Борис Джонсон - Омріяний Рим

Саме римська революція надала таким подіям їх канонічної форми. Складну троїсту конституцію, за якою управління здійснювали обрані члени аристократичних родин, стару систему управління успішно повалили й запровадили посаду імператора — Августа. Демократія (чи бодай щось подібне до неї) поступилася диктатурі. Французи пройшли через той самий процес, через ту-таки братовбивчу війну, що призвела до аналогічного завершення: liberté, égalité і fraternité [39] Свобода, рівність, братерство ( фр .). поступилися диктатурі Наполеона, що, як ми вже переконались, у своїй риториці й іконографії явно посилався на римську революцію.

То до чого взагалі тут Америка? Ніхто ж не каже, що її конституцію хтось скасовував чи що її президент стоїть за крок від запровадження диктаторського режиму. Річ у тім, що в певний час у її державному ладі мав місце цей характерний римський перехід. Батьки-засновники США черпали натхнення саме з троїстої конституції Римської республіки, створивши Сенат, Палату представників і виконавчу гілку влади. Така система є відлунням римської, яка включала в себе монархічний (консули), аристократичний (сенат) і народний (народні збори) елементи. В американській політичній аналітиці побутує популярне твердження, ніби ідеали батьків-засновників перебувають під загрозою.

Розумники полюбляють нарікати, мовляв, «республіка стала імперією», і ці слова вже мали б увійти в підзаголовки усіляких лиховісних договорів. Ясна річ, американці не мають і приблизно таких імперських апетитів, як римляни. В американській політичній думці міцно закріпилася традиція ізоляціонізму.

Не має Америка й половини того всесвітнього панування, що було в Риму. Упродовж багатьох віків на Римську імперію припадала більша частина світового ВВП. А Сполучені Штати виробляють близько 25 відсотків, і ця частка стабільно зменшується, бо на американців лягли всі клопоти та витрати, що йдуть укупі зі статусом жандарма світу. Нам слід пожаліти цю наддержаву, що безнадійно загрузла в Іраку. Невже я єдиний, кого це наштовхує на страшну думку про те, що 2000 років тому найперша потуга на землі зазнала одну зі своїх найтяжчих і найганебніших поразок саме в Месопотамії?

Над американським орлом нависла небезпека приниження в тих самих пісках, де 53 року до н. е. Красс втратив багато людей (20 000 убитих, 10 000 полонених), а ще — орлів сімох легіонів.

Римська імперія засвоїла з цієї поразки науку, відновилась і простояла ще кілька століть. Та чи до снаги це Америці?

Утім, ніхто не милувався собою в далекому римському дзеркалі більше за британців. Британськими імперіалістами просто-таки заволоділа одержимість знайти в історії Римської імперії відголоски, які виправдали б їхню поведінку й діяння.

Щоправда, орлів британці ніколи не любили (бо ті аж надто французькі), тому за імперський символ узяли собі лева. Мушу сказати, що римські імперіалісти зовсім не цуралися цієї здоровенної кицьки, адже, закінчивши своє солодко-нудотне порівняння названих синів Августа з птахами Юпітера, Горацій вдається до нового — цього разу з левом, який готується поласувати трепетною сарною.

Навіть якщо левів і не асоціювали з Юпітером, вони таки були вдалими символами панування. Це ж бо леви жерли варварів у амфітеатрах стародавнього Риму, а в сучасній Британії їх можна знайти не лише на Трафальгарській площі, а й біля ніг Британії, чий образ ми явно запозичили в римлян [40] Імовірно, йдеться про статую Британії в Плімуті. .

От тільки спочатку та Британія була символом не британської могутності, а британського приниження. Уперше вона з’являється на рельєфі приблизно 60 року н. е. в місті Афродисія, що на території сучасної Туреччини. На голові в неї шолом, груди оголені, а по обличчю видно, що їй не дуже весело. Рельєф вирізьбили з метою відзначити завоювання Британії Клавдієм 43 року н. е., тож головне послання цього зображення полягає в тому, що Клавдій як слід надер дупу цій жіночці.

Вона кричить і тягнеться до нас, а римлянин-завойовник тримає її за волосся. Далі вона з’являється на монетах Адріана. Цього разу вже сидить зі списом, проте й досі доволі насуплена.

Бадьорішого вигляду вона набуває на монеті Антонія Пія (138—161 рр. н. е.), що цілком очікувано, адже на той час Британія вже стала романізованою провінцією. Потому вона зникає на довгих 1000 років. Нове життя їй дав Карл II 1665 року, коли вона з’явилася на монеті в півпенні, а 1667 року моделлю їй послугувала Френсіс Стюарт — герцогиня Річмонд і коханка короля.