Array Collective work - Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття

У ХІХ – на початку ХХ ст. на Лемківщині побутували двори з вільним розташуванням споруд та зімкнуті двори («довга хижа»). Зімкнутий двір був основним типом забудови в південних і південно-східних районах. Водночас такі двори спорадично траплялися в окремих селах на заході галицької Лемківщини (хоча тут вони поступались вільному типу забудови) [20] Сілецький Р., Сополига М. Двір. Лемківщина: у 2-х т. Львів: ІН НАН України, 1999. Т. 1. С. 251; Сілецький Р. Сільське поселення та садиба в Українських Карпатах XIX–XX ст. Київ: Наукова думка, 1994. С. 118. . Не зважаючи на те, що дослідники відзначають подібність шляхів розвитку лемківських і бойківських зімкнутих дворів, між ними спостерігається й певна відмінність – житлова камера в лемківській «довгій хижі» практично завжди займає крайнє місце у блоці. Щодо планування житлового зв’язку (як у складі зімкнутого двору, так і в окремому житлі), то для лемків були характерні споруди як однорядові («хата» + «сіни», «хата» + «сіни» + «комора»; «хата» + «сіни» + «хата» + «комора» тощо), так і дворядкові, у яких по ширині житлового приміщення виділяли «ванькир» чи «комору» («хата» + «сіни» + «хата» / «комора»; «хата» / «ванькір» + «сіни» + «хата»; «хата» / «ванькір» + «сіни» + «хата» / «комора» та ін.).

Для будівництва хати використовували смереку, ялицю, рідше бук. Стіни складали у зрубній техніці («сруб», «струб»). Вінці в’язали з колод («кругляків»), брусів, півколод («протіс», «плениць») і дошкоподібних пластин («швелів», «швалів»). Як і скрізь у Карпатському краї, колоди і бруси по кутах з’єднували простими замками («старовіцькі вугла», «на облап»), при використанні пластин і півколод застосовували замки з прихованим зубом («на канюх», «на ліптак»). Зовнішні стіни хат на галицькій Лемківщині найчастіше фарбували на червоно або чорно і лише щілини між вінцями забілювали білою глиною (білою глиною декорували одвірки і навколо вікон).

Стелю («полаву», «повл») виготовляли з півколод, рідше з дощок (які зверху промащували глиною). В основному житловому приміщенні її здебільшого укладали на поперечні сволоки – «траґарі» (переважно три), спорадично у давніших спорудах траплялась стеля на одному поздовжньму і кількох поперечних сволоках. У лемківських курних хатах (подібно, як і на Бойківщині) при стінах, нижче від сволоків, врубували по два бруси («грядки», «траґарі»), а нижче від поперечного чи поздовжнього сволока – товсту колоду («свинар»), до якої підвішували котел над припічком чи тушу свині під час обробки.

До кінця ХІХ ст. побутували чотирисхилі дахи на кроквах («крокви», «крікви») і лише з початку ХХ ст. поступово поширилися дахи двосхилі. Як покрівельний матеріал здебільшого використовували житню солому. Соломою пошивали дахи двома способами: «кичками» – східчасте покриття (переважало) і «пласкурами» – гладке пошиття. Верх даху вибивали мервленою соломою і притискували «кізлинками». Рідше для покриття вживали ґонт. Частіше ці два матеріали поєднували в одній споруді: у солом’яних дахах гребінь даху та острішки вкривали ґонтом [21] Сивак В. Житло та його внутрішнє планування. Екстер’єр. Лемківщина: у 2-х т. Львів: ІН НАН України, 1999. Т. 1. С. 264–265. .

Піч («пец»), як і скрізь в Україні, розташовували в куті при вході між пороговою і тильною стінами. Однак у той час, коли на Бойківщині та Гуцульщині пічний отвір («челюсти») повертали до віконної стіни, тут він переважно був орієнтований до причілка. Топочну камеру споруджували з глини (інколи з додаванням каміння). Її монтували на монолітному чи дерев’яному («заруба») опічку. На Лемківщині до Першої світової війни більшість сільських жител залишалось курними. А в багатьох селах її північно-західної частини на початку ХХ ст. житла, опалювані курною піччю, становили половину, а навіть і 80 % [22] Сивак В., Сополига М. Інтер’єр житла. Традиційні меблі. Лемківщина: у 2-х т . Львів: ІН НАН України, 1999. Т. 1. С. 278. . Масове витіснення курних жител тут (як і у бойків) відбулося лише після Першої світової війни.

На Поділлі повсюдно побутували двори вільної забудови (щоправда, інколи вони набирали певної замкнутості). У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. тут переважали трикамерні житла («хата» + «сіни» + «комора» і «хата» + «сіни» + «хатина»). Проте в останньому варіанті при тильній стіні сіней частіше виділяли комірчину («хата» + «сіни» / «комора» + «хатина»). У бідніших верств селянства траплялись і двокамерні споруди: «хата» + «сіни» (чи «хата» + «сіни» / «комора»). З кінця ХІХ ст. у деяких місцевостях відомі так звані «чвураки» за планом: «хата» / «ванькир» + «сіни» + «хатина» / «комора» та ін. У середній смузі Поділля, особливо на Теребовлянщині, перед сіньми часто влаштовували ґанки-ніші, а в Борщівському, частково Заліщицькому і Гусятинському р-нах при причілковій, рідше при тильній, стіні хати наявні вузькі господарські прибудови – «шури».