Тарас Єфіменко: Рожеві крила

наша шкіра бавовною стане –
ми ж розляжемось пилом на грушах.

затенетило душу парканами –
жовтовосковим лоном висушує.

губи мокрі дощем профалуємо –
голим голосом вишиєм трубки.

на молочний місяць подуємо –
він же виллється піною в руки…

я сьогодні знову з ними –
я сьогодні знову сам.
на повіки вже озимі
сіла злякана оса.
власні ліки – масні рими –
знов на гудзику коса.
осінь рипає дверима…
осінь – творчості васал.

і повіку наче злива –
равлики чужих очей –
повертаються із ниви –
сонце в ріжки їм пече…
я вже трішки знову з ними –
я потроху знову сам –
заховали в торби сни ми
і в кишені небеса…

понура ніч вже компостує вечір
своїм не по-собачому шершавим язиком.
а я по-черепаховому – в плечі –
ховаю голови віршових гематом.
вона пройшла осінньою ходою –
мов сонце залишила жар в очах –
а я вкриваю сум дубовою корою
і вибачаю тих – кого вже повтрачав.

я сонце змірюю по пляшкам –
по відзеркаленню зірок –
щербатий місяць мов пророк
мурахам злизує підтяжки.
я тиждень злічую по снам
кайдани бачачи в свободі –
медузні очі повноводі
так інколи потрібні нам –
віддаючи години снам –
вручаючи сусіду паску –
вдягаючи коханій маску –
метал вам на губу мадам
ви лиш такі потрібні нам.
мов д’артаньян несу підвіски
я лісу ковбасу домашню
і від вогню веселосажній
всі очі змірюю за тиском.
у відзеркалення зірок
занурююсь немов у ванну –
ідіть всі геть – моя нірвана –
мій недописаний листок.

до мармеладу вимерзле шосе –
тремтливий жур в очах осінньоребусний –
а вітер – мов дідусьо джо дассен
знов підвиває саундтреки
нашим снам тролейбусним.
а люди – ніби клаптики троянд –
всі розфасовано мовчать в шматочках ваз.
хіба що у мето стара кошолка –
зла – немов воланд
у тебе запитається -…каторий час… –
до мармеладу вимерзлий анфас
гуртожитку
де на вікні недопалком
вдавився кактус.
губами чавкає спітнілий унітаз
свій…орбіт вінтерфреш…-
чи скорше навіть…тампакс…

народження дитини -
ворожа павутина –
всі зліплені із глини.
я не знав слово -звук-
і рухався навмання -
кожен має свою віру…
юнак на ескалаторі -
мов місяць у екваторі
читає лист від матері.
я думав – що ябачив
і рухався…
кожен має свою надію.
ти сам собі є вождь -
мов теплий мудрий борщ –
мов люльки дим у дощ.
я знав що я відчуваю -
ледве рухався…
кожен має свою любов…

…задовільняти цікавість
треба все ж таки
обережно, бо інколи
це робить боляче
комусь, хто розділяє
з тобою і печаль,
і радощі, і останню
цигарку…
почуто від знайомої дівки
касетний плеєр – йду по коридору…
ЩИТ
люблю дивитись в небо через соломинку…
ДВЕРІ
дивлюсь на светер – а на ньому -MORE-
ЩОБ
рибина сорому не билася у стінки…
АРТЕРІЙ

паралітичні порухи води.
збираюся і потроху
наповнююся змістом –
мов сумка на передачу –
в додачу
зовсім забуваю
і не бачу
довгої кишки
тролейбусу
і короткого павуття
своїх вій – мрій –
плачу.
відчуваю втому.
повертаюсь додому………………..

омела зазернилася –
пальці ніг розтають у землі –
отаку б от весняну картину
я повісив на вуса далі.
пальці рук розтають у хлібі –
сонна міль сідає на глину –
в зоопарку людей і амфібій
роздивилися…

сльози макові –
брунька суму вростає в потилиці.
не розбещуйте