Array Collective work - Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття

На Покутті повсюдно переважало тридільне житло, яке траплялось тут у кількох варіантах: «хата» + «сіни» («хороми») + «комора», «хороми» + «хата» + «комора» (дуже рідко), «хата» + «сіни» («хороми») + «хатчина»). Часто у спорудах із двома житловими приміщеннями, розташованими через сіни, при тильній стіні сіней виділяли «комірчину», а інколи її добудовували до одного з причілків («хата» + «сіни» («хороми») + «хата» + «комора»). У найбідніших верств покутян побутували дводільні оселі типу «хата» + «сіни» («хороми»). При тильній стіні сіней у таких будівлях теж могла бути «комірчина». Траплялось, що до одного чи двох причілків (як дво- так і тридільних домівств) добудовували шопу («шіпчину», «піддаші», «дашок», «колешню»). Іноді вузький «дашок» («піддаші») розташовували уздовж всієї тильної стіни споруди. У тридільних житлах перед входом у сіни зрідка споруджували «ґанок» («ґалєрію») чи ґанок-нішу («середній ґанок»).

У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. на території Покуття основу системи опалення традиційного житла становила вариста піч. Переважала півкурна система опалення: дим збирався у димозбірнику («горні») над челюстями печі і через «каглу» виводився в сіни, звідки через отвори у стрісі («димники») виходив назовні. З кінця ХІХ ст. у сінях почали споруджувати виведені понад дах підвісні «комінки», а до печі прибудовували плиту («кухню») для приготування страви (варіння, смаження тощо). Давніші печі вибивали з глина, а «горн» виплітали з хворосту і обмащували товстим шаром глиносолом’яної суміші. Практично на всій території Покуття багатші селяни «горн» печі часто обкладали кахлями.

У будівництві прибойківського Підгір’я спостерігається багато спільного з бойківським будівництвом, насамперед у застовуванні матеріалів і будівельної техніки. Проте станом на другу половину – початок XX ст. між будівництвом гірських і підгірських районів помітно низку суттєвих відміностей. Перш за все це стосується планування житла, системи опалення (тут переважали півкурні оселі), інтер’єру, зовнішніх пропорцій будівель (висоти даху, зрубу, розташування і кількості вікон) тощо. На усій території переважав відкритий зверху двір, у якому житлові і господарські будівлі розташовувалися вільно або були частково поміж собою зблоковані. Інколи траплялися зімкнуті двори, особливістю яких було крайнє розташування стодоли (при причілку «стайні»).

Однією з головних специфічних рис планування житла прибойківського Підгір’я є широке побутування дворядових осель – «п’ятистінків» (з виділеними по ширині житлового приміщення ванькирами чи коморами). Водночас навіть у житлах заможних верств селянства тут під одним дахом із хатою доволі часто блокували «стайню».

У вказаний період тут на всій території побутували дерев’яні житлові будівлі, збудовані в зрубній, зрубно-каркасно-дильованій, спорадично – у каркасно-дильованій техніці. Основним будівельним матеріалом була ялиця, смерека, інколи – осика. Стіни жител споруджували переважно з півколод, рідше – з брусів і колод. По кутах зрубини в’язали простими одно- чи двосторонніми врубками і «канюками з прихованим зубом». З початку ХХ ст. тут поширюються врубки зразка «риб’ячий хвіст». Шпари між вінцями конопатили мохом. У західному напрямку від ріки Стрий переважало оздоблення фасадів горизонтальними смугами, у східному напрямку – стіни домівств зовні і всередині виправляли грубим шаром глиносоломи і забілювали (для цієї частини Підгір’я значною мірою характерне кольорове вирішення фасадів). Підвалини здебільшого виготовляли з дуба.

Стелю робили з дощок. Її підтримували один- або трипоздовжні «ґраґарі» («драґарі»). Долівка була в усіх приміщеннях глинобитною. На головному фасаді кожного житлового приміщення влаштовували два (наближені до поперечної осі приміщення) вікна, спорадично траплялося одне видовжене чи два спарені.

Дахи робили чотирисхилими на кроквах і вкривали соломою. Переважало гладке пошиття сніпками, зв’язаними при корені, проте тут досить часто траплялось і східчасте покриття даху «головачками».

Знову ж житлово-господарський комплекс Опілля, за основними топологічними ознаками, має багато спільних рис із відповідним подільським комплексом. Проте будівництво Опілля, у порівнянні з подільським, вирізняється наявністю прогресивніших явищ. Головною особливістю планувальної структури опільського житла другої половини ХІХ – початку XX ст. були «пекарні» (кухні), виділені в сінях жител усіх типів («хата» + «сіни» / «пекарня»; «хата» + «сіни» / «пекарня» + «хата»; «хата» + «сіни» / «пекарня» + «хатина»; «хата» + «сіни» / «пекарня» + «комора; «хата» + «сіни» / «пекарня» + «хатина» + «комора та ін.). У будівлях, складову яких становили «п’ятистінки», пекарні влаштовували не в сінях, а у ванькирі. Піч споруджували в житловому приміщенні у традиційному місці, а пічний отвір із припічком повертали в бік пекарні. Виділення в сінях пекарні звільнило основні приміщення від деяких традиційних функцій, що, у свою чергу, призвело до певних позитивних змін в інтер’єрі цих приміщень.