Густав Емар - Трапери Арканзасу

Державне видавництво

ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ УРСР

Київ 1958

Переказ з французької Д. БОБИРЯ та М.МОСІНОЇ

Малюнки Р. МАСАУТОВА

І

БІВУАК НА ПАГОРКУ. ЩИРЕ СЕРЦЕ І ВЕСЕЛА ВДАЧА

Неосяжна американська територія, що простелилася на кілька сотень миль на захід від Міссісіпі, в середині XIX століття була ще мало відома. Цю дику й пустинну місцевість, зрошувану річками Червоною, Канадською і Арканзасом, вкривали дрімучі ліси й зеленаві савани. Тисячі звірів, що їх цивілізація день у день витісняла з інших частин Америки, знаходили собі тут захисток і первісну свободу. Саме тому в цьому краю, на зручних для полювання землях, розташувалися наймогутніші індійські племена.

Делавари, крики 1та озажі охоче отаборювалися поблизу американських селищ, поволі зав’язуючи з ними відносини. їм, проте, всякчас судилося оборонятись від ватаг нескорених племен пауні, чорних ніг та команчів. Ніхто не міг претендувати на беззастережне право панування в цьому краю, однак всі його спустошували, щоразу вирушаючи на полювання, як на війну, великими загонами. Доводилося стерегтись не тільки дикого звіра, а й своїх одноплемінників; не менш небезпечними ворогами індійців були ще й білі мисливці — трапери 1 1 1 Трапер — мисливець на хутрового звіра в Півн. Америці, що користується найчастіше капканами. .

Не дивно, що прерії, ця арена безперестанних і нещадних воєн, стали величезним звалищем людських кісток і щороку тут зникали безвісти тисячі найвідважніших людей.

Наприкінці 1837 року, в останні дні вересня, називаного індійцями місяцем падаючого листя, в одному з най глухіших закутків цього небезпечного краю, десь за годину перед заходом сонця, біля похідного вогнища сидів ще молодий чоловік, в якому легко було розпізнати білого. Він розташувався на галявинці, на вершині чималого пагорка, що досить високо здіймався над прерією. Це гарантувало від будь-яких несподіванок.

За кілька кроків від бівуаку било джерело. Збігаючи в долину, воно утворювало химерний водоспад. Поблизу, у високій соковитій траві паслося двоє чудових коней. Від вогнища, розпаленого поміж трьох невеличких скель сухим деревом, ішов тонкий струмінь диму, непомітний уже -на відстані десятьох кроків, а завіса з дерев і зовсім ховала табір -від нескромних очей.

Невідомому було тридцять п’ять, щонайбільше тридцять шість років. Красиві й благородні риси його обличчя носили на собі відбиток тієї гордості й енергії, що їх накладає дике, повне небезпеки життя. Чорні очі мали сумовитий, лагідний вираз, а підборіддя ховалося в темній, густій бороді. Високий зріст, струнка, кремезна фігура та рухливі мускулисті руки свідчили про його рідкісну фізичну силу.

Мисливський одяг цієї людини складався з «підперезаних шкіряним поясом штанів, які щільно облягали ноги,та вишитої барвистою вовною коленкорової сорочки, що доходила йому до колін. З-під розстебнутого коміра сорочки виднілися засмаглі груди, на які звисав прикріплений сталевим ланцюжком наплічник з чорного оксамиту. Високі, аж до колін, недублені замшові чоботи оберігали його від укусів плазунів. Голову вкривав збитий набакир крислатий капелюх, з-під якого на широкі плечі спадало кучеряве каштанове волосся. Через плече висів ягдташ і на поясі два буйволових роги з порохом і кулями. У траві напохваті лежав і прекрасний з нарізним стволом карабін і поряд — два недбало кинуті пістолети.

Озброївшись так званим «мачете» — ножем з довгим лезом, з яким вершники прерій не розлучаються ніколи, невідомий оббіловував бобра, воднораз пильнуючи оленячого окорока, що смажився на вогні, і сторожко прислухаючись до невиразних звуків навколишніх прерій.

Раптом коні, підвівши голови, тривожно нашорошили вуха. Це одразу привернуло увагу мисливця. Поквапно поставивши перед вогнищем напнуту на дві перехрещені палиці боброву шкуру, він, не підводячись, простягнув руку до карабіна. Тієї ж миті трава буйно заколихалась, і в центрі бівуаку опинилося двоє велетенських хортів. Мисливець їх погладив і примусив лягти у себе біля ніг. Собаки лише на кілька хвилин випередили другого мисливця, який незабаром з’явився на галявині.