Тарас Кузьо - Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Професійні злочинці («злодії в законі») зневажали тих, хто співпрацював з тюремною адміністрацією («козлів»). До останніх, за свідченнями колишніх в’язнів, належав Віктор Янукович, який, згідно із припущеннями низки колишніх силовиків і журналістів, після звільнення міг збирати інформацію про злочинні угруповання на Донбасі за дорученням КДБ [562] Вадим Вавилов. ‘Крёстный отец’, Независимая газета , 18 июня 2004; ‘Судимості Януковича’, Українська правда , 15 жовтня 2004; Тетяна Сарахан. ‘«На зоні позичив у Януковича 350 рублів»’, Газета по-українськи , 14 лютого 2012; Сергій Лещенко. ‘Ганна Герман працювала на КДБ — зізнання британського журналіста’, Українська правда. Блоги , 24 травня 2014; ‘Омельченко: Генерал КДБ розповів мені, як він був куратором Януковича і як його вербував’, Гордон , 14 листопада 2017. . За цими припущеннями, саме сприяння КДБ забезпечило Януковичу впливових наставників, що полегшило його безпрецедентне кар’єрне просування, починаючи з отримання посади директора донецької автобази, котра обслуговувала обласні вугільні копальні. Це, у свою чергу, відкрило йому шлях до альянсу з місцевими «кримінальними авторитетами», великої корупції та великої політики [563] Інтерв’ю автора з екс-міністром внутрішніх справ України Юрієм Луценком (Київ, 1 листопада 2013). .

За сталінської доби у в’язницях і таборах між різними групами «злодіїв у законі» відбувалися жорстокі конфлікти навколо дотримання чи недотримання неписаних принципів, що забороняли співпрацю з адміністрацією. З очевидних причин працівники виправних закладів намагалися скорочувати власне робоче навантаження, підкуповуючи кримінальних лідерів, які бажали з ними співпрацювати. Наприкінці 1940-х і на початку 1950-х років ув’язнені українські націоналісти влаштовували численні повстання в таборах ҐУЛАҐу, спрямовані проти репресивної системи, а опосередковано і проти «злодіїв у законі» та «козлів». Часом, однак, українські націоналісти та «злодії в законі» укладали тактичні союзи проти ненависних їм колабораціоністів-«козлів» [564] Yuri Glazov. ‘“Thieves” in the USSR: A Social Phenomenon’, in Mark Galeotti, ed., Russian and Post-Soviet Organized Crime (Aldershot: Ashgate, 2002): 31–46. . У післясталінський період ті «злодії в законі», які підтримували співпрацю з адміністрацією, поступово взяли гору над своїми давніми супротивниками, а за часів Брєжнєва і Ґорбачова сформувалися сприятливі умови для поглиблення співпраці, корупції та взаємозбагачення «злодіїв у законі» і силовиків.

Згадуючи пізніші часи, Зісельс зазначав, що політичні в’язні мали добрі стосунки з тими «злодіями в законі», які продовжували опиратися співпраці з тюремною адміністрацією [565] Інтерв’ю автора з Йосифом Зісельсом (Київ, 11 грудня 2014). . Пам’ять про це зберігалася серед наступних поколінь злочинців, і не можна виключати, що ненависть Януковича-політика до українських націоналістів певною мірою пов’язана з історіями про їхнє протистояння тій категорії засуджених, до якої, імовірно, належав він сам. Безперечно, такі історії знаходили сприятливий ґрунт на Донбасі, де радянський режим десятиліттями нав’язував людям стереотипи про «фашистських прихвоснів» із Західної України, котрі боролися проти СРСР в інтересах чужоземного ворога.

Відбуваючи свій політичний вирок, Зісельс дізнався, що чимало вихідців з Донбасу не розглядали тюремне ув’язнення як особисту ганьбу, зокрема тому, що такий досвід був «бодай у когось у кожній родині» [566] Інтерв’ю автора з Йосифом Зісельсом. . Перебування за ґратами нерідко сприймали як школу життя та «еквівалент служби в армії» [567] Ararat L. Osipian and Alexandr L. Osipian. ‘Why Donbass Votes for Yanukovych: Confronting the Ukrainian Orange Revolution’, Demokratizatsiya , vol. 14, no. 4 (Fall 2006) : 498. . Водночас було б помилкою вбачати у цьому виключно особливості регіонального світосприйняття. Такі уявлення корелювали із загальновизнаним уявленням про кримінальну культуру в усьому СРСР, де «тривалість тюремного ув’язнення була джерелом престижу та ознакою відмінності між злочинцями, які прагнули стати “злодіями [в законі]”» [568] Federico Varese. ‘The Society of the Vory-v-Zakone, 1930s — 1950s’, in Galeotti, Russian and Post-Soviet Organized Crime : 9; Joseph D. Serio and Vyacheslav Razinkin. ‘Thieves Professing the Code: Traditional Role of Vory v Zakone in Russia’s Criminal World and Adaptations to a New Social Reality’, in Galeotti, Russian and Post-Soviet Organized Crime : 95. .

Звісно, ці погляди не приймала більшість населення, як показали опитування громадської думки, що передували президентським виборам в Україні 2004 року. Близько 66–69% українців вважали, що майбутній президент має бути вільним від кримінального світогляду [569] ‘Янукович через судимості втратив 69% підтримки?’, Українська правда , 3 червня 2004; Леонид Кучма, После Майдана: Записки президента, 2005–2006 (Москва: Время; Киев: Довіра, 2007) : 507. . Під час іншого опитування 62% українських виборців висловилися за те, що кандидати на найвищу державну посаду не повинні мати злочинного минулого. Цей погляд підтримали дві третини виборців Ющенка — і навіть половина тих респондентів, які збиралися голосувати за Януковича [570] Відповідно до Дзеркала тижня, 5 червня 2004. . Втім, хоча кримінальні сторінки біографії Януковича були широко відомими, обговорювалися у ЗМІ та були публічно визнані ним самим, велика частка українських виборців проголосувала за нього на виборах у грудні 2004 (44%) та січні 2010 (49%) років. Добре знав, кого він обирає своїм наступником, і Леонід Кучма. Ще після призначення Януковича донецьким губернатором у 1997 році тодішній перший віце-прем’єр Василь Дурдинець звертався до Кучми: «Що Ви робите?! Це ж бандит!» [571] Юлія Мостова. ‘Наказано: вижати!’, Дзеркало тижня , №3 (25 січня — 1 лютого 2013). .