Array Collective work - Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття

Гуцульська ґражда в с. Криворівня Верховинського р-ну Івано-Франківської області

Жоден із дослідників народного будівництва Гуцульщини не міг оминути увагою «ґражди» – замкнутого по периметру житловими і господарськими будівлями та критими переходами двору, який, на думку вчених, є одним із найдавніших типів забудови. Поки що важко відповісти однозначно на питання про причини виникнення замкнутих дворів. Дослідники лише з упевненістю стверджують, що у процесі їхнього генезису важливу роль відіграли природно-кліматичні умови, специфіка господарських занять і безсистемно-розсіяний тип розселення, характерний для Гуцульщини. У гуцулів побутували два типи «ґражди»: з одним подвір’ям і двома (подвір’я завжди мостили каменем). За твердженням учених, перший тип був переважаючим, «ґражди» із двома подвір’ями виявлені в багатшого населення Верховинського (смт Верховина, с. Замагорів Вер. [16] Данилюк А. Скарби народної архітектури Гуцульщини. Львів: Логос, 2000. С. 38–39. ) і Надвірнянського р-нів. Відомі також окремі варіанти замкнутого двору, що мав три двори (с. Ільці Вер.). Знову ж С. Вінценз подав опис унікальної «ґражди» із с. Верхній Ясенів (Вер.) із шістьма дворами [17] Вінценз С. На високій полонині. (правда старовіку). Львів: Червона калина, 1997. С. 35–38. .

На Бойківщині побутували два типи дворів: зімкнуті, у яких житлові та основні господарські будівлі зблоковані під спільним дахом («довга хата», «хата під одним побоєм», «хата під одним криттям»), і двори вільної забудови. Хоча у другій половині – на початку ХХ ст. зімкнутий двір траплявся на всій території Бойківщини, переважав він лише в західній її частині. Якщо до складу найпростіших зімкнутих дворів входили тільки житлове приміщення і стайня, об’єднані «стодолою» – «боїщем» («хата» + «боїще» + «стайня»), то двори більш складного планування включали досить значну кількість приміщень, досягаючи інколи довжини 48 метрів [18] Франко І. Етнографічна експедиція на Бойківщину. Франко І. Зібрання творів: у 50 т. Київ: Наукова думка, 1982. Т. 36. С. 118. : «возівня» + «комора» + «хижа» + «боїще» + «стайня» + «шопа»; «комора» + «хата» + «боще» + «стайня» + «стаєнка на вівці»; «вівчарня» + «стайня» + «боїще» + «хижа» + «сіни» + «комора»; «хата» + «сіни» + «хата» + «комора» + «боще» + «стайня» + «стаєнка на вівці» + «січкарня»; «комора» + «хижа» / «прибік» + «сіни» + «боїще» + «стайня» / «половник» + «стайня» та ін. При фасадній стіні житлового зв’язку (хати, сіней і комори) зазвичай влаштовували дерев’яний поміст («лáвки») чи галерейку («при ’сінок», «передвікна»). Уздовж тильної стіни споруди, під окапом даху розташовувались «загати» («пелевники») – вузькі приміщення, призначені для зберігання сіна, соломи, сухого листя тощо. Часто «загату» споруджували ще при причілку стайні, а інколи вона охоплювала тильну і дві причілкові стіни будівлі. Траплялось, що «загати» охоплювали лише тильну стіну «боїща» та тильну і причілкову стіни «стайні», а при глухій стіні житлового приміщення прибудовували «прибік» («прибок») – переважно зрубне приміщення, яке виконувало функцію комори (у ньому зберігали картоплю, борошно, бринзу тощо). У блоці «довгої хати» тік («боїще») відігравав функцію не самостійного (у конструктивному плані) приміщення, а був ніби об’єднувальною ланкою між двома сусідніми зрубами: «хати» («сіней» чи «комори») і «стайні». Тильної стіни у «боїщі» іноді взагалі не було, тож з нього можна було потрапити безпосередньо в «загати». Фронтальний бік «боїща» часто висували дещо вперед (на ширину «лавки»). Цей винос у деяких населених пунктах означували лексемою «перило». У його чільній стіні влаштовували широкі (на всю ширину приміщення) двопільні ворота, а в одному чи двох причілках – вузькі (0,6–0,65 м) дверцята.

У східній частині Бойківщини розташування приміщень у блоці «хати під одним криттям» було дещо іншим. Тут стодола зазвичай займала крайнє положення у блоці: «стайня» + «сіни» + «хата» + «стодола» (с. Небилів Рож.), «стайня» + «сіни» +«хата» + «комора» + «стодола» (с. Небилів Рож.), «стайня» + «шопа» + «хата» + «сіни» + «комора» + «стодола» (с. Лужки Дол.), «стодола» + «стайня» + «комора» + «хата» + «сіни» + «хата» (с. Липовиця Рож.). Проте у східній, як і центральній частинах Бойківщини поширеніші тридільні («комора» + «сіни» + «хата», «сіни» + «хата» + «комора»), рідше (у заможніших) чотиридільні («комора» + «хата» + «сіни» + «хата») житла, незблоковані з іншими спорудами. Особливою живописністю відзначались оселі на Сколівщині. Тут уже з другої половини ХІХ ст. відомі три- чи чотиридільні житла, які з одного – чотирьох боків оточували відкриті (чи частково закриті) галерейки, обгороджені невисоким зрубом, оздобленим різьбою. Входили в галерейку крізь багато декорований аркоподібний портал. Контурна і площинна різьба була притаманна й для інших елементів споруд: стовпців галерейки, одвірків, сволоків тощо.