Тарас Кузьо - Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Кількість антисемітських нападів у незалежній Україні є однією з найнижчих у Європі: зокрема, їх менше, ніж у Німеччині, Франції та Великій Британії. Вибори до Верховної Ради лише одного разу із семи за чверть століття виявилися успішними для ультраправої політичної сили [554] Halya Coynash. Anti-Semitism is No Vote-Winner Even for Ukraine’s Far-Right’, Human Rights in Ukraine , 30 September 2015. .

Історично антисемітизм та російський націоналізм крокували пліч-о-пліч і в імперії Романових, і в Радянському Союзі, і в пострадянській Росії. Політичне та культурне пригнічення й насильство щодо «інших», зокрема українців та євреїв, схвалювалися російськими націоналістами і активно здійснювалися їхніми руками. Вони також були частиною повсякденного життя на прикордонні, особливо коли центральні уряди в Петрограді, Москві чи Києві припиняли нормально функціонувати. У наступному розділі досліджуються саме феномени злочинності та насильства, а точніше їхнє побутування в донбаському контексті.

Криміналітет, організована злочинність, насильство та корупція в Україні недостатньо аналізуються в українських та західних політологічних дослідженнях. У цьому розділі зосереджено увагу на явищах оргзлочинності та корупції на Донбасі й у Криму, які стали безпосередніми мішенями агресії Путіна проти України. Без урахування цих явищ, вважає Марк Ґалеотті, жодна робота про російсько-українську війну не може бути повною. Упродовж 1990-х років Крим і Донбас були основними теренами широкомасштабного й систематичного насильства, що було частково обумовлено історією цих регіонів. Зазначені обставини далися взнаки 2014 року — в залученні кримінальних «авторитетів» та їхніх «бригад» до перебігу російської анексії Криму і в персональному складі тамтешньої окупаційної адміністрації, а також у впливовій ролі кримінальних мереж у структурах «ДНР» і «ЛНР».

Гіроакі Куромія пише, що організовані злочинні угруповання (ОЗУ) здавна існували на Донбасі [556] Гіроакі Куромія, Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки (Київ: Основи, 2002): 58. . Однією з причин цього був зв’язок між міграцією (і, відповідно, браком вкоріненості людей) та злочинністю. Злочинність зростала на тлі важкого життя мігрантів, проблем із пошуками житла та зайнятості, а також потреби пристосування до нового середовища за відсутності усталених соціальних зв’язків [557] Louise Shelley. ‘Internal Migration and Crime in the Soviet Union’, Canadian Slavonic Papers , vol. 23, no. 1 (March 1981): 77–85. . У різних країнах світу злочинність традиційно виникала серед нещодавніх прибульців до світу нової культури, про що свідчить поширеність заснованих на етнічному принципі банд у США наприкінці XIX — на початку XX століття.

Мігранти, які прибували працювати на Донбас, часто не мали жодного посвідчення особи, інші були колишніми в’язнями, яких звільнили в обмін на згоду працювати у вугільних копальнях регіону. Впродовж першого десятиріччя після Другої світової війни на Донбас мігрували чи були скеровані з інших регіонів СРСР для роботи на вугільних копальнях і заводах 3,5 млн. робітників і звільнених в’язнів. Серед них переважали чоловіки із сумнівним минулим, ті, хто хотів змінити свою тотожність і приховати сімейні зв’язки, соціальні ізгої, а також біженці, злочинці, остарбайтери і колишні військовополонені [558] Куромія, Свобода і терор у Донбасі : 354, 477. . Наявність значного числа злочинців, авантюристів і безпритульних, певна річ, сприяла високому рівню злочинності. Куромія пише про роки після Другої світової війни: «Розповідали, що всі беруть участь у грабунках». Постріли з вогнепальної зброї серед ночі були звичайним явищем [559] Куромія, Свобода і терор у Донбасі : 354, 477. .

За оцінками Куромії, у післявоєнний період досвід перебування в місцях позбавлення волі мав кожен десятий мешканець міста Донецька (тоді Сталіно) [560] Куромія, Свобода і терор у Донбасі : 427. . Йосиф Зісельс, український єврейський дисидент, двічі ув’язнений за правозахисну діяльність у брєжнєвські роки, підрахував, що кожен третій засуджений серед тих, яких він зустрічав, походив із Донбасу. Міський голова Маріуполя Михайло Поживанов також говорив, що третина шахтарів краю побувала у тюрмах [561] Інтерв’ю автора з Михайлом Поживановим, (Бірмінгем, 2 травня 1996). . Співвідношення кількості в’язниць і таборів із чисельністю населення на Донбасі було вищим, ніж в інших регіонах України.