Array Collective work - Етнографічні групи українців Карпат. Гуцули

Вінці зрубу по кутах в’язали замками з випусками. При використанні колод у давніших спорудах застосовували односторонню верхню врубку пів-круглої форми («в качєний вугол», «на чашку», «в старовітський вугол», «в вугол вікотом», «в полонинський замок», «по-полонинському»). «Тесанці» по кутах переважно в’язали замками з двосторонньою прямокутною врубкою («в простий вугол»). Нерідко таку ж двосторонню врубку використовували й у зрубах з «кругляків» (у такому разі їх випуски протісували з двох боків). Стосовно напівколод («протісі»), то їх кутові з’єднання були вже складнішими – повсюдно вживали зарубки з прихованим зубом («в обіймиці», «у пімиці», «в скриньки», «в каню»). На теренах Гуцульщини врубки з прихованим зубом виявлені вже у житлах початку ХѴІІІ ст. [14, с. і40], а у монументальному будівництві вони відомі з першої половини XV ст. [6, с. 92]. У кінці ХІХ, а особливо в перші десятиліття XX ст. під час використання «тесанців» щораз частіше починають застосовувати кутові врубки типу риб’ячий хвіст без лишку (місцеві назви: «в каню», «в німецький вугол», «в німецький замок»). Іноді таким способом у цей час в’язали стіни з півколод та колод (тоді краї вінців з чотирьох боків протесували).

З метою запобігання перекосів суміжні деревини у зрубі укладали верхівками у протилежних напрямках і щільно припасовували («блятували»), протесуючи нижню та верхню площини. Колоди спорадично припасовували за допомогою поздовжнього паза, який вибирали у їх верхній частині (с. Чорна Тиса Рахівського р-ну Закарпатської обл.; Бистрець, Бережниця Верховинського р-ну Івано-Франківської обл.). Суміжні деревини також попарно з’єднували кілками («брали на тиблі»). Щілини між вінцями конопатили мохом (інколи зверху ще обмащували глиною). Траплялося (хата 1906 р. у с. Вербівець Косівського р-ну Івано-Франківської обл.), що для запобігання задування вітру у суміжних горизонтальних площинах вибирали неширокі (4–5 см) рівчаки, в які вкладали поздовжню планку-лиштву – «лайску» (техніка «на фуґ»). Вивершували стіни «платви» («обрубини»), які зазвичай були винесені поза обріз стін. Для забезпечення міцності конструкції «стельмахи» виготовляли платви із сирого дерева, зарубуючи у них сухі крокви. Платви, поступово всихаючись, надійно защемлювали крокви [1, с. 39].

Із зовнішнього боку («знадвірку») стіни зберігали барву (структуру) природного дерева. Внутрішні ж стіни домівок, споруджених з «протесів» або «брусів», гладко «гиблювали» і періодично мили («хата мита», «хата гиблена»), натомість стіни з колод «клинкували» (для кращого зчеплення зі стіною глиняно-солом’яної суміші на поверхню дерев’яної стіни набивали клинчики із твердих порід деревини) і тинькували («мащена хата», «мащєнка», «вакована хата»). Приблизно з початку ХХ ст. у деяких випадках «мастили» й внутрішні стіни осель, зведених із півколод та брусів. У разі наявності в домівствах двох кімнат парадну («свєточна хата», «світлиця») зазвичай мили, а повсякденну («хата, в якій сиділи») – тинькували. У другому випадку поверхні стіни «клинкували», частіше «ліскували»: набивали навхрест ліщинові прути, причому замість цвяшків могли використовувати букові клинчики (с. Верхній Березів Косівського р-ну Івано-Франківської обл.). Тинькування відбувалося у два етапи. Спершу стіни «мастили» («вакували»: с. Чорна Тиса Рахівського р-ну Закарпатської обл.). На поверхню стіни, вкриту клинцями чи ліскою, накидали розчин глини з січеною травою – «псєнкою» (Nasturtium stricta L.): «Псєнка – жорстка трава, яку не перетравлює худоба; вона росте там, де не вгноєна землє» (с. Космач Косівського р-ну Івано-Франківської обл.). Відтак її «шарували» («рейбували») – при допомозі дощечки («рейбачки») загладжували розчином глини, піску та кінського посліду («конєка») і забілювали білою глиною чи вапном (місцями на Косівщині до вапна додавали висіяного на ситі піску – «стіну піскували»). Натомість «гіблені скіни» два (чи більше) разів впродовж року мили теплою водою або «капустєним квасом, закип'єченим з водою» (смт Верховина). Для цього також могли використовувати відвар «хвощу у капустєному росолі» (с. Криворівня Верховинського р-ну Івано-Франківської обл.). Перед миттям, для ліквідації паразитів («шашелю», «прусаків» тощо), стіни «поливали» кип’ятком («окропом»): с. Голови Верховинського р-ну Івано-Франківської обл. Для миття використовували спеціальну щітку – «ріщєнку» («форостєнку»), яку виготовляли з нижніх тонких гілок смерічки (з яких опала хвоя), завдовжки приблизно 0,5 м (гілки розпарювали у воді зі сироваткою з «будза» і зв’язували докупи у пучок). Інколи замість «ріщєнки» використовували польовий «хвощ» («фочєй», «фощій»).