Густав Емар: Трапери Арканзасу

Коли на пагорку вдалині вималювалися обриси гасієнди, вершник пришпорив коня й останні метри промчаз учвал. При його появі другий вершник голосно його окликнув, а кілька собак застрибало навколо нього з радісним гавканням.

— Нарешті ви приїхали, Весела Вдачо! — гукнув другий вершник.— Ми чекаємо вас уже понад годину і почали турбуватись.

Вони потиснули один одному руки й в’їхали у ворота гасієнди, які широко перед ними відчинились. Кілька слуг стояло біля воріт, тримаючи в руках смолоскипи. Їх мерехтливе світло осявало кількох чоловіків і жінок, що поспішали назустріч прибулим.

Господар гасієнди підійшов до вершників, ведучи попідруч немолоду, але вродливу жінку. Навколо них, блискаючи цікавими оченятами, юрмилося шестеро чарівних дітлахів, мов дві краплини води схожих на своїх батьків. Трохи осторонь, в тіні, стояла літня дама, а поруч неї зовсім похилого віку чоловік. Усі радісно оточили Веселу Вдачу.

Весела Вдача зліз з коня, і всі рушили до їдальні. До столу сіло близько сорока душ. За давнім, патріархальним звичаєм, якого в цій гасієнді держалися й досі, слуги тут їли разом з господарями.

Коли всі трохи підживились і задовольнили перший голод, почалася жвава розмова.

— Ну, що, Весела Вдачо,— спитав старий,— вдало-

ся вам натрапити на сліди ягуара?

— Слід знайдено, генерале,— відповів Весела Вдача,— але боюсь, що ягуар не один, і наша худоба ще не раз постраждає від нападу цих хижаків.

— Ви цього певні?

— Тату,— озвався господар гасіенди.— В преріях Заходу Весела Вдача мав славу одного з найдосвідченіших мисливців. Не думаю, що він міг помилитись.

— Тоді доведеться організувати облаву. Цих небезпечних сусідів треба позбутись. Як ви гадаєте, доне Рафаель?

— Я збирався зробити це, тату,— відповів Щире Серце.— Чорного Лося вже попереджено, й він, мабуть, уже все приготував для полювання.

Раптом відчинилися двері і до їдальні ввійшов літній індієць в убранні воїнів племені команчів, його вітали радісними криками. Дон Рафаель підвівся з місця й пішов йому назустріч.

— Орлина Голова! Орлина Голова! — вигукували діти, оточивши вождя гомінливою зграйкою.

Поцілувавши кожного з них і обдарувавши іграшками, вождь привітно вклонився і сів на почесному місці поміж господарем і господинею.

— Ми чекали вас до заходу сонця, вождь, — дружньо сказала донья Люс.— Недобре змушувати чекати себе так довго.

— Орлина Голова ішов по сліду ягуара,— урочисто оголосив індієць.— Нехай дочка моя не боїться: ягуари мертві.

— Що? Ви вже їх вбили? — жваво запитав дон Рафаель.

— Брат мій побачить: шкури дуже добрі. Я залишив їх на подвір’ї.

— Вождь,— сказав генерал,— я бачу, ви завжди будете нашим провидінням.

— Мій батько говорить добре,—відповів Орлина Голова.— Слова ці вклав йому в уста Великий дух — володар життя. Сім’я мого батька — моя сім’я.

Після вечері всі вийшли на подвір’я оглянути шкури. Вони справді були чудові, й кожний з присутніх палко поздоровляв Орлину Голову, віддаючи належне його спритності й сміливості. Потім господарі й гості повернулись у дім, щоб у великому залі закінчити вечір дружньою розмовою.

З дітей тільки старшому синові Щирого Серця дозволялося залишатися при вечірній розмові. Він, звичайно, не відмовився від нагоди ще раз послухати спогади про давні пригоди своїх батьків у таємничих преріях Заходу і без церемоній вмостився на колінах вождя.

— Чого хоче маленький білочолий хлопчик від вождя команчів? — серйозно спитав його Орлина Голова.

— Я хочу,— відповів маленький Рафаель,— щоб великий вождь розповів мені ще одну історію про прерії.

— Але Орлина Голова розповідав уже тисячі таких історій, і син Щирого Серця знає їх усі.

— Дарма, я можу слухати їх ще багато разів,— відповів маленький Рафаель.— Адже великий вождь ніколи не розповідає їх однаково.

Переможений такою незаперечною аргументацією. Орлина Голова пильно подивився на вогонь своєї люльки і глухуватим гортанним голосом почав історію, яку ви щойно прочитали.

Стор.

1 Трапер — мисливець на хутрового звіра вПівн. Америці, що користується найчастіше капканами.

Аміго — друг (іспанське).

П а у н і та сіу — назви індійських племен.

Серапе-— рід плаща(мекс.).