Вовк - Студії з української етнографії та антропології

За дуже важливу, з причини своєї сталости, ознаку вважають відношення продовжного та поперечного діяметрів голови, що визначається так званим ^головним покажчиком, цебто цифрою, яка показує відношення найбільшої ширини черепної части голови до найбільшої її довжини, яку приймають за 100. Відповідно до цього головного покажчика, як етнічні групи, так і окремі індивіди поділяються на довгоголових (доліхоцефали) з головним покажчиком до 77,7, середньоголових (мезоцефали) з головним покажчиком од 77,7 до 80,0 та короткоголових (брахіцефали) з головним покажчиком, вищим за 80,0; в свою чергу довгоголові поділяються на доліхоцефалів та судоліхоцефалів, а короткоголові — на субрахіцефалів (од 80 до

83,3) та брахіцефалів (од 83,3 та вище). Щодо цієї ознаки, то українці, як і взагалі всі слав’яне,— круглоголові, але рівень їх круглоголовости (згідно з нашими обчисленнями, середній головний покажчик українців взагалі рівний 83,4) у ріжних груп населення та в ріжних місцевостях має виключної ваги інтерес. Як у всіх більш-менш мішаних етнічно народів, в українців головний покажчик дає певні хитання, але ці хитання, як ми це зараз побачимо, зовсім не безладні, а, навпаки, дуже многозначні, особливо коли зіставити їх з хитаннями инших ознак.

В північній смузі України, на східньому її краю, на Курщині, знаходимо в українців головний покажчик 83,3. Далі, в східній частині Чернигівіцини головний покажчик трохи вищий за середній (83,6), але в південно-західніх повітах Чернигівщини він зразу дуже сильно падає до 83,0, знижуючись на північному заході до малої субрахіцефалії (81,6). Таким чином тенденція до звищення антропологічних ознак зі сходу на захід, яка помітна й тут, переривається і тут рухом довго- та середньоголових елементів з Великоросії, Білоруси, а особливо з Польщі на крайньому заході.

В середній смузі України вказані хитання менші. Найменшим головним покажчиком, як видно з промірів Кожухова на 120 суб’єктах, одзначаються українці Вороніжчини (81,0), але в дослідах Лебедєва цей покажчик значно вищий та наближається до середнього (83,2), цебто й тут до певної міри повторюється те саме, що ми бачили тільки що в північній смузі. Але далі, на Харківщині, як це дослідив Еркерт на 80 суб’єктах, головний покажчик також близький до середнього (83,2), а на Полтавщині, як показують цифри Чикаленка, Шульгина та Руденка, у північно-східніх повітах — 83,0, а в південно-західніх — 83,5. На Київщині проміри Дібольда (на 200 суб’єктах) дають головний покажчик уже порівнюючи значно вищий (84,5), алеТаль-ко-Гринцевич та Алешо дають значно менший покажчик — 83,2, а Артюхов для південно-західніх повітів дає 84,5 і для Звенигородщини та Таращансь-кого повіту — 82,6. У північній частині Поділля головний покажчик падає до 82,3, а в південно-західній та центральній Волині доходить до 82,1, далі в Галичині звищується од 82,2 до 83,3 у лемків на північному сході та до

84,5 у центральних бойків.

Нарешті, у південній смузі України хитань уже немає, і головний покажчик, цілком уже брахіцефальний, іде, рівно звиїцуючись, зі сходу на захід з дуже невеликим відхиленням у подністрянського населення Поділля. Найменшим головним покажчиком тут одзначаються кубанські козаки (проміри Гільченка дають 82,1, а мої та Чикаленкові — 82,6); далі, на Катери-нославщині проміри Кондрашенка дали в обох її частинах по 83,3, а в Тав-рії — 84,5; на Херсонщині проміри Чикаленка та Шульгина дають 83,7, на Поділлю проміри Крижановського по річці Буг — 84,0, а понад Дністром — 85,2; в Галичині, у південних бойків — 84,6, у галицьких гуцулів — 84,4, у гуцулів буковинських — 85,1, в угорських гуцулів — 85,0 і, нарешті, у бачванців — 86,3.

Для пояснення вищенаведених цифр нам не потрібні які-будь зауваження, крім тих, що ми-вже їх висловили з приводу пігментації та зросту українського населення. Невеликий головний покажчик українців Курщини та Вороніжчини цілком можна пояснити близькістю великоросів з їх малою субрахіцефалією (за Денікером — 81,1 та 82,9, а за Івановським — 82,3), яка, безперечно, залежить од того, що вони проковтнули ще більше субрахі-цефальних фінів (80,1), черемисів (79,2), естів (79,0) тощо. Ці самі зауваження цілком достатні й для пояснення помірної субрахіцефалії населення Харківщини. На малу брахіцефалію кубанських козаків міг вплинути головний покажчик осетинів (81,9). Трохи складніше питання про головний покажчик українців південних повітів Курщини: цей покажчик, що його вичислив Лебедєв, дивує своєю несподіваною висотою (84,0). Ясна річ, що