Тарас Єфіменко - Рожеві крила

Сонце, в мене зустріч у суботу -
Та я тебе їбав і всю твою роботу.

…йшов дощ, небо, мов бульдог
Забрискувало все слиною,
Чим далі моя шалька переважала…

Тарасе, друже, вибачай,
До дівчини іду на чай.

…дивно, але чим нижче спускався,
Тим страшніше було –
А може далі нічого, просто вакуум…

Шановний пасажире, з тебе штраф-
Сам розумію, блять, я не жираф.

…серце билося все швидше і швидше
І от я торкнувся землі і осліп,
Але чомусь від цього безмежно зрадів…

Сьогодні знов антициклон на сході,
Я заїбався вже від радіо рапсодій.

…і тут я почув як зверху, боячись висоти,
Кричала Щоденна Реальність,
Та я, швидко зістрибнувши з терезів,
Розхуярив її об асфальт…

…протверезів…

Зажевріли ливнем очі Божі
Живіт ще повний
Як можу збагнути
Ти я вони теж буває наїдаються
Чи існує чи ще снує ну є
Each чи біс
Чибіс літає високо високо
Але лелека живе тільки для одного
Одної ми всі маленькі Ної
Колись збагнем коли парами
Вже сиві посідаємо в ков-
Чег Че Гівара теж колись
Варив гречку і думав як
Покурити на самоті
Ті хто каже пашлі іграть в снєжкі
Теж багато відчувають може й більше
Ніж ножем по пальцям калині
Лине невідомо звідки ця гематома
Як втома згустком рветься
Навіщо?
На віру?
На вітер?
На vie!

Серце перетікає в сон
Це коли в потилицю
Дивляться ти лиця не бачиш
Мариться шах мат
Риця лиця
Жарко коли дощ по очам
І не знаєш кого заспокоїти
Себе чи дощ
До щему цвяхом у долоню
З лона в лоно
Вибираєш шлях
Люх плюх плюх у диван
Мов сірник у калюжу
Порція диму
Порція дами
Порція дому
Терція
Це ти і я
І неба потреба.

Скотилася весна краплею по лоні
Боже вільної мавки
Напилася нею спрагла потопаюча
Може сьогодні ранок пальцями
І по моїм очам проведе
Я не збагнувши що це
Зустрівши гіпсі у метро
Скажу що п’яна весна вже лизнула
І мої лопатки
Якими очима я завжди дивився на вітер
Та заздрість то лиш форма поваги
В зіниці літер рівноваги

Я чую власне сонце з диктофона
Малює навіть Моцарт в самоті
Коли ти натискаєш плей на свічку
Трембітами вриваєшся в затемнення
Всіх циферблатів сірників і цигарок
Затемнення годинників у Києві
Листок паперу то є лиш нічне повітря
Зелене зеро на рулетці олівця
Автобусом по нігтях їде совість
Прощання то лиш victim зустрічань
У чані нікотинових мовчань
На грані павутинової злості
Ти йдеш по власній балюстраді без вагань.

Долоня на вікні
А через скло іще одна
Я так казати на добраніч звик
Свіжо

Знімаю маску з днів
Як фарбу з полотна
В подертий записник
Усе нанижем

Долоня лиш на склі
На дзеркалі відносин
Ти ж відчуваєш теплу кров свою
Ігристу

Валети й королі
Горять у ватрі осені
І виринають босими
І чистими…

Люблю рубати дрова в самоті
Замурзаний від поту і наснаги
Звитяги чи сміливості не треба
Тоді є лиш сокира дерево і Бог
По венах лупить серце батогом
Немов фотокартками ночі й очі
То гомоном то тишою говорять
Пророчі дрова і заліза благодать
І зверху в тім’я твоє щось пірнає
Неквапно й тихо мов сльоза в ріллю
І Раєм називає звичні речі
Люблю коли мене рубає в самоті

Не вірю в чисті вірші
She хер і ззаду
Коли стріляють
Прямо вперетинки барабанні
Я теж колись лежав у ванні
Тільки без лез але чим вони гірші
Білі вірші як білі вишні

Та і що
Таких вибирають
Вимирають
В Імірати
Гон-Конг чи Женеву
Женем ми скотину
Людину до тину
Косоокого в хату
В Італію Шеву
Аномалія?
Про що я?
Не просто
Збагнути цю павутину
Я дякую Леву
Хоч трохи і млосно
Люблю Україну.

Буває ніжно-ніжно
Коли кухонна мова
Кладе до кухля
Сала з цибулею…
Електрика до шкірочки…

Місто шукає на тобі
Носом молоко як щеня
Заливаючи в тебе
Вранішню каву
І пхаючи до рота цигарчину

Вчора забув одягнути обладунки
Не поранений але сірий від бруду
Лежав обпікаючи себе магмою
Телефонних дзвінків
Не хочу жити до вінків…