Тарас Єфіменко: Рожеві крила

Мої п`яти огортають рожеві язики – теплі, як ото домашній хліб. Я обережно ступаю… напевне, боляче, але мені вже не сумно.

Не дають спокою окуляри. Плаваючи в олії білими бульбами, відбивають тисячі галактик. Звичайні сонячні окуляри. Опуклі. Дивляться в дзеркало, сміються, немов у театрі і просять написати з ними поему.

Мить. Дві. Що, соромно? Злітають у небо тисячі в`язальних спиць. Не будьте здивованими, у них у кожної є свої щільники. Вони кажуть, що вони полотно. Я питав, до них також проосилися окуляри, але вони не змогли відчинити двері. Забув запитати, чому їм так подобається ставити три крапки. Три крапки. Не просто три крапки – три місяці, вологі, знаєте, як буває глянеш – грають арфами у струмку. Три крапки – три сонця, з лицем нещирим, аж помаранчевим.

Тримаю свічку, а букви рядок за рядком «кап» на руку – серпнево гаряче, але ж цікаво, що потім дивишся, а на теплому воску, немов на папірусі вже відбилася кожна твоя жилка. Жаль, що віск такий крихкий. Інша справа сталь: капне і залишиться злитком назавжди, одне тільки погано – надто гарячі краплі (та ще бува і заіржавіють). Отак стою повільно, а свічка витікає вниз до пальців ніг, залишаючи медові печаті на підлозі. Імпресивно…

Спітнілі спраглі ноги, облямлені воском, вони також полотно… Вони кажуть, що люди виглядають зовсім по-іншому, якщо на них дивитися нігтями з підлоги. Ти їх ніколи не зрозумієш, бо в них в печерах нігтів луна має аромат магнолії. І ти смієшся, бо більш ніхто про це не знає.

Ідеш отак, піджбурлюєш різний непотріб ногами, хоча сьогодні я дуже злякався, бо наступив на чиєсь фото. Йому напевне боляче. Хоч різні бувають фото, адже фото це також полотно. Але я зрозумів, що ця картка – історія – пожовкла, потріскана. Цікаво, правда ж, все, що пожовкле й потріскане – історія, якщо навіть і не полотно. Але жце – полотно, і незвичайне – достойне пензля Рєпіна, але ні в якому разі не Пікассо, внього занадто довгі кігті на пензлях. Хоча Пікассо – це не просто іСтОрІя, це ІСТОРІЯ (дивно, але його полотна непожовклі й непотріскані, може, гарно реставровані.) Реставрація – цікава штука, адже можна прифарбувати жовтий колір в помаранчевий, і ніхто не помітить, крім по-ло… тссс…

Цікаво, а птахи мають окуляри?…Сьогодні зустрів одну, шкода тільки фіолетову (але ж фіолетові птахи також полотно).Грається ось так очима, мов глобусами, так глобусами – але ж чи Місяця, чи Марса. На Землю не схожі – надто живі. Так от, сидить, грається і ні на кого не зважає, кажуть, що вона думає, що в її очах увесь світ (правда, звідки вони можуть знати, вони ж теж…тави й самі знаєте). Дивна річ, але я помітив, як вїї очах пролетів Чибіс, а може, то Ракета…хоча надія більше схожа на Чибіса. Якби ще трохи палітри…

3, 9, 12, 888. Отак сидить і мокрими губами роздавлює мокрі бубки винограду. Вкриті пилом, вони здаються маленькими пустелями, але ж яку оазу вони відчувають у собі…Теплі, нагріті до тридцяти семи. Можливо, у них температура…але ж їх ніхто не вважає полотном.

Коли я запитав у Тенеси (зовсім забув сказати, так я величаю птаху) чому виноград прозорий, вона відказала, що в неї є губи, бо вона ж птаха фіолетова, до того ж вуста оранжеві. Мало я бачив таких дивних птахів, але добре, що перша саме вона, краще запам`ятаю (у мене така стрічкка фільму!… не дивлячись на багато дірочок у кюветах.

Сьогодні я дізнався, що таке дзьоб. Мені казали Тюліпи, що вони бачили багато таких, алеж вони були набиті сіллю. Засмаженою, гарячою сіллю. Я добре знаю її запах, в дитинстві бабця мені нею гріла ніс. Справді, миттю пізніше, я зустрів ще одну птаху (погано, що тоді я ще не знав про сіль у дзьобі, але я одразу відчув її запах і ніяк не міг утямити, що це було насправді).

Добре, що я зустрів її, з розмови з Цією я дізнався, що сковорідка. Гаряча сковорідка зі шкварками: “Шквуль-сквір, шквуль-свір”. Кожна птаха любить яєчню, але кожна по-різному. Дехто на два боки, а є що полюбляють потім вимазувати жовток чорним хлібом, чи булкою. Цією просто жарила, вдихала аромат підгорілого білка, а потім виїдала розвуглені шкварки, а яєчню просто залишала на сковорідці. Різні бувають птахи, навіть і не фіолетові. Хоча це ж не квиток. Квиток – це ті, хто жарить яєчню на два боки, позбавляючи її зору. Тоді лежить таке собі більмо в тарілці і не знає, як потрапити до рота. Так ця птаха не квиток. Квиток – це ті, кого просто засалять під час сеансу, а потім, в кращому випадку, піджбурлять на смітник, а то й кинуть у калюжу. Хоча знав я одного Тюліпа, він приклеював квитки на стіну засушеною плівкою з молока. Його право. Він вважає себе полотном, як не дивно, але я й сам з цим тепер погоджуюсь, може, просто, зі звички? Отак сидиш і зі звички продавлюєш соломою дірочки в пластиліні, та що вам казати… ви й самі не раз бачили, як горить пластилін. Отак: “Фліп-фліп”- переливається, грає всіма кольорами райдуги, адже в кожного вона має свої кольори (у мене їх вісім). Так, саме “райдуги”, бо “веселки” надто зі свистом, а у нас пластилін палає і грає кульорні ноти на фаготі…