Array Collective work - Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття

На всій території переважали однорядові житла, у яких мешкальне приміщення, зазвичай, розташовували між сіньми і коморою («сіни» + «хата» + «комора»). Часто під одним дахом із хатою блокували і «стайню». Здебільшого, при бокових стінах будівлі влаштовували «прибоки». Траплялось, що вузька прибудова («затилки») містилась й уздовж тильної стіни. На головному фасаді кожного житлового приміщення було по два вікна (на причілку вікна немає).

У розглядуваний період стіни жител зводили у зрубній (спорадично у зрубно-каркасно-дильованій і каркасно-дильованій) техніці. Зруби складали із соснових пластин «на чотири цалі» (товщиною приблизно 10 см). Застосування цього матеріалу і визначило основну кутову врубку, якою тут був замок із прихованим зубом. Підвалини виготовляли з дуба. Їх встановлювали на обрізки дубових колод, вкопаних у землю. Ззовні по дереву білили тільки стіни житлової частини. Дерев’яну стелю підтримували один чи декілька поздовжніх «драґарів». Долівка завжди була глинобитною. Дахи чотирисхилі, під соломою. Особливість пошиття даху: нижня частина східчаста, верхня – гладка.

Підбиваючи загальні підсумки, варто зазначити, що народне житло Галичина вирізняється значною поліваріантністю просторово-планувальних, архітектурно-конструктивних вирішень, застосуванням різноманітних технік і технологій тощо. Основні типологічні ознаки житлово-господарського будівництва українців дослідженої території свідчать про його етнокультурну єдність із загальноукраїнським будівництвом. Водночас під впливом певних факторів (місцевих традицій, природно-географічних, політичних чинників, нерівномірного соціально-економічного розвитку районів, виникнення місцевих промислів, поширення торгівлі тощо) станом на другу половину ХІХ – початок XX ст. у регіоні сформувалася низка локальних рис різного таксономічного рівня, притаманних для окремих частин галицького масиву.

Інтер’єр народного житла Галичини кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. формувався протягом століть і зберігав характерні риси, притаманні для всієї етнічної території України. У праці «Студії з української етнографії та антропології» Ф. Вовк слушно зауважив: «Коли, як ми бачимо, внутрішній план української хати в усіх місцевостях та в усіх відмінах її, в суті своїй той самий, то ще в більшій мірі вражає в ній одноманітність внутрішнього розпологу. До якої б української хати – починаючи з західних частин Курщини та Вороніжчини і кінчаючи західними схилами Карпатів – ми б не заглянули, геть чисто скрізь знайдемо в ній те ж саме». Варто також зауважити, що географічне положення цих районів є неоднорідним, особливо це стосується Українських Карпат, – гориста місцевість, ліси, бурхливі ріки, суцільне бездоріжжя століттями робили важкодоступним сполучення до сіл, а певна ізоляція стримувала їхній соціально-економічний розвиток. Але водночас ці чинники стали фактором якнайдовшого збереження і консервації реліктів матеріальної культури в цих районах, тоді як в інших вони практично вийшли з ужитку або збереглися фрагментарно [27] Сивак В. П. Народні меблі у селянському житлі Українських Карпат та Середнього Полісся кін. ХІХ – ХХ ст.: Тесана нерухома лава. Народознавчі зошити . 2015. № 5. С. 1087. . На облаштування та обладнання інтер’єру Галичини мали «неминучі впливи різноетнічні сусіди у зонах контактування, відсутність тривалий час власної державності як етноконсолідуючого чинника та, відповідно, приналежність у різні історичні періоди до різних державних утворень (Польського Королівства, Великого Литовського Князівства, Речі Посполитої, Російської імперії, Молдавського князівства, Австро-Угорської монархії тощо)» [28] Сілецький Р. Традиційне селянське житло українців Галичини ХІХ – початку ХХ ст. Галичина: Етнічна історія . Львів. 2008. С. 82. .

Облаштування та обладнання інтер’єру в зазначений період задовольняло естетичні та практичні потреби його мешканців. Наявні в ньому предмети віддзеркалювали загальний спосіб життя, матеріальний і соціальний стан власника оселі, народні традиції, звичаї, вірування, світосприйняття навколишнього світу тощо.

Розміри житлової частини хати в усіх етнографічних районах Галичини становили в середньому 25–30 м 2, за висоти стін 2,5–3 м. Її можна поділити на умовні зони з певним функціональним призначенням кожної з них – кухонну, робочу, відпочинкову, для прийняття їжі, святкову, для господарських потреб і зону використання верхнього простору. Такий розподіл незначного житлового простору на зони був характерний наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ ст. не тільки для житла Галичини, а й для усіх історико-етнографічних регіонів України.