Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1918

Продовжуючи розповідь про революційну добу в Україні, слід відразу відзначити, що рік 1918 виявився особливо „щедрим” на карколомні зміни, „плідним” на запропоновані й апробовані варіанти суспільного поступу, моделі державницької організації.

Насправді, саме в цьому році виявили себе, і при тому, досить масштабно, потужно, результативно практично всі альтернативи тогочасного життя, своєрідно сконцентрувалися на стислому часовому відтинку цілі історичні епохи. Якнайнаочніше означене реалізувалося в різноспрямованих і різноякісних зразках державотворення. 1918 рік — це і завершальні місяці існування Української Народної Республіки доби Центральної Ради. Це й повна історія народження, розвитку й загибелі гетьманської Української Держави. Це й відродження під проводом Директорії Української Народної Республіки, непростий, болісний пошук найприйнятнішої, найоптимальнішої моделі національно-державного устрою. Це й створення Західно-Української Народної Республіки, детермінація її курсу на об’єднання з УНР. Це й встановлення на початку року майже на всіх теренах України радянської влади, тріумф Української Соціалістичної Радянської Республіки. Це й вибухи сепаратизму, регіоналістських замірів, унаочнені в спробах утворення Донецько-Криворізької Радянської Республіки, запровадженні Одеського Раднаркому, організації своєрідної федерації — єдиного фронту Південно-східних радянських республік. Це й початок відтворення під керівництвом Тимчасового Робітничо-Селянського уряду Української Соціалістичної Радянської Республіки наприкінці 1918 року. Це й зародження феномена анархістської стихії, яка воліла б взагалі не знати жодної централізованої, національно-державної влади — мова, передусім, про махновщину…

І всі ті різноорієнтовані, часто протилежно спрямовані тенденції й рухи тісно переплелися на одному просторі — України, не давали спокою нації, що піднісшись на могутній хвилі всебічного відродження, зазнала й перших відчутних втрат. Колесо історії, безжально переїжджаючи через живе українське тіло, почало відкраювати від нього органічні частини…

Змалювати в уяві, скільки-небудь наочно відтворити відразу, в цілісності, в синтетичній оцінці тогочасну архіскладну, надсуперечливу мозаїчну картину просто неможливо. І знову найоптимальнішим підходом видається спроба хронологічного слідування за подіями у всій їх взаємозумовленості й взаємодоповнюваності, якомога щирого й об’єктивного аналізу всіх суспільних процесів. У ході ж послідовного з’ясування сутності найважливіших фактів, подій, явищ, суспільних зрушень доцільними й виправданими можуть стати відповідні історіографічні міркування-вкраплення.

Зими в Україні, як відомо, не відзначаються сталістю. Морози, правда, незмінно тріщать на свято Водохрещі. А в іншому погода мінлива, в тому числі в середньому місяці найхолоднішої пори року. Трапляються й дуже теплі дні, бува випадає й чималенько снігу, та раптом починається дощ і земля знову чорніє. Задувають й пронизливі вітри.

Те ж, що відбувалося в політичному житті на українських теренах у січні 1918 р., ніяк інакше як лютою завірюхою не назвеш. Це був місяць, коли у вирішальному двобої зійшлись непримиренні сили, полярні орієнтації, відмінні суспільно-політичні альтернативи, різні революції. Антагонізм між ними досяг апогею, шляхи до порозуміння були відрізані остаточно, місце в суспільному житті могло залишитись лише для когось одного.

То ж не дивно, що зустріч Нового року не затяглася. На традиційно особливе, визначане й шановане свято взагалі ледь зважили. Було явно не до урочистостей, тим більше — веселих пустощів.

У Бресті-Литовському, де вирішувалися воістину доленосні питання. українців зустріли насторожено, навіть із підозрою. Юридичні невизначеності щодо державного статусу Української Народної Республіки майже напевне обіцяли ускладнення, для подолання яких треба було виявити чимало політичної волі, рішучості, наполегливості.

У глухий кут зайшли стосунки з Антантою, яка будь-що прагнула зберегти бодай українську частину Східного фронту, а тому виявляла неабияку ініціативність — правда, поки що більше на рівні обіцянок, аніж реальних справ.

Українські Установчі збори — найвищий, найцінніший ідеал, до якого прагнув український політикум, з луском провалювалися — нормальні вибори заважала провести фронтова обстановка, що погіршувалася щодня й щогодини.