Array Collective work - Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття

У розташуванні репрезентативної стіни з іконами до сходу-півдня, печі – захід-північ пов’язаний в уявленнях мешканців хати із будовою Всесвіту. Місце стола в цій святковій зоні було дуже почесним. На ньому завжди мав лежати хліб, прикритий рушником. За стіл завжди першим сідав господар хати, поряд нього по старшинству – інші члени сім’ї. Під час весілля молодих садили на лаву за столом попід ікони. Стіл першим заносили в новозбудовану хату. Якщо сім’я з певних причин залишала хату, то стіл залишали на місці, примовляючи: «То господар хати, не можна рухати». Під час похорону стіл правив за вівтар.

Одним із символів української хати була скриня, що характерно і для галицького краю. Оспівана в піснях, казках, переказах, вона вірно служила домочадцям. Із скринею, крім суто практичного її використання, пов’язані матеріальні статки і духовне життя мешканців, особливо дівчат, які готувалися вийти заміж. Повсюдно в Україні, попри те, що мальована, різьблена чи кована скриня коштувала дорого, батьки все ж купували її дочці як частину весільного посагу. На Бойківщині майбутня дружина вивозила скриню з рідної хати «як минуле дівоцтво своє, як частину могутнього родового вогню, звичаєвих устоїв, духовних і моральних засад». Та скриня якоюсь мірою стане її символічною хатою, і коморою серця, і фундаментом нової сім’ї, нової родини. У ній, зокрема, вона зберігатиме й пахуче зілля («бразолець»), і йорданське каміння у ній складатиме, і пупчики своїх майбутніх дітей, щоб як виростуть, самі їх порозв’язували (при цьому промовляється: «розв’яжи розум»).

Одночасно з будівництвом курної чи напівкурної хати виготовляли облаштування та обладнання інтер’єру, яке складалось із вбудованих і напіввбудованих меблів: лав, постелі (піл), стола, скрині, жердки, мисника, ослонів, гряд тощо. Наприклад, у курній хаті монтували лави – передню, вздовж фасадної стіни, і бокову, вздовж причілкової. Часто основа лави спиралася на підставки, вимурувані з глини, каміння і глини, кругляків із відрізка стовбура дуба, смереки, граба або колених із стовбура і тесаних сокирою прямокутних «ковбанів», які з’єднували із зрубом хати або вкопували в долівку. На такій лаві спали члени великої сім’ї, на ній займалися різноманітними господарськими справами. Частіше за все на лаві ґазда ремонтував взуття, жінка шила, вишивала і пряла. На передню лаву інколи ставили бокову дошку мисника, відро з водою. Місце на лаві навпроти стола вважалося почесним. У неділю і релігійні свята лаву застеляли домотканим полотном чи «доріжками».

Своєрідністю внутрішнього вигляду інтер’єру Галичини визначається також вирішенням таких елементів хати, як стіни. Наприклад, стіни хати на Гуцульщині найчастіше відкриті з обох боків і тільки в середині житлового приміщення, зведеного із колод, стіни мастили глиною або тинькували. Стіни, зведені у зруб із протесаної деревини, у помешканні гемблювали. Таку хату гуцули називали двояко: «мита хата», «гиблена хата», Стіни й стелю хати кожна господиня мила два-три рази на рік. Спершу промивали гарячою водою, потім – розсолом із квашеної капусти (вбиває шашіль і комах-паразитів) і ще раз холодною водою. Стіни з протесаної деревини мастили білою глиною, а у середині ХХ ст. білим вапном. Стіни з колод усередині хати тинькували («мащена хата»), мазані стіни білили також вапном і білою глиною. На стінах розвішували різноманітні прикраси.

У тих бойківських хатах, де стіни були заввишки 3 м, їм надавали нахил усередину. Їх не білили, а тільки мили, т. зв. «мита хата».

Піч у хаті, с. Мшанець, Старосамбірський р-н (Бойківщина).

Варто зауважити, що в зазначений період найдовше курне і напівкурне житло функціонувало на Бойківщині та Лемківщині і спорадично траплялося на Гуцульщині, Покутті, Опіллі, Надсянні та підгірській частині Українських Карпат. Наприклад, хата, побудована наприкінці ХІХ ст. у с. Велике (Старосамбірщина) Надсяння, первинно була курною. Переобладнана у курну в 30-х рр. минулого століття, у якій демонтували курну піч і побудували нову, з комином, дим із якої виходив у сіни. Розташування облаштування та обладнання було характерним, як і на всій території Галичини. Характерною ознакою були локальні назви предметів та їхніх складових. Скрині в основному були на дерев’яних колесах, розписні; зрідка траплялися різьблені, які закуповували в майстрів із Бойківщини. Колиски первинно були підвісними, їх плели з лози або збивали з дощечок, а в 40-х роках ставили на землю.