Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1918

В. Винниченко називав таку поведінку «русько-німецькою змовою» «лизогубів, гутніків, старост, офіцерні», яка приносила швидкі результати: «Селяни й самі добре відчували, що їх катовано через оту українську державу, а ці провокаційні, умисні підкреслювання ще більш розворушували їхню ненависть. Не маючи змоги розібратись у тому, що вони іменно за офіцерсько-панську українську державність мусіли так тяжко розплачуватись, селяне переносили свою ненависть взагалі на українську державність і навіть на саму ідею українського національного відродження. Слова "Україна", "Українська Держава" тепер асоціювались у них з словами "Німецьке військо", "Гетьман", "пани", "старости", "карні експедиції", "офіцерня", "різки" й усяке инче стряхіття» [420].

В основному з оцінками соціал-демократів збігаються підходи до ситуації й українських есерів. Хіба що вони ще різкіші, категоричніші.

Вірний своїй дослідницькій соціологічній схемі, в якій елементи соціальні обов'язково поєднувалися з елементами національними (або нашаровувались на них), М. Шаповал вважав, що «гетьманський переворот поставив проти себе дві сили: російсько-жидівську буржуазію, поміщиків і українських куркулів проти українських селянсько-робітничих мас, або коротше: чуже місто проти українського села» [421].

Не маючи під собою скільки-небудь серйозного соціального підґрунтя, гетьманщина не могла надійно спертися й на будь-яку українську політичну силу, наприклад, на політичну партію.

Гетьманський переворот «освятила» (дала назву своєї «фірми») Українська партія хліборобів-демократів. Проте вона була слабо організованою і не могла претендувати на всеукраїнський характер: за оцінками П. Христюка, «до самого перевороту була властиво групою куркулів Лубенського повіту» [422].

Зусилля партії, спрямовані на повалення Центральної Ради, координувались з діяльністю поміщицької неукраїнської організації — «Союза земельных собственников» (що потім прибрав собі назву «Всеукраїнського союзу земельних власників»). Хлібороби-демократи увійшли у тісне порозуміння з «Союзом земельних собственников» і провели спільний з'їзд, який, як відомо, закінчився «виборами» гетьмана. Щоправда, при цьому стався невеликий конфуз. Приїхавши на спільний з'їзд, провідники «хліборобів» зрозуміли, що зі з'їздом пов'язуються далекосяжні плани: справа може закінчитись не просто розгоном Центральної Ради й запровадженням гетьманства (цього вони всією душею прагнули), а чимось набагато серйознішим. Наприклад, переходом всієї державної влади в Україні цілком і неподільно до інонаціональної великої аграрної і промислово-фінансової буржуазії, відтісненням їх — «хліборобів», що так дбайливо торували собі стежку до влади. З тієї причини «хлібороби» намагалися 28 квітня 1918 р. знайти компроміс з Центральною Радою, а наступного дня планували осібне (від делегатів «Союза земельних собственников») засідання. Однак німецькі генерали призначили на 29 квітня 1918 р. «вибори» гетьмана й недвозначно заявили «хліборобам», що гетьмана має обирати весь «народ» вкупі — на одному з'їзді. Окремого засідання «хліборобів» не відбулося. Вони брали участь у виборах «ясновельможного пана гетьмана».

Щоправда, після «виборів», З0 квітня 1918 р., члени УДХП влаштували власне зібрання, на якому, з одного боку, вітали зміни в Україні, а з іншого — висловили побоювання, що «ясновельможний» може замість «хліборобсько-хуторянської» розбудовувати «велико-панську», «поміщицько-буржуазну Україну». Тому хлібороби-демократи підготували особливу заяву до гетьмана й ухвалили запросити його на свій з'їзд, щоб порозумітись із ним щодо майбутньої ролі українських сільських господарів у розбудові гетьманської держави.

«Ясновельможний пане Гетьмане! — говорилось у документі. — Ми, українські хлібороби-демократи, знаємо, що без сильної влади не може бути доброго ладу. Але ця влада мусить бути щиро народньою, демократичною, щиро українською. Влада мусить бути сильною не тільки багнетами, але, головне, державним розумом і любов’ю усього українського народу. Ми будемо вважати таку владу державно-розумною, котра піде золотою серединою, котра, взявши приклад з великих культурних держав, буде дбати про весь нарід, не дасть запанувати в державі українській ні голоті, ні великим багатирям, а зуміє заслужити любов всіх чесних і вірних синів України. Аби нова влада заслужила любов і признання всього народу, потрібно, щоб вона твердо заявила, і заяву ту в найближчі дні затвердила ділом про те, що: 1) Метою нової влади є незалежна, вільна, народня українська держава; 2) Що буде скликано повноправну, вибрану усім народом Українську Державну Раду після того, як настане спокій на Україні і во всякім разі не далі, як через шість місяців, і що виборчий закон не позбавить прав виборчих широких верств селянства і взагалі громадянства і не буде вужчим як тепер в германській державі в виборах до парляменту; 3) Що після скликання Державної Ради нічого без згоди Ради робитися не буде; 4) Що тимчасові розпорядження української влади в справі земельній будуть тількі такі, які не перешкодять Державній Раді провести широку земельну реформу, направлену до того, аби великі маєтки на законній підставі були подроблені у власність між хліборобами; 5) Що во всякім разі до скликання Державної Ради спекуляція землею не буде дозволена і не буде дозволено купувати землю нікому, опріч українських селян; 6) Що в Українськім Уряді більша частина людей буде належати до тих, хто давнею працею показав свою вірність українській національно-державній ідеї і своє розуміння потреб селянства і робітників; 7) Що в Українськім Уряді є місце тільки для вірних синів України і не може бути людей, які тягнуть до Росії або до Польщі; 8) Що в цей переходовий час порядок буде наводитись обережними, заснованими на ясному законі мірами» [423].