Collective work - Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка

Голландська навала

Важливим є те, що саме у 80-х роках XVI ст. Френсіс Дрейк (1542–1596) і Томас Кевендіш (1560–1592) здійснили подорожі: вони збирали спеції на землях Сходу й намагалися торгувати з жителями Молуккських островів, оминаючи португальську монополію, яка і так вже перебувала у кризовому стані. Однак дефіцит ліквідного капіталу та сутичка Англії з Іспанією робили ці спроби марними. Голландці намагалися зробити те саме наприкінці XVI ст., але і їм це не вдалося. Оснащені потужним флотом і маючи цінні знання про тамтешні океанічні маршрути, отримані завдяки працям Яна ван Лінсхотена, котрий п’ять років працював на Гоа як секретар місцевого архієпископа, голландці об’єдналися й почали стратегію вторгнення в моря та на східні ринки з метою посилити Амстердам, який після занепаду Антверпена став разом із конкуруючим Лісабоном одним з провідних європейських ринків спецій. Португальські колонії зникали одна за одною, і, здавалося, у XVII ст. уся територія опинилася під владою голландців та їхніх компаній.

Роль Філіппін

Значним натяком на кризу були події на Філіппінському архіпелазі – родині іспанських островів у португальському морі. Відкриті в 1521 р. португальцем на службі короля Іспанії Фернаном Магелланом (1480–1521), згідно з Тордесільяським договором вони становили останні іспанські володіння до початку поширення португальської сфери впливу. Їх почали досліджувати лише з 1542 р.: крім того, що на них не було прянощів, відносна близькість до Японії і Китаю унеможливлювала їх використання через монополію Португалії на місцевих ринках. Однак іспанці ризикнули і вирішили зробити архіпелаг базою для приваблення азіатських торговців. Вони створили власну колонію й, оминаючи португальську монополію, обмінювали шовк та китайську порцеляну на срібло, що привозили на галеонах із мексиканського міста Акапулько. Таким чином, мадридський маршрут пройшов через усю земну кулю й об’єднав Мексику з Філіппінами, Схід із Заходом.

Пов’язані дотриманням Тордесільяського договору іспанці відмовилися просуватися далі в море, але ефективно експлуатували територію Філіппін. Єдина об’єктивно можлива мета – євангелізація – успішно досягалася, що згодом привело до історично тривалих наслідків.

З огляду на приклад Філіппін, де в 1620 р. налічувалося близько двох мільйонів католиків, можна зазначити, що однією з найважливіших ознак присутності європейців на Сході було місіонерство. Із самого початку воно було невідривно пов’язане з дослідницькою і торговельною діяльністю португальців, однак йому судилося не просто пережити португальську кризу, а й стати характерним елементом для всієї епохи. Весь цей тривалий історичний час, що охоплював торгівлю й молитви, монополію на прянощі та душі, місіонер намагався якомога краще оволодіти думками та почуттями інших людей: від досвідченого картографа як живого інструмента мореплавця і до жадібного комерсанта.

Верховна влада над душами

Торгівля та євангелізація були історично пов’язаними, адже королівській владі для визнання права власності на щойно відкриті землі була необхідна папська санкція, а Папа видавав її лише в обмін на можливість проводити в них місіонерську діяльність. Дійшло до того, що португальська корона з метою юридичного та етичного визнання своїх завоювань зобов’язалася не лише поширювати християнську віру, а й створити там Церкву з єпархією та бенефіціями і довірити її відповідним людям. З 1499 р. король Мануел І повідомляв Олександру VI про свої рішення направляти священників у нові землі. У березні 1500 р. Папа видав буллу Cum sicut maiestas , згідно з якою усі землі від мису Доброї Надії до Індії опинялися під егідою апостольського комісара. Це було вимушеним кроком: новий понтифік Юлій ІІ надав індульгенцію всім місіонерам, а в червні 1514 р. Лев Х підписав буллу Pro excellenti praeminentia , заснувавши нову єпархію в місті Фуншал на острові Мадейра. У 1534 р. єпархія з юридичним округом, що охоплював територію від Мавританії до Індокитаю, була оголошена церковною провінцією. Цей акт має дуже важливі наслідки, адже Гоа стало резиденцією архієпископа. Завдяки місцевому ординарію, Джованні Альбукерке, котрий керував єпархією у 1537—1553-х рр., було забезпечено ефективний контроль території і повністю підпорядковано діяльність глав єпархій.

Гоа стає резиденцією архієпископа

Порівняно з діями іспанців у Америці й на Філіппінах, португальські місіонери та Церква діяли із затримкою та менш швидким прогресом. Причин для цього було кілька. З одного боку, слід узяти до уваги той факт, що на Сході португальці зазвичай перебували лише на своєрідних вартових постах і ринках, які нечасто заходили за берегову лінію. Тому місіонери не мали доступу до достатньої кількості території і населення та обмежувалися роллю церковних колоній; якщо їм і вдалося когось навернути до християнства, то це були окремі особи, а не цілі народи. З іншого боку, ситуацію ускладнювали жадібність португальських купців і постійні сутички з місцевим населенням, тому в місцях конфлікту було складно промовляти проповіді. На першому етапі місіонерства в Індії можна було побачити представників таких старих орденів, як францисканський та домініканський. Безпосередня мета їхніх проповідей полягала в хрещенні людей та будівництві церков. На другому етапі в центрі опинилася діяльність ордену єзуїтів та постатей на взірець Франсіско де Хасса, також відомого як Франциск Ксав’єр (1506–1552?), і Роберто де Нобілі.