Яворський М. Смак життя

Нарешті я взяв слово.

«Моє джерело - сам Старий Завіт...»

Це був щасливий збіг. Якраз на сьогоднішній лекції ми обговорювали феміністську інтерпретацію Біблії. Я накидав кілька цитат і поклав собі у нагрудну кишеню. Я прийшов до «Дискусійного клубу», не відаючи про те, що обговорюватимуть релігію.

«Як я вже сказав, джерело моїх поглядів сам Старий Завіт». Я дістав цитати з кишені і зачитав:

«Книга Числа, 31 у Біблії - описується, як Господь наказує Мойсееві помститися мідіянітам за кривду Ізраїлевих синів...

Військо рушило війною на мідіянітів, як і наказав Господь Мойсееві, і забило усіх чоловіків... Усі їх міста попалили огнем... а всіх мідіянських жінок і їх нащадків взяли в полон і пограбували усю їх худобу, стада і маєтки... і принесли усе до Мойсея...

Виступивши перед переможним військом, Мойсей видав наказ. Я цитую: «А тепер позабивайте кожного хлопця між дітьми і кожну жінку, що познала чоловіка на мужеськім ложі, повбивайте. А всіх молодих жінок, що не познали мужеського ложа, зоставте живими для себе».

Я замовк.

«Хіба це був не геноцид? - спитав я. - Яка тут мораль?»

Я побачив у відповідь спантеличені обличчя. У декого вимальовувався гнів, у декого - скепсис, ще у декого - зневага.

«Я знаю, що дехто з вас може сказати, що я неправильно про-трактував Біблію. Але ж ви вмієте читати, хіба ні?»

На цьому дискусія закінчилася. Далі ми походжали з напоями і обмінювалися банальностями. Одна з жінок підійшла до мене зі словами: «Я певна, що ви намагалися вдавати з себе Хому Невіруючого, спробували вести суперечку заради самої суперечки, провокуючи розпал дискусії». Коли ж я відказав, що насправді мав на увазі кожне сказане мною слово і додав: «Я ж не з Прін-стону», то вона більше не мала жодного бажання говорити на цю делікатну тему.

Десь за кілька тижнів я отримав листа від Сюзен.

Я зберіг того листа, і коли відшукав його у шухлядці, де я зберігав «бридкі» листи, дав його прочитати Лізі:

«Майкле,

Зазвичай я ставлюся до людей приязно або взагалі ніяк, але тепер, гадаю, просто не можу залишити тебе без осуду. Я не ганитиму тебе за надміру вишукані манери чи за твою ритуалізовану «спонтанність»... Але ти мене жорстоко образив. Хіба може вкластися в голову, що ти не усвідомлюєш, як вів себе вчора? Мої друзі радо тебе прийняли... А ти вирішив їх ображати знову і знову.

Я зовсім не маю на увазі того, що можу трактувати як вільну інтелектуальну гру з твого боку. Я маю на увазі те, як ти вивершуєш себе на рівень Бога, зневажаючи усіх... Я б могла закрити очі на твою прикру вдачу розпалювати ворожнечу, але ж не на постійні образи, як-от, коли ти спитав Девіда: «Що за дурню ви зараз вивчаєте?», і решта в тому ж дусі...»

І далі:

«Послухай, Майкле, в чому справа? Занадто просто буде стверджувати, що все це моє спотворене бачення. Я в житті ще не зустрічала більш відірваної від реальності людини, і до того ж - яка настільки цього не усвідомлює. Ти живеш у власному закритому світі, обгородженому високим муром, в коконі...

с».

«Це викривальні промови ревнивої жінки», - зробила висновок Ліза.

«Згоден, - відказав я. - Але я б не ставився до цього так просто. Що б ми про себе не думали, ми частково є тим, що бачать у нас інші, чи тим, які приховані риси вони у нас пробуджують. Хіба ні?»

За кілька днів трапився випадок, який змусив Лізу засумніватися, чи був я готовий жити разом з нею.

Ми йшли до Лексінґгон Авеню і наштовхнулися на Барбару, яка саме чекала зеленого світла світлофора, щоби перейти вулицю.

«О-о-о-о! Нова подружка!» - вигукнула Барбара з ноткою сарказму.

«Ні-ні, ми живемо разом, це Ліза...»

Барбара не чекала, поки я представлю Лізу. Вона була люта на мене.

У нас була з нею коротка, але насичена зустріч після облоги Гантера. Вона співчутливо глянула на Лізу: «Що ж, насолоджуйся, доки можеш!» - сказала вона, обернулася і пішла.

І Барбара була така не одна. Навіть Боб, мій приятель, психоа-налітик, питав мене: «Скільки, гадаєш, ти зможеш?»

«Кохання, - сказала Ліза, - це зустріч двох душ».

«Саме так», - сказав я, обіймаючи її.

Ми були на висоті трьох тисяч метрів, дорогою до Швейцарії.

У ті часи перельоти були приємністю. Пасажирів не те що ніжили, але ставилися до них, як до шанованих гостей. Не було ані економ-класу, ані бізнес-класу, ані першого класу. Тільки один пристойний клас. Один вид смачних страв, безплатного віскі і вина. Сидіння не були тісно напхані, і було достатньо місця, щоб розпрямити ноги.