Борис Джонсон - Омріяний Рим

У середині XVIII ст. народ уже співав «Прав, Британіє, морями!», а XIX ст. відбулася докорінна переміна: символ поневолення обернувся символом світового домінування. Британія правила морями, а самі британці охоче присвоювали римські історичні хроніки, добачаючи в них натяки на своє майбуття.

1847 року хтось погромив дім і скоїв напад на одного хитрого португальського торговця-єврея на ім’я Дон Девід Пасіфіко, який на той час мешкав у Афінах ось уже протягом кількох років. Він звернувся до грецького уряду, вимагаючи компенсації, а отримавши відмову, пішов до британського уряду, посилаючись на те, що народився на Гібралтарі, отже є громадянином Британії.

Лорда Пальмерстона, тогочасного міністра закордонних справ, страшенно розлютила справа Пасіфіко. Відрядивши до Греції Королівський флот, він заблокував грецькі порти на два роки, доки Дону Пасіфіко нарешті не виплатили компенсацію. Це був показний крок, що пояснювався суто римською доктриною громадянства.

Бути громадянином Римської імперії — це вам не абищо. Таке громадянство надавало права. Наприклад, вас не можна було шмагати батогами. Коли апостола Павла от-от мають відбатожити в Єрусалимі, він повертається до центуріона й розігрує свій козир:

— Я громадянин Риму, — мовить він.

Центуріон іде до свого начальника й каже:

— Е-е-е, сержанте, той чувак каже, що він громадянин Риму.

Начальник підходить до Павла й питає:

— Це правда? Ти римлянин?

На що Павло відповідає:

— Так.

І все, цього досить. Покарання скасовують.

Ось який жах наганяла сама лише назва Риму. Павло був євреєм із Тарсу, однак мав римське громадянство. Так само й Пальмерстон мав на меті показати всім, що Британія — це новий Рим і що хай яким далеким він є — як то португальський єврей Дон Пасіфіко з Греції, — громадянин Британії лишається громадянином Британії й заслуговує на захист британських канонерок.

Хоч куди глянь у Британській імперії, усюди знайдеш натяки на римський спадок. Чиновників відправляли в колонії служити «проконсулами». Дізраелі вигадав помпезне, проте таке вже фальшиве гасло « imperium et libertas » — імперія та свобода. А напередодні Першої світової війни граф Кромер (колоніальний адміністратор Івлін Берінг) написав дивний, але водночас недвозначний нарис «Імперіалізм давній і сучасний», у якому використав приклад Риму з метою виправдати британське завоювання й утримання Індії.

Надворі 1909 рік. Граф Кромер, чоловік високоосвічений, а не якийсь там чванькуватий класовий сноб, бореться за право не відпускати індійську колонію. «Що ми коїмо? — питає він себе. — Куди ти йдеш, Британіє? Quo vadis [41] Камо грядеши? Куди прямуєш? , га?» Він міркує над тим, що давньоримський колоніст уважав би за свій обов’язок. Зрештою вирішує, що той обрав би за будь-яку ціну вберегти імперію, цивілізувати й романізувати її народи та забезпечити їм належне управління.

Він підсумовує, що британський імперіаліст повинен мати приблизно таку саму мету. Індія різноманітна, у ній говорять 147 мовами, індуси на ножах із магометанами тощо — Британія просто не може допустити втрати перлини своєї імперської корони. «Це було б злочином проти цивілізації».

Можливо, у майбутньому, у далекому прийдешньому, ми передамо світло прогресу й цивілізації тим, кого самі цивілізували в Індії. Проте наразі можна сміливо казати, що доки людська природа докорінно не зміниться, доки з лиця землі не зникнуть расові й релігійні чвари, покинути цей смолоскип — означатиме приректи світ на загибель.

Щоправда, мушу визнати, що граф Кромер частково мав слушність у цьому пророцтві. Народження сучасної Індії, що сталося за сорок років після його застереження, не обійшлося без крові, а напруження між Індією й Пакистаном і досі сприймається як одна з найбільших потенційних загроз миру в світі.

Аналізуючи майбутні проблеми постбританської Індії, похмурий, орденоносний і старий граф Кромер доходить глибокодумного висновку, який я хотів би висвітлити докладніше й покласти в основу цієї книжки.

Британці любили похизуватися претензіями на римський спадок, і граф Кромер не є винятком. Він визначає схожість у тому, як були сформовані всі імперії: молоді шибайголови рушають на чужину в гонитві за славою, а еліта метрополії сприймає новини про їхні завоювання із певним збентеженням. Воррен Гастінгс [42] Воррен Гастінгс (1732–1818) — перший генерал-губернатор британської Індії. мав своїх взірців до наслідування в стародавньому Римі, а ті люди, окрім усього, мали й противників. Як і британці, не всі римляни погоджувалися з тим, що чинить їхня держава.