Яворський М. Смак життя

«Неторкане і прекрасне», - відповів я.

Вона засміялася.

«Неторкане - так, але прекрасне?»

Я взяв її за руку.

Підвів її до дзеркала.

Вона була зачарована.

«Я ніби наново народилася», - сказала Гіларі, зустрівшись поглядом з моїм відображенням у дзеркалі.

І тепер, через три роки, перед тим, як піти до Гіларі на вечерю, Ліза хотіла знати, хто вона і що нас пов ’язувало. Я дав Лізі прочитати листа від Гіларі, якого вона написала, коли мене відсторонили з Гантера.

Попри інше, вона писала, що рік тому вийшла заміж за чоловіка «з високою посадою у Вашингтоні», і якщо мені потрібна буде допомога, вона використає «усі можливі зв’язки».

І останній абзац: «Ти для мене - все. Навіть не знаючи про мене нічого, ти змінив моє життя, ти дав мені відвагу бути собою. Ти єдиний чоловік з тих, кого я знала, кому я достатньо довірилася, щоб повністю розкритися».

«Нічогеньке таке зізнання, еге ж?» - сміючись, сказав я.

«Лестить твоєму марнославству, правда?» - відповіла Ліза, допитливо вдивляючись у мене.

«Авжеж. Ще й як. Для неї я саме такий, це те, що вона в мені бачить... Для інших - я інша людина, часами цілком протилежна. Якби ти знала Сюзен, «дику кобилку», як вона сама себе називала, ти б побачила, якою я можу бути потворою».

«Хто така Сюзен?» - спитала Ліза.

«Ти справді хочеш це почути?»

«Розповідай, я хочу знати про твої ферми диких кобилиць», -жартівливо сказала вона. І не думай, я не ревнуватиму, я не можу звинувачувати тебе за твоє минуле. Яке б воно не було, без нього ми б не були зараз, де ми є».

Мені подобалася позиція Лізи.

«Із Сюзен я познайомився в коледжі Бард, - почав я, - куди мене запросили прочитати платну лекцію про марксизм. Вона була десь чи то з Міссурі, чи то з Міссісіпі. Батьки відіслали її на Схід здобути хорошу освіту. В Барді вона захопилася марксизмом.

То були часи, в шістдесяті, коли жінки лише мріяти могли про «піґулку», а користувалися діафрагмами з якимось гелем. Вона кілька разів була у мене в Нью-Йорку, а після закінчення університету вийшла заміж за сина ректора. У своєму помешканні, у Вест Віледж, вони облаштували щось на зразок «Дискусійного клубу», створеного переважно для кандидатів наук. Коли Сюзен прочитала про моє відсторонення, я отримав від неї листа з запрошенням на зустрічі цього клубу.

І я пішов.

Прибув я туди у досить грайливому настрої, готовий, за словами Сюзен, «познайомитися з цікавими людьми», «подихати вільним інтелектуальним повітрям» і випити склянку-дві. Там було четверо чоловіків і двоє жінок, усі із вченим ступенем, кандидати наук з Прінстону. Чоловіка Сюзен не було. Вони сиділи за овальним столом, на його чолі - Сюзен. Я приєднався. Обговорювали релігію. Як мені пояснили, у Прінстонському університеті планували відкрити кафедру релігієзнавства.

Повільно потягуючи віскі, я якийсь час просто слухав, аби збагнути, про що йшлося. Але почувши, що вони вважають, що «справжня моральність» має базуватися на іудейсько-християнській релігії, я втрутився.

Я стверджував, що коли йдеться про моральність, в основі якої лежить іудейсько-християнська релігія, слід зважати на основоположні відмінності між доктринами Старого і Нового Завіту. Насамперед, казав я, Бог у Старому Завіті був Богом лише для гебреїв, «обраного народу». У такому розумінні, він був парафіяльним, провінційним, так би мовити, «націоналістичним» Богом. Натомість, у Новому Завіті Бог постає творцем і правителем усього людського роду. Тобто виступає «вселенським» Богом. І тому, аргументував далі я, маємо справу з двома відмінними видами моралі, парафіяльною і універсальною.

Мене перебив найбільш прямолінійний співрозмовник. Він звинуватив мене у словоблудстві, надмірній казуїстиці, у тому, що я не розумію, що обидва Завіти історично нероздільні, що вони є моральною основою іудейсько-християнської цивілізації.

Я відповів, що Старий і Новий Завіти означають різні типи моралі, адже гебрейський Бог - це Бог гніву і помсти, а новозавітний Бог постає милостивим і всепрощаючим. Гебрейський Бог схвалює закидування камінням і вбивство жінок, благословляє грабунок і масові вбивства ворогів.

У відповідь повіяло холодком. Почулося бурмотіння.

«Він атеїст».

«Як він може таке казати?»

«Богохульство!» (Це сказала Сюзен. Я не знав, що колишня «дика кобилка», прибічниця марксизму, тепер перетворилася на «ангельську конячку».)

«Звідки ти цього набрався?!»