Array Collective work - Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття

Курна система опалення на Поділлі була ліквідована вже до початку ХІХ ст., тому внутрішні (як і зовнішні) стіни забілювали вапном, сумішшю вапна і висіяного піску чи алебастром. Для подільської хати притаманне розмальовування стін та окремих елементів (долівки, печі) кольоровими барвниками. «Земля» і «приспа» зазвичай були жовтими, внутрішні стіни – білі, зовнішні – переважно синюваті, інколи – жовті в місцях пілястр і карнизів тощо. Червоною смугою підводили стіну на стику із присьбою і долівкою, синіми або червоними смугами інколи обводили вікна. Для стін, печі долівки також був притаманний художній розпис (квіти, вазони, смуги тощо).

Вкривали житло чотирисхилими солом’яними дахами на кроквах. На всю поверхню даху ішли сніпки, укладені коренем вниз («плескачі», «плоскіні»), що надавало їй гладкої поверхні, лише стріху, ряд під гребенем і кути вшивали сніпками коренем вниз – «стріхачами» («головастими»). Таке пошиття називали «стріхою з карбами». Вивершував дах вал м’ятої соломи («гребінка», «грубінь», «верх»), який закріплювали рядом кізликів («кізлині», «півзині», «слазині»).

У вирішенні фасадів подільського житла помітну роль відігравала пластика глини, що надавало стінам рельєфності: своєрідним продовженням стін була висока і широка глинобитна «присьба», яка оточувала хату в нижній частині з усіх боків, «карниз» («ґзимс»), що охоплював будівлю у верхній частині, у місцях стовпів каркаса – пілястри («філяри»).

У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. на території Покуття майже одноосібно побутували відкриті зверху двори, у яких житлові і господарські будівлі розташовувались довільно.

Для місцевого будівництва притаманна низка перехідних рис, зокрема, тут чітко виділяються два ареали (придністровський і прикарпатський), перший з яких тяжіє до подільського культурного масиву, другий – до гуцульського. Основними матеріалами, які використовували покутяни під час спорудження осель, були деревина і глина. Домівства споруджували переважно у каркасно-дильованій техніці («хата в замітник», «хата в заміть», «хата в закид»). Здебільшого використовували смерекове дерево, на стовпи каркаса і підвалини ішов дуб. Місцевою особливістю каркасних стін була наявність навскісних риґлів («скосяків»), зарубаних у платву та підвалину. У бокових площинах «слупів» і «скосяків» вибирали поздовжні пази («ґари»), куди заганяли краї «замітника».

У прикарпатській частині, поряд із каркасно-дильованою, часто застосовували й зрубну техніку («хата в вуглах», «хата в вусах», «хата в зруб», «хата в ценьк»). Інколи ці дві техніки поєднувались в одній споруді. Зруби складали з колод та півколод і в’язали по кутах простими одно- чи двосторонніми врубками.

Стіни дерев’яних будівель знадвору і зсередини клинцювали і вкривали товастим шаром глиносолом’яної суміші («мастили»). Зрідка, переважно безпосередньо на передгір’ї, зовнішні стіни залишали відкритими (інколи промащували лише незначну частину стіни навколо вікон). З просуванням у північно-східному напрямку зрубні житла поступово витісняють зрубно-каркасні та каркасно-дильовані. Поряд із вищеописаними, у деяких селах Коломийського району траплялась оригінальна в конструктивному плані хата з дахом на пристінних стовпах (яка побутувала й на півдні Надсяння).

У придністровській частині Покуття, подібно як і на Поділлі, переважали каркасні житла із заповненням стін глиновальками. Стовпи каркаса («сохи») вкопували в землю чи встановлювали на камені. Переважали «кільовані хати»: простір між стовпами заповнювали вертикальним кіллям, між яким заплітали глиносолом’яні вальки. Інколи кілків не встановлювали, а стіни викладали з коротких «глевків». Тут також траплялись «городжені» хворостом чи «биті» з глиносоломи (безкаркасні) хати [24] Радович Р. Традиційне житло Покуття: техніка і технологія спорудження стін (ХІХ – перша половина ХХ ст.). Плісненські старожитності . Львів: Растр-7, 2017. Вип. 2. С. 27–61. .

На основній території Покуття стелю переважно укладали на комбінації з одного поздовжнього «сволока» і кількох поперечних «сволочків» («нарвів»). На підгір’ї її виготовляли із гибльованих дощок, натомість у придністров’ї переважали глиновальковані (зрідка – городжені з хворосту) стелі. Долівку («землю») завжди робили глинобитною.

Хати вінчали чотирисхилі дахи на кроквах («кізлах»), попарно з’єднаних у верхній частині бантинами. Накривали їх, здебільшого, солом’яними сніпками, зв’язаними при корені («парівками»), що надавало поверхні даху гладкої фактури. Роги, стріху і ряд під гребенем пошивали сніпками-головачами («головками», «вусачами») колоссям вверх. «Гребінь» вибивали із соломи: робили «брову», («вінок») з двох рядів сніпків, між якими набивали пирію та мервленої соломи і закріплювали «кізликами». У прикарпатській частині верх даху часто закріплювали гребенем із драниць. З кінця ХІХ ст. у деяких районах Покуття (Коломийщина) поширились двосхилі дахи з усіченими у верхній частині фронтонами, вкриті глиняною черепицею («черепом»).