Геннадій Єфіменко - Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»

Шок від зміни курсу був певним чином пом'якшений остаточним варіантом постанови X з'їзду РКП(б) про натуральний продовольчий податок, де було використано невизначене формулювання про те, що селяни мають право використовувати лишки своєї продукції «у місцевому господарському обороті».

Уже після ухвал X з'їзду компартійно-радянська номенклатура поступово дозрівала до думки, що селянам треба забезпечити свободу торгівлі продукцією, яка залишалася після сплати податку. Водночас постало завдання контролю держави над торгівлею. З огляду на те, що велика промисловість залишалася у власності держави, у більшовицькому лексиконі з'явилося і таке поняття, як «державна торгівля». Держава приділила чимало уваги розвитку торговельних функцій кооперації, а також організації синдикатів, товарних бірж, ярмарків. У липні 1921 р. усі охочі дістали можливість взяти ліцензію на торгівлю будь-якими товарами або предметами. Новий економічний курс набирав оборотів. Комунізм зникав.

Щоб переконати партійців у необхідності нового і згубності старого курсів, було зроблено талановитий «хід конем». Для цього вдалися до зміни оцінки минулої діяльності. На позначення попередніх років комуністичного режиму (в Росії — 1918—1920 рр., в Україні — 1919—1920 рр.) почали вживати новий термін — «воєнний комунізм». Цей неологізм мав запевнити всіх, що більшовики, оголосивши 1918 р. курс на комуністичне будівництво та ухваливши 1919 р. програму РКП(б), зовсім не збиралися її одразу виконувати. Цей крок став дієвим засобом впливу як на самих партійців (не було, мовляв, ніяких помилок), так і на селян (так то, мовляв, були вимушені тимчасові заходи, тож вибачайте!).

Цікаво, що в обох названих групах у результаті запровадження Кремлем такого неологізму формувалися сприятливі для іміджу компартійної верхівки ілюзії. У перших виникла ілюзія того, що «справжній» комунізм не за горами, треба лише накопичити сили, і він незабаром настане. У других — знаходила підтвердження ілюзія, яка виникла ще 1917 р. — мовляв, більшовицька влада є владою народу.

Ініціатором уведення в широкий вжиток поняття «воєнний комунізм» став Ленін, який у плані промови про заміну продрозкладки податком, підготовленому в першій половині березня 1921 р., зазначав: «Надто поспішний, прямолінійний, непідготовлений „комунізм“ наш викликався війною і неможливістю ні дістати товари, ні пустити фабрики». Бачимо, що термін «комунізм» взято в лапки, що вказує на таку собі його «несправжність», а причиною його запровадження була названа війна. Таким чином відводилася тінь від «справжнього» комунізму, який, втім, уявлявся-таки не за горами і до запровадження якого потрібно ретельніше підготуватися. Але головним було інше. Вимушена відмова від комуністичного штурму в публічному дискурсі підмінялася твердженням про вимушеність самого штурму умовами війни.

У промові на X з'їзді РКП(б) Ленін ще не наважився використати сюжет із «комунізмом» у лапках. Але вже у квітні 1921 р. він чітко відмежувався від попередньої економічної політики (у брошурі «Про продовольчий податок»): «Така політика була б дурістю і самогубством тієї партії, яка спробувала б її. Дурістю, бо ця політика економічно неможлива, самогубством, бо партії, які пробують таку політику, неминуче зазнають краху».

У цій брошурі термін «воєнний комунізм» з'явився уперше і був ужитий п'ять разів. Чотири рази він брався в лапки, а в заключній частині брошури вже подавався без лапок. Словосполучення «воєнний комунізм» могло вживатися без лапок, бо сам прикметник «воєнний» віддаляв його від теоретичного, «справжнього» комунізму. Прикметник маскував невдалий комуністичний штурм, тому що відгороджував невдачу трирічного експерименту від комунізму, який, мовляв, попереду. Комуністична ідея залишалася незаплямованою.

Запровадження непу означало припинення спроб негайно побудувати комунізм у країні з переважно селянським населенням. Партія зупинила комуністичне будівництво не з власної волі. Це визнавав і В. Ленін, але суть альтернативи, яка стояла на початку 1921 р., набагато чіткіше, ніж у його працях, була висловлена в позбавленій дипломатичних тонкощів резолюції Всеукраїнської наради КП(б)У від 2 травня 1921 р.: «Перед пролетарською партією стояла двоякого роду можливість: або, не чекаючи допомоги західноєвропейського пролетаріату, в обстановці тимчасової міжнародної ізольованості російської революції, піти на відкриту громадянську війну з масою селянства і покласти весь тягар російської революції на плечі кількісно ослаблого, фізично виснаженого, знекровленого трирічною війною російського пролетаріату, або, пішовши на економічні поступки селянству, зміцнити шляхом угоди з ним соціальну основу радянської влади і революції».