Array Collective work - Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття

До кухонної зони належали: піч, частина «передньої» нерухомої лави, ложечник, розташований на сінешній стіні біля печі, полиці («мисник» чи «подишир»), пічний інвентар, сільничка, ослін при вхідних дверях (на ньому стояло відро з водою). Робочу зону становили «передня» нерухома лава, розташована вздовж фасадної стіни, вільний простір між піччю і лавою. До зони відпочинку належали піч, лави, піл («нари», «постіль», «пріча») і дитяча підвісна або стояча колиска. Стіл, стіл-скриня, лави, стільці («лавка», «ослін», «ослон», «столець») були зоною прийняття їжі. До репрезентативної зони належала причілкова стіна («застільна», «головна»), на якій в один ряд навішували ікони, а знизу тарілки (Лемківщина, Бойківщина). Зона господарських потреб займала місце в куті між сінешною і фасадною стінами, де в суворі зими утримували маленьких телят, ягнят, а під піччю – курей. Часто під піччю або під постіллю викопували яму, в якій зберігали картоплю. До зони верхнього простору слід віднести жердку («вішало»), конструктивно в’єднані у стіни хати, «грядки», на яких сушили дрова, ставили взуття, та розмаїті одинарні полиці та мисник. Святковий одяг зберігали в коморі або скрині [29] Сивак В. П. Меблі у традиційному інтер’єрі народного житла Лемківщини (кінець ХІХ – поч. ХХ ст.). Народознавчі зошити . 1995. № 4. С. 230–234. .

Варто зауважити, що в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. на Бойківщині, Гуцульщині, Лемківщині спорадично на інших теренах Галичини функціонували хати, у яких печі були різні: а) без комину, дим вільно розходився по приміщенню («курна піч», «курний п’єц»); б) дим виводився в сіни чи на горище через спеціально примурований пристрій; в) піч із вимуруваним на горищі комином, у зв’язку з чим дим виводився поза межі даху. Відповідно такі хати називали трояко: курне, напівкурне, «чиста хата» чи «біла хата». Курні хати лемки називали двояко: «димнянка», «курна хижа», бойки – по-різному «курная хата», «димна хата». «димна хижа», «курніца», «курнік», гуцули – «курна», «бурдей».

Під час спорудження курна або з опаленням «по-білому» піч розташовували в житловому помешканні зліва або справа від вхідних дверей. Вона займала переважно 1/3 – 1/4 частини житлової площі хати. «Місце печі, обумовлене віковими традиціями, пов’язане з практикою побутового укладу і побутового обладнання. В кухонному куті найзручніше було виконувати господарську роботу, звідси був прямий і найкоротший шлях в сіни і комору по воду і дрова, а дим від печі найкоротшим шляхом виходив у двері» [30] Кіщук Т. П. Інтерєр. Народна архітектура Українських Карпат . Київ, 1987. С. 113. .

Наведемо опис облаштування хати, імовірно курної, з Гуцульщини (околиця Кутів Кос. ІФ), наявний у «Gazety Lwowskiej» за 1854 рік: «Чотири кути обложені пам’ятками щирої простоти; вдалі – лава, вгорі – полички на дерев’яних підставках, які стирчать зі стіни, а на них начиння і речі теж дерев’яні. І дерев’яне тут все – від головних вхідних дверей аж до кілка, на якому колишеться образ, від дерев’яної ложки до дубової таблиці, на якій вуглиною написано номер будинку» [31] Мовна У. В. Традиційне житло, господарські та промислові будівлі українців Галичини у світлі львівської преси. Народознавчі зошити . 1999. № 3. С. 403. .

Відомий дослідник Гуцульщини Володимир Шухевич в однойменній праці так описує курну хату: «Коли при печі нема комина, тоді виходить дим просто на хату, а звідси через двері у хороми або вікнами на двір. Така хата називає ся курна або бурдей. Під час того, як у такій хаті горит ватра, сидять люде на низьких стільчиках або кайлаках-утижках (коротко утятих ковбках), аби дим, що збирає ся під стелиною, не вигризав очей. У такій хаті стелина і горішні части стін темно-вишневі від диму. Від диму, що в усіх хатах іде з хоромів на під, прикурюють ся хороми і цілий побій зі споду; обрубина і піддашє стають вугляно-чорні, висша часть побою темно-вишнева, а у споду пристелині ясніща».

Далеко не привабливішою була ситуація у вирішенні внутрішнього житлового простору бойківської курної хати. Досліджуючи 1904 року Бойківщину, І. Франко описав курну хату бойків: «Кімната, хоча й доволі простора, влаштована дуже негігієнічно, має здебільшого низьку стелю, малі нерухомі віконця (ще в ХVІІІ столітті всі вони були без скляних шибок, а тільки обтягнуті тваринними міхурами), і піч без комина, тож дим іде просто на кімнату, наповнює її всю під час кожного палення, особливо верхню частину, приблизно врівень з ростом людини (міряючи знизу). Внаслідок цього стіни, починаючи з цієї висоти, зовсім чорні та вкриті сажею; нижня частина їх також не тинькована, лише дерево обшкрябують склом або річковими черепашками і миють гарячою водою» [32] Франко І. Етнографічна експедиція на Бойківщину. Зібрання творів: у 50 т. Київ, 1982. Т. 36. С. 84–85. .