, навряд чи будете думати про те, чи не припустяться знову помилок інші люди, — вашу увагу привертатимуть значно масштабніші питання.