Тарас Єфіменко: Рожеві крила

бо тритони на вас не дивляться.
брунька ранку шукає озону
і по лисині глобусу плеще –
кожній п’ятниці – мов робінзони
кажем дякую…

ти закричиш вчорашньою росою –
на агрусових листочках.

я буду збирати тебе по гудзиках
на новорічний персиковий торт –

з родзинками – і коли шкірою
заглипає останній поїзд метро –

під льодом заграють сопілкою
шматочки твоїх розпалених персів…

ми всі хворі на пінбол –
ган – котів енд рок-ен-ролл.
хата-тумба мов печатка –
в зиму кинута перчатка.

шматочок осені…
людські відносини…

слова
він у потязі вбачив
cтепом
назвав їх трояндовим
по сходам гнилим проваландав
до склепу
мов п’яний мачо
…овва-…
ось так
танцював як трутень
з душі
десь манило медом
зеленим – в сезонних кедах
прошитик
теплоотрутових.
дух
він мастак псувати
і нюхати теплий ладан –
для милої вмерти ладен –
мелодіїї малювати –
поставити свічку…
для мух.
та ба нічого не вічно
пензль оглух…

очі котяться – б’ються крупами –
голос рветься лататтям зеленим –
губи лопають сонними рупорами –
покотьолами ми зажевріємо.
в землю вслюнимося виноградом
і коали залізуть в артерії –
проковтнемо глобус безпам’ятства
він залишиться сливою в горлі…
не танцюємо – самі танець ми –
шпари з серця виягують гори.

розбуваючи душу від часу –
роздягаючи серце від болю –
я виходжу на стомлену трасу
на зупинку автобусу…воля…

вітер пестить мої легені –
розриває сорочку на грудях –
я уже не людина й не геній –
я озима пшениця у грудні.
і уже я не ключ – не замок –
бо вже сам відкриваю двері.
та чомусь в’ївся в мене квиток
із компостером на артеріях.
мов диявол тортури придумую
потрапляючи сам в своє пекло
укриваюся ковдрою суму я –
та від цього мені так тепло.

я не зняв окуляри болю –
з задоволенням квітки у вазі –
на водійському місці у…волі…
посміхнувся дідусьо мазох.

…добре спалось – … – питаєш у пальців –
пальці дьоргаються їжачками –
скільки ж місяців ллються у тацю
від долонної панорами.

вранці пальці антени слухають
і хитаються з ними у такт.
розлітаються жовтими мухами –
не втрачаючи з серцем контакт.

…добре спалось-… – який в чорта сон –
ти ж проснив цілу ніч без сорому –
ну а пальці з дощем в унісон
гріли клавіші переборами.

…надобраніч – маленькі генії…-
я скажу – посміхнусь солом’яно
і очима – немовби жменями
буду їсти кашу вівсяну.

я дарую
тартанний
волохатий
шморг –
мені дарований.

витягуєш струнне…ага…
з мочок вух
кострубатим старцем грифованим
б’єш по клавішам прослиненим
стогнеш в нутро теплого бізона
висмокчуєш перса гірко чорносливні…

гострокрисно липнуть – тягнуться ОЧІ
ЧІО – ЧІО
ОХ і ХО – ХОЛ
замкнений в облизаних лаком
жовтковх прапавуттях…

і несуть тебе хвилі у фруктовому цапеліні –
говориш з БОГОМ на коліні –
чумацький шлях за грою в більярд
сміється.
серце ледве б’ється…

я сплю легенями
до верху
соплом у софу
щоб лійково
ковтали виміри
фронтитні пазухи.

а час скрутив у ватний мерехт
надоргазмовий тайфун
тебе –
бо ти – лиш володимирна –
я – хрест – я – мазохіст –
ти – лиш бабуся мазох –
я – твій хист –
ти – всього-навсього митець –
я – гордий сміх і свист –
а ти- банальний блазень –
я – каюсь у вогні –
а ти класичний жрець –
що перетворює всі
образи
в
образи.