Геннадій Єфіменко - Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»

Неп, тобто «нова економічна політика» або «новий етап політики» більшовиків, як це, за словами Троцького, пояснювалося за кордоном, допоміг виконати нагальні економічні завдання: відбудувати промисловість та сільське господарство. Однак деклароване Бухаріним непримусове усуспільнення селянського господарства насправді не розглядалося як реальна перспектива. Адже для цього, навіть за марксистськими канонами, потрібно було досягти значно більшого розвитку продуктивних сил на селі та підняття промисловості.

Важливим був також ідеологічний фактор. З початку запровадження нового курсу ті верстви суспільства, завдяки приватній ініціативі яких значною мірою і відбувалося відродження економіки, в масовій пропаганді та агітації показувалися переважно як зло, з яким певний час «народ і влада» вимушені миритися. Симптоматично, що спільнокореневе з назвою нового курсу поняття «непман» (ним позначали приватних підприємців (див. вклейку, рис. XIII)) у радянській пропаганді взагалі було символом усього негативного. Важлива деталь — приватні підприємці не мали виборчих прав.

З перших днів запровадження непу, у тому числі й у цитованій нами брошурі Бухаріна, однією з головних засторог називалася небезпека «переродження партії», під якої розумілася можлива зміна точки зору на застосовану в 1918—1920 рр. на практиці комуністичну доктрину і, зокрема, перегляд ставлення до приватної власності та торгівлі. Ініціатори та провідники непу повсюдно і привселюдно заявляли, що за жодних обставин вони не допустять такого переродження.

Іронія долі полягає у тому, що саме основоположник курсу на комуністичне будівництво (В. Ленін) та один із його найпалкіших пропагандистів (М. Бухарін) справді переглянули свої погляди на комуністичну доктрину. Спочатку для Леніна неп і соціалізм були речами несумісними. Неп він розглядав як інструмент для підготовки передумов соціалістичного (комуністичного) будівництва, але не більше. Зокрема, 20 листопада 1922 р. вождь заявив: «З Росії непівської буде Росія соціалістична» (див. вклейку, рис. XIV). Тобто, доки тривав неп, про соціалізм говорити не доводилося, бо існувала приватна власність і торгівля. Ці слова Леніна згодом була активно використані у комуністичній пропаганді і в масовій свідомості ототожнювалися з ленінською позицією. Але на початку січня 1923 р. у статті В. Леніна «Про кооперацію» йшлося вже про зовсім інше: «Кооперувати достатньою мірою широко і глибоко російське населення при пануванні непу є все, що нам потрібно, бо тепер ми знайшли ту міру поєднання приватного інтересу, приватного торгового інтересу, перевірки і контролю його державою, міру підпорядкування його загальним інтересам, яка раніше була каменем спотикання для багатьох і багатьох соціалістів». Зміна точки зору на кооперацію, яку він раніше визнавав за торгашеську, а отже, ворожу соціалізму, а тепер назвав важливою складовою соціалістичного (комуністичного) будівництва, означила важливий переворот у поглядах на майбутнє. Власне, на цьому зауважив і сам Ленін: «Тепер ми маємо право сказати, що просте зростання кооперації для нас тотожне... із зростанням соціалізму, і разом із цим ми змушені визнати докорінну зміну всієї нашої точки зору на соціалізм».

Якщо осмислити сказане Леніна в контексті ставлення до приватної власності та ринку, то випливає такий висновок: висловлена у статті «Про кооперацію» концепція «кооперативного соціалізму» означала відмову від комуністичної доктрини, принаймні у тому її вигляді, у йому вона була відома більшовикам. Але отримати партійне схвалення такої лінії було неможливо. Адже двома роками раніше, коли йшлося лише про тимчасову відмову від політики комуністичного будівництва, було дуже важко довести потребу такого кроку.

1921 р., щоб переконати партійців у необхідності непу, модератори такої зміни неодноразово наголошували на суворій незмінності й незамінності комуністичної доктрини. Але навіть такі аргументи у той час Леніну довелося активно підкріплювати величезним особистим авторитетом. Лише сукупність усіх факторів зробила можливим організований поворот до непу 1921 р. Тепер же йшлося про зміну комуністичної доктрини, тобто того чинника, гарантована незмінність якого 1921 р. спонукала значну частину компартійно-радянського апарату погодитися на неп. Сказати про це своїм однопартійцям прямо Ленін не наважився. На наш погляд, для такої застороги були вагомі підстави, бо нові аргументи мало б хто зміг сприйняти.