Array Collective work - Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття

З усього спектра будівельних матеріалів під час спорудження стін житла подоляни найчастіше застосовували глину. На відміну від дерев’яного будівництва Карпатського краю, де основу заповнення стін становило дерево, тут воно виконувало лише функцію каркаса, основний же об’єм стін заповнювали глиною («землею», «болотом») – лесовидним суглинком чорного кольору, продуктом нашарувань пилу і перегноїв рослинності, який відзначався в’язкістю, вологовідпірністю й у висохлому стані набував такої міцності, що навіть стіни сучасних цегляних будинків нерідко споруджують на його розчині.

Основа каркасу стін жител ХІХ – поч. ХХ ст. на теренах Поділля складалась із дубових стовпів («слупів»), вкопаних у ґрунт («хата на закопаню») чи встановлених на камені, «платв» і «крижбантів» (навскісних риґлів, закріплених до стовпів і платв). У той період тут побутувало декілька конструктивних варіантів заповнення стін каркасного житла. Загалом, такі будівлі можна поділити на три групи: «валькована хата», «городжена хата» і «дильована хата».

Найбільш поширеним типом у зазначений період була «валькована хата», яка траплялась у декількох варіантах [23] Косміна Т. В. Сільське житло Поділля (кінець ХІХ – ХХ ст.): історико- етнографічне дослідження. Київ: Наукова думка, 1980. С. 19–30. . Переважали хати, у яких простір між стовпами заповнювали вертикальними грабовими (буковими чи дубовими) «колами» («риґлями», «стрихульцями»), які верхнім кінцем закріплювались у гніздах «платви», а нижнім опирались на камінці чи черепки з горшків (інколи по висоті посередині стін наявний поздовжній пояс). Простір між колами на зразок плоту заплітали довгими на ціле стебло соломи («оклепців», «приколотків») глиносолом’яними «вальками» (західні і північні райони). Траплялось, що окремі «стрихульці» обкручували такими вальками по усій висоті перед встановленням у стіну (Борщівський р-н). У цій же місцевості між вертикальними «риґлями» могли заплітати короткими (20–40 см) «глевками» чи «галамуцами» (вальками з мервленої соломи) або просто «ґралями» накладати глиносолому («болото») і притрамбовували її. При використанні техніки городження стіни між вертикальними «стрихульцями» горизонтально заплітали хмизом і закидали («траскали») добре вимішаною сумішшю глини з рослинними домішками. На півдні (Борщівський р-н) стіни частіше заповнювали вертикальним плотом по трьох горизонтальних «риґлях». Щодо «дильованої хати», то під технікою «дилювання» подоляни розуміли почергове вкладання шарів глиносоломи («болота»») і горизонтальних «дилів» (найчастіше її застосовували в околицях р. Збруч).

Побутувала на Поділлі й монолітні техніки будівництва. На особливу увагу заслуговує так звана «бита хата» («хата з болота», «хата в шихтах»). Зводили такі будівлі на стрічковому кам’яному фундаменті. Встановлювали опалубку («шихти») шириною 40–60, висотою 50 см. Глину з половою і тертою соломою вимішували, «ґралями» накидали у «шихти» і добре утрамбовували. Вугли зв’язували перевеслами із «свидового» жита. Коли глина висихала, опалубку нарощували ще на 0,5 м і заповнювали глиняною сумішшю. Інколи зведення таких стін тривало упродовж усього літа. Монолітні стіни могли робити й з коротких глиносолом’яних вальків (круглої форми «балабухів» чи видовжених «глевків», які накладали шарами вздовж і впоперек стіни). Траплялись також хати, складені із «сирцю» (ситої цегли), а зрідка й із каменю-вапняку (західні райони).

Стеля, подібно як і стіни, була глинвалькованою (давніше її інколи городили з хмизу). Вона опиралась на три поперечні «сволочки», укладені на один «сволок» поздовжній. У низці сіл Заліщицького, Борщівського і Гусятинському р-нів у старих хатах відомі стелі трикутні у перетині («горбата стеля»). Долівка («земля») завжди була глинобитною. Її споруджували у два етапи: спершу накладали шар глиносолом’яних вальків, а відтак «виправляли» сумішшю густої глини з половою.

Стіни валькованих хат після остаточного висихання обкидали («траскали»), вимащували. Місцями їх виправляли в чотири етапи: спершу глиною вимішаною з половою і дрібною триною, другий раз сумішшю глини з пшеничною половою, третій – до глини додавали дрібної, висіяної на решеті полови і кінського посліду («коняка»). Відтак стіни мастили «під гладження» рідкою глиною з «коняком». Усі глиняні роботи здійснювали толокою, на яку сходилось від 20 до 50 людей.

Піч розташовувалась у традиційному місці. Її споруджували переважно з глиновальків на кам’яному чи глинобитному опічку (інколи на дерев’яних стовпцях). Дим з «комина» над припічком крізь «каглу» виводився в сіни, де містився іскрогасник – «кобила» (за напівкурного опалення) чи підвісний комин-вивід («комінок»), виведений понад дах (при опаленні по-білому).