Тарас Кузьо - Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Випадки антисемітської пропаганди траплялися в Україні в контексті виборів: вони були спрямовані проти Едуарда Гурвіца, мера Одеси у 1994–1998 та 2005–2010 роках, а також проти Юлії Тимошенко під час президентських перегонів 2010 року [541] Taras Kuzio. ‘Gender Bias, Anti-Semitism Contributed to Yanukovych’s Victory’, Kyiv Post , 19 March 2010. . Раніше, під час парламентської передвиборчої кампанії 2002 року, преса Народно-демократичної партії (НДП), яку зазвичай відносили до поміркованих пропрезидентських центристських сил, надрукувала низку антисемітських статей і карикатур. Вінницька юдейська релігійна громада тоді зверталася зі скаргою на діяльність газети НДП «Народна хвиля» до місії ОБСЄ [542] Публікації та лист зберігаються в архіві автора. .

У 2011 році спеціальний уповноважений Держдепу США з питань спостереження та боротьби проти антисемітизму Ганна Розенталь відзначала, що юдофобія не є широко розповсюдженим явищем в Україні:

«Упродовж останніх п’яти років становище в Україні покращилося. Кількість антисемітських актів вандалізму в 2010 році скоротилася більш ніж наполовину Крім того, завдяки спільному тискові з боку українського уряду, неурядових організацій та єврейської громади на МАУП ми спостерігали різке скорочення публікацій антисемітських статей, і це доводить, що ми можемо досягти успіху, якщо працюватимемо разом» [543] Hannah Rosenthal. ‘Anti-Semitism in the Former Soviet Union’, remarks at the Annual Board of Governors of the National Coalition Supporting Eurasian Jewry, 28 June 2011: The U.S. Department of State . .

Кандидатів зі списку української націоналістичної партії було обрано до українського парламенту лише одного разу, 2012 року, коли «Свобода» отримала 10% голосів виборців, які таким чином протестували проти авторитаризму та радянофілії режиму Януковича. Як показує таблиця 2, електоральні результати націоналістичної правиці в Україні є досить низькими, значно нижчими, ніж в Австрії, Данії, Швейцарії, Польщі та Нідерландах. Виборці у більшості європейських держав демонструють набагато вищий рівень підтримки націонал-популістів, а в Австрії 2016 року вони мало не стали на чолі держави. У Росії націоналістичні політичні сили так само здобувають набагато більшу підтримку, ніж в Україні. Еміграція євреїв з РФ до Ізраїлю є вищою, ніж з України: протягом 2014–2015 років вона збільшилася на 40% (в Україні на 16%), а від 2013 року її зростання сягнуло 60% (в Україні за той самий час — менш ніж 24%) [544] Irisova. ‘Manageable Anti-Semitism’. .

Таблиця 2.

Націонал-популістські та неонацистські політичні партії на парламентських виборах у Європі

У 1990-х роках попередниця «Свободи», відома як Соціал-національна партія України (СНПУ), намагалася грати на гаслах, подібних до неонацистських. У 2004 році СНПУ перетворилася на націоналістичну популістську партію, яка отримала нову назву «Всеукраїнське об’єднання “Свобода”». Проти трансформації СНПУ виступили переважно російськомовні активісти зі східної України, які продовжили традиції СНПУ та її молодіжного крила, організації «Патріот України», в рамках Соціал-національної асамблеї. У 2014 році частина з них, а також футбольні ультрас, вступили до лав батальйону «Азов», базованого в Маріуполі.

У 2004 році лідера партії «Свобода» Олега Тягнибока виключили з парламентської фракції блоку «Наша Україна» через антисемітську промову, після чого подібних заяв він більше не виголошував. Водночас деякі інші діячі «Свободи» також виступали з антисемітською пропагандою. Натомість Дмитро Ярош, очільник «Правого сектора» у 2014–2015 роках, продемонстрував високий рівень толерантності щодо національних меншин. Ярош зазначав, що «Правий сектор» позитивно налаштований до тих, «хто приєднується до нас у боротьбі за державність української нації» і з повагою ставиться «до тих, хто визнає наше право бути господарями своєї долі на власній землі». «Правий сектор» висловлював незгоду з деякими расистськими поглядами, які лунали з боку представників «Свободи» та «Азова». Керівником інформаційного бюро «Правого сектора» став етнічний росіянин із Криму; крім того, у складі «Правого сектора» та «Азова» перебуває чимало російськомовних громадян України та Росії.