Борис Джонсон - Омріяний Рим

За рішенням увічнити імена цезарів Юлія й Августа криється глибока логіка, адже воно відображає їхню провідну роль у створенні європейської цивілізації.

Рішення сенату перейменувати (на той час) п’ятий місяць на честь Юлія було подякою йому за те, що навів лад у календарі, у якому доти була суцільна плутанина. Великий понтифік ( Pontifex Maximus ) — жрець, що відповідав за визначення закінчення року — погруз у корупції. Римські чиновники, аби якомога довше затриматися на посаді, знай доточували до року дні, аж доки січень, зрештою, не став осіннім місяцем.

Юлій Цезар виправив цю ситуацію, узгодивши сезони відповідно до календаря, і в такий спосіб продемонстрував свою владу над космосом. Отже, місяць, названий на його честь, мав стати своєрідним подарунком, подякою йому. Насправді ж цей крок показує бажання сенату підлизатися до диктатора, до людини, що без зайвих вагань повела війська на Рим.

П’ятнадцять років по тому римський сенат вирішив назвати (на той час) шостий місяць на честь Августа й ушанувати його перемогу в битві при Акції. Римський історик Діон Кассій, як правило, не вказує дати баталій, але вирішив, що та битва заслуговує на вшанування. І не помилився, адже саме 2 вересня 31 року н. е. Август здобув цілковите правління над Римом. Це стало початком нового світового порядку.

Не так давно ми з родиною прилетіли в грецький аеропорт міста Превеза. Надворі стояла глупа ніч, аж раптом виявилося, що я добряче напартолив: машина, яку ми забронювали, виявилася замалою для наших потреб. Крутячи в руках мапу й міркуючи, як нам дістатися на місце автобусом, я зненацька помітив, що насправді аеропорт зветься Превеза-Актіон.

— Агов, — погукав я дружину, — знаєш що? Це ж Акцій! Я все життя мріяв побачити Акцій.

— Ага, — відповіла вона, своїм тоном давши зрозуміти, що не дочекається, коли ми нарешті поїдемо звідси, — а дехто тут мріє про акцію на швидку дорогу додому.

— Ні-ні, — кажу я, — маю на увазі мис Акцій , де сталася доленосна подія, переламний момент в історії людства.

Наступні кілька днів я намагався пояснити своїй сім’ї важливість цієї битви.

В останній день дорогою до аеропорту ми спеціально поїхали іншим шляхом, повз Амбракійську затоку з її солончаками та пеліканами, до самого мису Акцій — одного з двох схожих на крабів шматків суходолу на вході в затоку.

— Ось тут усе відбувалося, — звернувся я до рідних, які й далі героїчно вдавали зацікавлення, — отут стояли намети Антонія. Чули про Атонія? Це той тип, що закохався в Клеопатру.

Щойно я кинув погляд на мерехтливе море, синє, немов волошка, прокинувся мій внутрішній викладач історії. Я уявив, як розгорталися події тієї битви.

Ось тут, на цьому мисі, стояли Атоній і Клеопатра, а трохи віддалік розкинувся табір, у якому вони провели ніч перед битвою, — описана античними поетами conopia , себто намет із грецькими сітками від комарів, ознака достатку. Саме на цьому місці солодка парочка, віддавшись останнім любощам у стилі Бертона-Тейлор [45] Ідеться про фільм «Клеопатра» (1963), ролі Антонія та Клеопатри в якому зіграли Річард Бертон й Елізабет Тейлор. Примітно, що під час зйомок між ними спалахнув справжній роман, а вже наступного року актори побралися. , рушила до своїх суден. Клеопатра — до ескадри з шістдесяти кораблів, а Антоній — на крихітний човник, з якого здійснював командування флотом із 500 кораблів. Деякі з його кораблів були велетенські, схожі на триреми [46] Трирема — римський військовий корабель із трьома рядами весел. , тільки з десятьма рядами весел — декареми. Вергілій згадує, що вони бовваніли понад водами, як острови Кіклади.

Над водами за північним мисом — за якісь кілька сотень метрів звідсіля — стояв Гай Юлій Цезар Октавіан. Він також привів у затоку потужний флот, от тільки його човнам бракувало гігантизму Антонієвих. До того ж, маючи у своєму розпорядженні лише 400 кораблів, він програвав йому в чисельності.

Ставки були щонайвищі. Антоній планував вийти із затоки й пробитися до Італії. Октавіан поставив собі за мету не дати йому це здійснити.

Якщо поглянути на військову форму обох полководців, неважко здогадатися, що перемогти мав Антоній. Він бо славився своєю доблестю. Це він провів виснажливу кампанію проти парфян — найзапекліших ворогів Риму — за що здобув відзнаку. Війська й друзі обожнювали його. За характер і фізичну силу його прирівнювали до Геркулеса, ба більше: на плечах він, як сам Геркулес, носив лев’ячу шкуру.