Христина Венгринюк - Наталена Королева

Нове місце Наталені дуже подобалося. Вона любила плавати і ніколи не боялася стихій. «На небі почали громадитись хмари. Вітер іноді переходив у справжню бурю. Тоді хвилі йшли в наступ на берег. І оселя, дарма, що була у безпечному віддаленню від океану, здавалося, тремтіла вся, як корабель на морю. Вікна дзенчали, вітер вив і грозив. І Естрельїті приходила думка: яка шкода, що вона дівчина, а не юнак! Як би їй хотілося бути моряком, бути на кораблі, на морі!..»

Тітка Інес знову почала кашляти, це супроводжувалося гарячкою. Стривожений Лоренсо поспішив перевезти свою родину до Севільї.

У Севільї Наталені дуже подобалось, вона сама каже, що місто її усміхало. Тітка Інес наполягала, щоб Наталена вчилася співу, тому вона вправлялася в цьому. А також цікава всього, безстрашна Наталена заприятелювала з циганами. Вона завжди мала цукерки для циганчат, любила з ними теревенити та гратися. Стара пані Хосефа, яка мешкала в сім’ї тітки Інес, була шокована поведінкою Наталени, говорила з нею про етикет, про її коріння, але дівчина завжди тяжіла до простого люду.

А одного дня Наталена просто приголомшила свою сім’ю, коли танцювала на площі. Вона не могла відмовити юнаку танцювати з собою. «Відмовити було б великою нечемністю. Ну, звичайно, запрошували і її, й вона танцювала, бо дуже любила танці. Аж забула, що вже час додому. Тільки й всього! Та, на щастя, коли згадала, що вже пізно, її «партнер» запевнив її, що турбуватися – зайво». Партнер мав з собою осла і довіз Наталену додому. Виявилося, що він був ослярем! Але ж це ніяк не вплинуло на неї, якщо не зважати на стару Хосефу, яка плакала, що «дівчина такого роду танцювала з ослярем».

Стосунки Наталени з циганами заключалися в дуже щирих та довірливих розмовах, саме тоді дівчина почула про своє майбутнє, яке в достеменності збулося. «Не дурно ми любимо тебе, а ти нас! Бо наша ти, дарма, що не нашої крові. Ціле своє життя блукатимеш світом, як ми! Скрізь – дома і скрізь – чужа. Не матимеш ані родини, ані рідного дому, ані рідного краю… Двічі до шлюбу підеш. Двічі вдовою будеш, самітня у світі, як місяць на небі… Біди в життю не зазнаєш. Голодна не будеш. Але багацтва ніколи не матимеш, бо не любиш ти грошей… Не ціниш те, що за гроші купити можна… «Серце живе» маєш. Маєш здібності і до мистецтва, і до науки. Та ще ліпший дар маєш: ворожити, як ми, можеш. Бо такий це дар: коли по правді справедливо ворожиш – вбогість та біда йдуть за тобою. Це – платня за рідкісний дар. Тому серед нас, гітан, багато є таких, що дурять, ремество з вищого дару роблять, заробляти ним хочуть. Та ж обдурити долю не можна. Вона кожного переможе. Єдина тільки Добра Мати кінець її владі кладе. Лише перед нею доля – безсила. Але часом і найлукавіша ворожка, така, що віщого дару не має, мусить правду сказати, хоч би й не хотіла. То Дух Віщий озивається, її устами промовляє. Але раджу тобі, донечко: не ворожи!.. Не ворожи нікому і ніколи! Не обтяжуй свою долю, бо і без того нелегка вона в тебе!»

Наталена по закінченню школи хотіла вчитися далі, її вабила археологія, але дівчина вагалася, бо тягло її до вбогих та хворих, яким хотіла допомогти, але не знала як, хоч і роздавала нужденним все що могла. Власне, це наштовхнуло її студіювати медицину, а археологію залишила вона для себе – як приємну забаву.

Наталена думала також і про те, що і на археологічних розкопках знадобиться медицина, коли хтось зламає руку чи впаде до ями. Думала вона й про те, що треба вчитися малювати, щоб могти зобразити річ при розкопках. Планів та бажань в мисткині завжди було надзвичайно багато.

Родина Наталени вважала, що, якщо їй так багато всього лежить до душі, то вона ще зовсім не визначилась. Радили їй обрати археологію за основне, а медицину та живопис – за додаткові студії. Дядько Еугеніо перевіряв знання, особливо латину, а тітка Інес просила не полишати спів…

Наталена дуже любила тітку Інес і вважала її своєю найближчою подругою. Вона не мала приятеля чоловічої статі, бо тоді так було не прийнято. За все своє життя Королева мала лише одного товариша іншої статі – Альфонса, але це було ще в дитинстві. А пізніше Альфонсо став королем!

Дядько Еугеніо постійно тяжів до того, що бажання їхньої родини – то одна справа, але що Наталену тягне свобода, спів, сцена, що справжній її «поклик» – це театр.

Через 16 років озвався батько Наталени, який повернувся після своїх мандрівок Африкою та Індією. Повернувся він іншою людиною, щасливий, усміхнений і з новою дружиною. Батько хотів забрати Наталену, але це шокувало і дядька Еугеніо, і тітку Інес. Дон Еугеніо, на правах головного опікуна, міг відмовити батьку, але знав вперту натуру того і… піддався. Інес журилася і плакала, але знала, що треба скоритися, – вона любила Наталену як приятельку, сестру чи донечку. Дітей ніколи так і не мала, а померла перед своїм тридцятилітнім ювілеєм. «Добра фея», як називала її Наталена, так рано відійшла в інший світ…