Array Collective work - Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття

Такі зміни в опаленні вплинули на облаштування, обладнання та оздоблення хати. Замість нерухомих лав виготовляють пересувні, без опертя або з опертям і підлокітниками – так звану лаву-канапу, лаву-«шафарню», лаву-«бамбетль».

З виведенням диму поза межі житлової кімнати жердки декорують навішуванням на них різнокольорових тканин, вишиваних рушників, ліжників, верет, килимів, святкового одягу або просто все це тримають у скрині, яку занесли з комори до хати.

У такий перехідний період відбувалися зміни в облаштуванні. Нерухомі «поли» («постелі») витісняють переносні, доволі прості за формою, розмірами та з’єднаннями дерев’яні ліжка. Дитячу колиску встановлюють на землі, з’єднуючи її з додатковими стаціонарними пристосуваннями. Змінюються розміри, форма, функції мисника. Часто замість скрині використовують шафу. Хату освітлювали гасовою лампою зі склом замість примітивного каганця. Як гас, так і лампи зі склом коштували дорого. Але із збільшенням їхнього промислового виробництва у 20–30-х рр. ХХ ст. вони поступово стали набутком у кожній хаті. Але навіть і напівкурне житло галичанина справляло недвозначне враження. Ось як описує хату 1826 року із с. Суходіл на Перемишлянщині (яке етнографічно в зоні Опілля) письменник Іван Керницький, який вимушений був емігрувати до США у 40-х рр. ХХ ст.: «Місто комина стоїть чубате бузькове гніздо. Дим з-під бовдура мандрує собі на пекарню, звідтам до сіней, з сіней на вишку, а з вишки шпарами тікає на вольний світ. Димом перепоєний тут кожний кілок, кожна стеблинка. Димом пахне ціла хата. На вишці всі крокви і банти густо присипані сажею. Як стукнете дверима, та сажа паде вам на голову. Двері важкі, скрипливі, з деревляним засувом. За дверима, на кілочку, висять торішні посвячені вінки. Під стріхою позатикані “Божі листи’’ і старі, цісарські корони. Якщо хочете ввійти в світлицю, то напевно стукнетеся лобом до низенького одвірка. Ваші очі, що привикли на дворі до ясного світла, зразу не побачать тут нічогісінько. Крізь малі віконця, прислонені черешневим віттям, лиш вряди-годи закрадаються до хати цікаві, соняшні зайчики. Аж пізніше ви запримітите зараз біля дверей здоровенну піч, що з усякими грубками, а припічками, а запічками розсілася як печериця на пів хати. Коло печі звисає від стелі довга жердка, а на ній всі хатні достатки. І дідова полотнянка, і бабин кожух, і Орисині черевики “на корках’’, і Михасеві жовті мешти… Широка постіль застелена білим рядном, а копиця з подушок сягає аж до самої стелі. На цій постелі прийшло на світ багато крепких Маланюків. А на тій дубовій лаві клалися на вічний сон їхні батьки… Но отсій скрині, залізом кованій, світилися за їх душі воскові свічки, а дяки читали псальми… Сіру, задимлену стелю піддержують три соснові трами. Поміж щілинами, що поробилися в трамах, переховує Сенько Маланюк найцінніші свої документи: податкову книжку, кобилячу лєгітимацію і позови зі суду. На середущім трамі видовбаний Хрест і Боже Провидіння, а збоку такий напис: “Благослови Господи дом сей і живущі в нем раби Божія Йоана Маланюка і жену його Катарину. Дня 15. апріля 1826 года’’. Попід стелю рядочком навколо світлиці поприбивані образи. Усі в порохнявих рамах, вкриті порохом і павутинням. Сновигаються по них павуки та влізливі мухи. Святим угодникам від старости почорніли світлі обличчя й померкли очі. Кожний образ пообтиканий з усіх боків ще малими образочками, так, що всіх святих, менших і більших, можна тут начислити до двіста. Між св. Варварою а преподобним чудотворцем Миколаєм висить одна, дуже сумна картина. Намальований тут небіщик Франц-Йосиф…» [36] Керницький І. Стара хата. Новела. Локальна історія . 2018. № 1. С. 86–88. .

Облаштування бойківської напівкурної хати на початковій стадії її реорганізації ще мало чим відрізнялося від курної. Адже зміни відбувалися поступово, що залежало передовсім від матеріального становища мешканців хати. Наприклад, ось як виглядало облаштування та обладнання напівкурної хати, збудованої в середині ХІХ ст. (раніше курної) у с. Семечів (Долинщина). Раніше в хаті була долівка («натік»), реконструюючи житло намостили підлогу. Напівкурна піч розташовувалась з лівого боку від вхідних дверей. Дим виходив у сіни. Біля печі, у тильній стіні, прорубане маленьке віконце («запічне») 30 × 40 см, яке слугувало для огляду городу, саду. «Піл» замінили на дерев’яне ліжко («постіль»). Жердки і грядки зняли. Уподовж фасадної та тильної стін на своєму традиційному місці стояли нерухомі лави. Стола, який стояв у куті між лавами, перенесли до мисника-шафи («шамбарок»), який замінили на шафу-«креденс». Уздовж причілкової стіни набили поличку-рейку, на якій виставили кольорові ікони на папері та в рамах, під кутом. На Івана Купала за ікони запихали свячене («тучне») зілля – по дві стеблинки за кожну. Потім це зілля вкидали у воду, коли перший раз купали дитину, щоб «тучне» (здорове) було. Або давали його худобі, щоб ліпше виглядала та молока багато давала.