Collective work - Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка

Для Іспанії також був украй необхідний контроль над морськими шляхами. Врешті-решт, після 1580 р. Філіпп ІІ, ставши королем Португалії, об’єднав у своїх руках дві Піренейські імперії. У 1564–1565 рр. Міґель Лопес де Легаспі та Андрес де Урданета, подорожуючи на так званих Манільських галеонах, проклали маршрут із західного узбережжя Мексики до Філіппін, названих на честь Філіппа ІІ, і таким чином зробили можливими регулярне сполучення між Америкою й Азією. Імперія Філіппа ІІ була першою у світі імперією, що простягалася на чотири континенти, три океани та 360 градусів довготи: від Лісабона до Макао на схід і від Севільї чи Кадіса до Маніли на захід.

Філіпп ІІ та перша світова імперія

Щодо Атлантичного океану, то й іспанці, і їхні супротивники французи, англійці та голландці чудово усвідомлювали, якою мірою (особливо у другій половині XVI ст.) сила, а отже, і військова та політична міць Габсбурзької імперії залежали від безпеки галеонів, що везли срібло з бездонних шахт міста Потосі. Водночас життєздатність іншого сектору, а саме американської колоніальної економіки й місцевих плантацій (особливо цукрових), залежала від зростаючого потоку рабів з Африки. І знову йдеться про перетин Атлантичного океану. Охорона іспанських галеонів у океані є доволі потужною, але не неприступною.

Перевезення рабів

Англійці, голландці та французи також зуміють долучитися до работоргівлі – іноді за сприяння іспанських плантаторів, що потребували робочої сили, а іноді й за допомогою гучних нападів. Наприклад, Френсіс Дрейк захопив іспанський караван, що перевозив срібло й дорогоцінності через Панамський перешийок, або було захоплено окремі з найважливіших колоніальних міст Іспанії, такі як Картахена та Санто-Домінго.

Голландія та Англія

У Європі контроль над морем також необхідний для посилення позицій Габсбурзької Іспанії, хоча насправді він потрібен задля виживання самої імперії, територія якої розпадалася на шматки. Починаючи з 60-х років XVI ст., води Ла-Маншу та Північного моря, що були основним маршрутом зв’язку з Фландрією, були доволі-таки небезпечними через повстання. Голландські та англійські корсари й французькі гугеноти – guex , «морські голодранці», які тепер мали базу в Англії і заручилися не надто прихованою підтримкою королеви Єлизавети І (1533–1603), становили загрозу для цього життєво важливого морського шляху. Саме завдяки ним Голландія стала незалежною країною.

Посилення протестантських держав

У 1588 р. Філіпп ІІ вирішив докласти виняткових зусиль і покласти край голландським повстанцям разом із їхньою покровителькою Єлизаветою. З різних портів Іспанії та Португалії зібрали кораблі й організували флот, який нараховував 130 галеонів із близько 25 тисячами людей екіпажу, серед яких були моряки й солдати. Згідно з планом, флот мав безпечно висадити могутнє військо кардинала Алессандро Фарнезе (1545–1592) в Англії. Відповідно, й успіх іспанців залежав від здатності флоту контролювати води Ла-Маншу. Проблема полягала в тому, що вороги Іспанії мали обмежену, проте вирішальну перевагу в плані мореплавної техніки та морської артилерії. Причиною поразки іспанського флоту були не лише недосвідченість їхнього власного командира – герцога Медини-Сидонії, і здібності Френсіса Дрейка (1542–1596) та Мартіна Фробішера (бл. 1535–1594), а саме технічна перевага англійських кораблів й артилерії, так само як і десять років тому кораблі й артилерія християн вирішили перебіг битви у Середземномор’ї. Іспанський флот здебільшого був оснащений невеликими гарматами, призначеними для ураження піхоти й моряків на кораблях супротивника, однак потужність і далекобійність британських гармат та маневреність їхніх кораблів не давали змоги іспанським кораблям навіть наблизитися і завдати удар.

Знищення Іспанської армади було свого роду помстою за битви біля Діу та Лепанто. В останній частині XVI ст. відбувся перелом у воєнно-економічних відносинах між південною католицькою Європою та протестантськими державами на користь останніх.

Потік багатств з Америки й Азії та воєнно-політичні перегони між європейськими країнами в XVІ ст. сягнули по-справжньому світового масштабу і стали причиною розвитку певної форми морських битв, які вже не були новиною: піратства і нападів корсарів. Пірати – це ті, хто грабує кораблі й атакує прибережні поселення заради лише власної вигоди. По суті, це звичайні злочинці. Корсари ж діють від імені та з дозволу певної держави. Їхня справа – морська партизанська війна або, можна навіть сказати, нетрадиційна економічна війна. Як у XVI, так і в XIX ст. вони були найулюбленішим інструментом сил, які ще не мали можливості відкрито кинути виклик господарям моря.