Array Collective work - Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття

Інтер'єр гуцульського житла

Оригінальною була гуцульська курна хата із с. Снідавка (Косівщина), побудована 1807 року. Наприкінці ХІХ ст. вона належала Тинкалюку Лукіянові Миколайовичу (1868 р. н.). Про дату забудови свідчила дата, вирізана у верхній частині одвірку вхідних дверей з боку помешкання. При вході до хати з лівого боку розташована курна глинобитна піч, а вподовж тильної стіни – спальне місце піл («постіль»), збитий із грубих тесаних дощок, з невеликою опалубкою завдовжки 170 см, завширшки 110 см, заввишки 70 см. У середній частині опалубки вподовж були настелені дошки, які лежали на двох поперечних брусах. Масивні нерухомі «передня» і «задня» лави розташовані уподовж фронтальної і чільної стін. Два віконця у фронтальній стіні розмірами 40 × 30 см. Дві грядки розташовані над полом і біля тильного боку хати конструктивно в’єднувались у причілкову і сінешну стіни. Жердка, закріплена до сволока і тильної стіни хати, нависала над «постіллю». До неї зачіплена колиска. На сволоку вирізано дату будівництва хати: «Ставлено мая дня 26 року 1807 бодоване тей дом». Нижня частина сволока від дверей і до причілкової стіни повністю різьблена технікою плоскої різьби, а саме розетки, хрести, стилізовані гіллячки смереки. Понад вікнами вподовж фасадної стіни вмонтована ще одна жердка. У центральній частині тильної причілкової та фасадної стін вирізані мальтійські хрести з криптограмами. З правого боку від вхідних дверей розташована масивна полиця – мисник. Різьблений стіл-скриня стояв ближче до центральної частини помешкання.

Виявлена на Лемківщини курна хата була із с. Ростоцька Пастіль на Великоберезнянщині. У хаті («хижі») раніше проживали три сім’ї, а були лише сіни і житлове помешкання. Піч стояла з лівого боку від дверей, а «челюстями» була повернена до причілкової стіни, до образів. Таке розташування челюстей печі характерне для всієї Лемківщини. Спорадично траплялося й на Бойківщині. Біля печі вмонтований «піл» («постіль»). Спали і на лавках, а влітку і на сіні в стайні. Між двома сволоками («герендами») прибита жердка («дручок»). Великий поздовжній сволок називали «грєдкою», а три, розташовані упоперек, – «герендами». На «грєдці» вирізано хрест. Біля печі навішений «ложник» для ложок, поряд – сільничка. Над полом на стіні прибита одинарна полиця, яка утримувалася на вбитих дерев’яних гаках. На куті з’єднання двох лав стояв масивний стіл-скриня («стул»), фасадна частина якого була рясно різьблена.

Яків Головацький, мандруючи зі Львова 1933 року по Галичині, зупинився на ніч у м. Миколаєві, що входить до меж Опілля, у хаті міщанина, житлову частину якої описав так: «Мій господар був одним з багатших міщан; дім дерев’яний, кладений з ялового дерева, зовні вибілений, а всередині у світлиці тесані стіни. На стіні від ікони Розп’яття, Матері Божої і св. Миколи, мальовані тутешніми народними художниками. Над дверима й над лавою полиці з полив’яними мисками й циновими тарілками; в куті за піччю, на ліжку, сінник з соломою, накритий білим простирадлом, і сім подушок. Перини нема, бо галицькі українці вважають це непотрібною розкішшю: перини не знайдеш навіть у найбагатшого міщанина чи селянина. Зате євреї та шваби (німці-колоністи), навіть найбідніші, не можуть обійтися без перини… По другому боці сіней – так звана курна хата, у якій дим з печі не виходить комином до сіней, а валить прямо до кімнати, де висить над головою, як хмара, і крізь малий отвір у стелі виходить на горище. Цей незручний спосіб усе-таки потрібний, а на думку тутешніх людей, необхідний при сушінні льону та конопель, які розстеляють на обтесаних балках, так званих грядах, та при вудженні ковбас, сала, цибулі й т. д.» [35] Головацький Я. Подорож по Галицькій та Угорській Русі. Подорожі в Українські Карпати . Львів, 1993. С. 26. .

Найважливіше місце в курній, напівкурній та з опаленням «по-білому» («по-чистому») хаті на всій території Галичини посідала застільна, тобто причілкова стіна хати, на якій уздовж навішували ікони. Перед іконами висіла лампадка або маленька поличка зі свічкою Це було найбільш шановане місце, свого роду хатній іконостас, який задовольняв духовні потреби в повсякденному житті мешканців. Кожну ікону, за винятком курних хат, у яких під час палення в печі дим розходився по хаті і вився попід стелею на висоті вікон, старалися завішувати вишиваними рушниками. Між ікони закладали освячене зілля, головки маку, колоски жита, гілочки калини, а на Гуцульщині – ще й писанки, топірці, тобівки, весільні калачі.